Герой цього тексту був серед тих польських поліціянтів, які евакуювалися на Волинь під час наступу на Польщу військ Вермахту. Багато хто з них потрапив у тенета радянських карально-репресивних органів.

Людвік Пажух народився 15 серпня 1898 р. у селі Войковіце-Косьцельне (нині Бендзінський повіт Сілезького воєводства). Його батько Францішек (80 р., тут і далі вік подано станом на 1939 р.) займався сільським господарством. Родина мешкала у власному будинку, володіла 8 га землі, мала двох коней, три корови і 18 кіз. Про матір Людвіка відомості відсутні. Він мав трьох братів, Францішека (44 років), Олександра (34 років) і Тадеуша (31 років), та дві сестри, Марію (28 років) і Анету (43 років). Згідно з архівно-слідчою справою, яка стала джерелом нашого дослідження, на початку Другої світової війни Анета, Олександр та Марія жили у Войковіцах-Косьцельних, Франц – у селі Дембово Поліського воєводства, Тадеуш мешкав у Лодзі, займався торгівлею.

Людвік закінчив чотирикласну сільську школу. 1918 р. його засудив німецький суд у Любліні до восьмитижневого ув’язнення за нелегальний перехід польсько-німецького кордону.

Із 1919 р. до березня 1922 р. Пажух перебував на службі в 1-му полку польової артилерії Війська Польського у званні старшого унтерофіцера. За період служби йому довелося побувати на польсько-радянській війні, за участь у якій його нагородили медаллю.

Службу в повітовому постерунку поліції в Радомі герой цього тексту розпочав у червні 1923 р. Через три роки він закінчив чотиримісячну школу поліціянтів, а 1928 р. його перевели на посаду старшого поліціянта. Вже в 1932 р. він перейшов до розшукового відділу, де працював до вересня 1939 р. За сумлінну безперервну працю поліціянта нагородили медаллю за десятилітню службу. За цей час йому неодноразово довелося змінювати напрямки своєї діяльності: в 1933–1935 рр. він працював у бригаді з «обслуговування політичних партій»; із 1935 р. через хворобу його перевели до канцелярії. 

У Радомі Людвік Пажух мешкав із дружиною Францішкою (37 років). Подружжя виховувало дев’ятирічного сина Єжи.

Невідомо, яким чином Пажух прибув до Рівного. Проте з інших архівних джерел знаємо, що поліція з Радома евакуювалася на Волинь. Після встановлення радянської влади у представників польських правоохоронних органів фактично не було шансів оминути репресії НКВС.

До радянських казематів Людвік Пажух потрапив 13 жовтня 1939 р. Слідство в його справі розпочалося у грудні. Ордер на арешт було оформлено 9 грудня, коли Людвік  уже два місяці перебував у застінках НКВС. 

Як і в більшості поліціянтів, справа Людвіка Пажуха містить лише один протокол допиту від 18 грудня 1939 р. Окрім біографічних відомостей, слідчого цікавили подробиці його професійної діяльності, зокрема інформація про конфідентів. В’язень розповів, що мав п’ятьох конфідентів і в самому Радомі, і в його околицях. Серед них були особи різних професій: селянин, водій, службовець, найманий працівник. Всі вони мали псевдоніми. Також поліціянт мав мережу інформаторів. На цьому допиті, який проходив у присутності перекладача з польської мови Дорогана, арештований визнав себе винним у тому, що служив в польській поліції та вів боротьбу проти революційного руху робітників і селян.

24 грудня 1939 р. слідство у справі Людвіка Пажуха було завершено, про що свідчить обвинувальний висновок, з якого дізнаємося, що подальшу долю в’язня мала вирішити Особлива нарада при НКВС СРСР. Про завантаженість цього позасудового органу ми неодноразово згадували, як і про те, що на свій вирок польські поліціянти очікували місяцями, а іноді й роками. Не був винятком і герой цього тексту. Постанову Особливої наради при НКВС СРСР у його справі було прийнято майже через рік – 2 листопада 1940 р. Людвіка Пажуха засуджено до восьми років виправно-трудових таборів. Свій термін від відбував у «Івдельлазі».

Заключенням прокуратури Рівненської області від 31 липня 1989 р. Людвік Пажух підпадає під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х рр.» Його подальша доля нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОНТІЙ КОТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АДАМ ЗДОЛИНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАРЦІН ВАЛЬЧАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЖЕГОЖ ГОТКОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ БРОЩИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ТУРЧИН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПЕТРО КРАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК ПИТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ СТЕЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН ЛАНУХА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РАДЯНСЬКІ РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІЦІЇ