Ярослав-Марек Римкевич помер 3 лютого 2022 р. Він був поетом, есеїстом, літературним критиком, драматургом і політичним публіцистом.

Його сім’я носила прізвище Шульц, але під впливом усіх воєнних звірств змінила його на Римкевич – це дівоче прізвище матері батька поета Владислава.

Римкевич вивчав полоністику в Лодзькому університеті. Працював в Інституті літературних досліджень Польської академії наук, співпрацював із Майстернею літератури епохи романтизму, був членом Товариства польських письменників і Програмної ради Центру науки «Коперник» у Варшаві.

Портрет Ярослава Римкевича, Public domain

Проте передусім Ярослав був поетом. Його дебютна збірка «Конвенції», видана 1957 р.,пророчила йому поетичний шлях і популярність. Усе життя він був прихильником класицизму як літературного концепту, за допомогою якого можна виражати себе, завертаючись до минулого та роблячи це у строго дисциплінованій формі. Він спирався також на поняття архетипу Карла Густава Юнга та існування колективної підсвідомості, яка весь час функціонує в суспільстві.

Як поет Римкевич писав передусім про смерть і минущість, фізичний вимір смерті, розкладання тіла, підкреслював зв’язок людини з природою. Йому були особливо близькі поети доби бароко: Даніель Наборовський, Ян Анджей Морштин і Юзеф Бака. Через образи огидності та жорстокості існування його поезія перегукувалася із творчістю Станіслава Грохов’яка. Критики звертали увагу на вампіричний характер його віршів, який пов’язував його з обожнюваним ним романтизмом, а також на їх сюрреалізм. У поезії Римкевича спостерігається багато літературних алюзій. Критики писали, що він не може існувати без інших поетів, мусить постійно звертатися до їхньої творчості.

Римкевич відомий створенням циклів. Наприклад, у його віршах постійно з’являються образи дрозда, ксьондза-поета Бака, їжака чи  кота. Характерні риси форми його поезії – дистихова строфа й неймовірний ритм кожногj рядка. У його творчості суттєве значення мають іронія щодо світу, існування, минущості матерії та її розпаду, очевидна безпомічність мистецтва в поясненні правди про людину і природу світу. Рекомендую вам три його збірки: «Неясний знак, напівжива казка», яка вийшла у фінал літературної премії «Ніке», «До побачення, гайворони» 2006 р. та «Захід сонця в Мілянувку»,яка здобула перше місце в конкурсі «Ніке».

Книга Ярослава Римкевича, Public domain

Римкевич ознайомлював польських читачів із літературою ХІХ ст. Він писав про Юліуша Словацького у книзі «Юліуш Словацький питається про годину», про Адама Міцкевича у творах «Жмут», який описує життя юного поета,та «Міцкевич. Енциклопедія», про Болеслава Лесьмяна у книжці «Лесьмян. Енциклопедія».

Був теж драматургом. Його перший драматичний твір – це одноактна п’єса «Король у шафі» про вигнаного монарха. Цікавою задумкою був спектакль «Урок анатомії професора Тульпа», створений за мотивами відомого полотна Рембрандта. До цієї вистави я маю особистий сентимент, адже у старших класах ми грали її на підмостках Будинку культури в Новогарді. Цікавий теж фарс «Король м’ясопуст»,який використовує популярний спочатку в літературі, а потім в кіно сюжет – обмін ролями.Тут слуга стає королем і повинен навчитися поводитися так, як личить монарху.

Римкевич написав багато есе. 33 із них піl назвою «Повішання» – це притчі, порахунки з польською історією. У серії есе під назвою «Кіндершенен» поет розповідає про своє дитинство, сформоване Другою світовою війною, яка привнесла в нього смерть і страждання.Особливе враження на хлопця справили Варшавське повстання 1944 р., жертви, смерті та руйнування польської столиці. Це для нього було безумством смертовбивства та знищення.

Він – автор цікавого есе про Самуеля Зборовського. Король видав наказ вигнати останнього, але той його не виконав, тому був страчений. Тут знову бачимо типові для Римкевича розмови з уже померлими поляками, слова та вчинки яких надалі живуть у польській свідомості.

Павел Гозлінський писав про Римкевича так: «У нього все є сном. І одночасно смертю,адже сон – це брат смерті. З’ява – це смерть,сон – це дорога, яка веде до смерті. А як же життя? А його немає взагалі. Життя немає. Тобто воно є, але тільки як оманлива назва сну,який є смертю».

Так він співставляв в одному з віршів тваринну смерть і людське звірство:
«Слимаків умить мороз безжальний зловить,
Мороз блідий в есесівській пречорній шапці,
Велика на кротів і на синичок моровиця,
До камер газових невпинно йдуть вагони».

Ярослав Римкевич перекладав, зокрема,поезію Томаса Еліота та Воллеса Стівенса, Федеріка Гарсії Лорки та Педро Кальдерона де ла Барки. Щоби висловити свої погляди про світ,особливо часто він використовував твори де ла Барки. У 2009 р. у його перекладі було видано вірші близького йому поета Осипа Мандельштама.

Ярослав-Марек Римкевич вартий того,щоби його пізнати. Поет завжди був собою,висловлював свій песимізм щодо людського існування і світу. Смерть була йому особливо близькою. Він був запанібрата із песимізмом і неможливістю пізнати світ. Римкевич писав: «Що би я ще не зробив і що би не написав, таємниця світу не наблизиться до мене і не віддалиться від мене. Вона залишиться в тому ж місці, де була завжди, – нерухома, непроникна, недоступна, всі намагання збагнути її закінчаться нічим».

Уся його творчість переповнена бажанням пізнати сенс світу, життя, творчості і смерті. Зараз, напевно, він може розмовляти з духами предків і з тими, хто до них невдовзі приєднається. Тож розмовляймо з поетом, читаючи його вірші, есе і п’єси. Попрощаймося з людиною, якої вже немає серед нас, фрагментом його вірша – звісно, – дистиха:

«Уже я там, але ще тут буваю,
Вже смерті іменем я називаюсь».

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG