Професор Рафал Латка: За замахом на Йоана Павла ІІ стояла радянська влада
Статті

Радянський Союз прийняв рішення усунути Йоана Павла ІІ таким чином, щоб ніхто не підозрював, що за замахом стоїть безпосередньо Москва. Безчинність західних спецслужб їм це тільки спростила – пише професор Рафал Латка з Інститутут національної пам’яті Польщі. 13 травня минає 41-а річниця замаху на життя Папи Римського Йоана Павла ІІ.

Шукаючи причини замаху, здійсненого 13 травня 1981 р. в момент, коли Папа проїжджав площею Святого Петра у Ватикані, потрібно згадати подій, які відбувалися за два роки до цього, у 1979 р. Тоді, 2–10 червня, відбулося перше паломництво Йоана Павла ІІ до Польщі, і Папа підкреслював, що це не тільки візит на його батьківщину, але також до цілої Центрально-Східної Європи.

Саме цю подію вважають переломною для «залізної завіси». Серед радянської еліти з’явилось переконання, що Папа становить серйозну загрозу для Східного блоку, тому що негативно впливає на його ідеологію. Діяльність Йоана Павла ІІ були реальною альтернативою, яка порушувала інтереси цілого Східного блоку і виходила далеко за релігійний вимір.

Насправді Радянський Союз почав провадити розвідувальну діяльність вже в день вибору Кароля Войтили Папою Римським, що показує, як швидко в Москві зрозуміли, що новий очільник Католицької церкви буде небезпечним ідейним противником і «затятим антикомуністом».

Це переконання призвело до багатьох кроків, які мали на меті обмеження ролі Йоана Павла ІІ й активності Католицької церкви на території країн Східного блоку. На жаль, ми маємо дуже мало інформації на цю тему. Незважаючи на це, навіть документація, отримана з литовського КДБ чи українських структур цього комітету, показує незвичну мобілізацію всіх служб країн Східного блоку, зокрема, служб Польської Народної Республіки, тобто І Департаменту, який із самого початку шпигував не тільки за Йоаном Павлом ІІ, але й за всім його оточенням.

Роль комуністичного апарату безпеки Польської Народної Республіки була настільки важлива, що завдяки інформації, яку оперативно отримували І і ІV (антицерковний)  Департаменти, радянська влада мала точні дані про те, ким є новий папа, які має погляди і хто його оточує, а також про те, які має плани, якщо йдеться про зміну східної політики Ватикану.

Варто підкреслити, що понтифікат Йоана Павла ІІ був переломним також в контексті заміни наївного ставлення Ватикану до Радянського Союзу на програму, яка передбачала недовіру до радянських структур і відкриту критику комуністичної ідеології, а також прагнення оживити релігію в країнах Східного блоку.

Папа відкрито виступав проти марксизму вже під час першого паломництва до Мексики 1 лютого 1979 р. Він заперечив тоді теологію визволення. Це суттєво, оскільки вона була елементом внутрішніх інтриг Католицької церкви, у які втручався Радянський Союз, щоб проєкти поєднання марксизму з католицизмом ефективно дезінтегрували Церкву. У зв’язку із цим переконання в тому, що папа становить загрозу, посилилося відразу після його першого паломництва до Польщі.

У тому, щоб остаточно розправитися з Йоаном Павлом ІІ, радянські служби і, відповідно, самого Леоніда Брежнєва переконала революція Солідарності. Папа дуже сильно підтримував зміни, спричинені польськими страйками в серпні 1980 р., і був великим покровителем цього суспільного руху. Невипадково його портрет висів на воротах Гданської корабельні під час протестів, а пізніші діячі Солідарності неодноразово апелювали до його вчення.

Усе сприяло тому, щоб радянська влада прийняла остаточне рішення про фізичну ліквідацію Папи. Сьогодні, у 2022 р., можемо з майже повною точністю ствердити, що наказ був виданий в СРСР. Ми не знаємо, як виглядав процес прийняття цього рішення, і, можливо, ніколи не дізнаємося деталей, однак ми точно можемо назвати джерело цього рішення. Таку можливість нам дають результати слідства, проведеного Інститутом національної пам’яті Польщі, опубліковані в томі «Агджа не був сам. Навколо участі комуністичних спецслужб в замаху на Йоана Павла ІІ» авторства Анджея Граєвського і Міхала Сквари (Катовіце, 2015).

Одне з найважливіших відкриттів слідства – остаточне підтвердження болгарського сліду, тобто участі болгарських спецслужб у підготовці замаху. Одним із ключових елементів було здійснення контролю за підготовкою найвищими функціонерами болгарської розвідки. Про неї інформували особисто першого секретаря болгарської комуністичної партії Тодора Жівкова. Тому важко собі уявити, що болгари діяли не тільки без дозволу радянської влади, але й без відповідних її наказів.

Хоча ми не маємо документів, які би прямо вказували на це, те, що вдалося знайти в архівах, показує однозначно, що радянська влада вжила всіх можливих заходів, щоби зупинити діяльність Йоана Павла ІІ.

Радянський Союз прийняв рішення усунути Йоана Павла ІІ таким чином, щоб ніхто не підозрював, що за замахом стоїть безпосередньо Москва. Саме тому увесь організаційний процес перекинули на болгар, а вбивцею вирішили зробити мусульманина. Радянська влада поширити переконання про те, що за замахом стояли турецькі націоналісти. У будь-якому випадку цю концепцію сильно пропагували вже в перші дні після замаху.

Помітною тут стає широка діяльність розвідувальних служб східного блоку, котрі займалися не тільки замітанням слідів, але й поширювали тези, в які мали повірити на Заході. Одна з таких тез натякала на те, що Алі Агджа був представником турецької терористичної організації. Щоб підтвердити цю тезу, спецслужби навіть підробили його лист до нібито замовників у Туреччині.

Інформація, відома сьогодні, свідчить про те, що найбільшу активність проявляли не тільки болгарські служби, але й східнонімецькі.

Їхньою ціллю було створення такого великого інформаційного хаосу, щоб на Заході, попри наявність вільних медіа, було неможливо однозначно назвати замовників замаху. Болгарська розвідка вже після арешту Алі Агджі пробралася до нього й намовила, щоб він змінив свої покази. Після цього інциденту вбивця почав плутати сліди й поширювати різні версії щодо того, хто брав участь у замаху.

Залишається питання, чи Папа міг передбачати, що ймовірність такої події стає щораз більшою. На відміну від своїх попередників Йоана ХХІІІ і Павла VІ, він добре знав, як функціонує комуністична система, тому розумів, що знаходиться на прицілі радянських служб. Однак він ніколи не змінив характеру своєї діяльності через побоювання за власне життя. Страх не був тим аргументом, котрий міг би віддалити його від вірян. Зрештою навіть після замаху в травні 1981 р. папа не змінив своїх звичок. Через рік після першої спроби вбивства Святого Отця сталася друга. 12 травня 1982 р. на Йоана Павла ІІ накинувся з ножом Хуан Марія Фернандес і Крон.

Цікавим питанням залишається те, чи перед самим замахом західні служби інформували Ватикан про можливість його проведення. Існують докази, які говорять про те, що такі спроби робила французька розвідка. На жаль, без доступу до архівів Ватикану та італійських спецслужб ми не можемо ствердити, наскільки таку інформацію злегковажили. Ми не маємо доступу також до ключових італійських архівів, у яких можна було би знайти багато відповідей на запитання пов’язані з тим, що відбувалося перед та після замаху на Йоана Павла ІІ.

Як так сталося, що до сьогодні не відомо, ким були замовники Алі Агджі? Відповідь на це так часто повторюване запитання передбачає припущення про те, що західні служби не з’ясовували всіх обставин замаху. Велику стриманість було видно передусім серед італійських служб. Можливо, це було пов’язане зі побоюваннями щодо можливого провокування світового конфлікту з Радянським Союзом, який безупинно погрожував ядерною зброєю? Це добре показує, що, окрім махінацій, які здійснювали радянські служби, були й труднощі зі з’ясуванням причин замаху західними спецслужбами. Це не повинно дивувати, якщо ми пригадаємо майже тотальне замовчування на Заході факту запровадження в Польщі воєнного стану.

Додаймо, що італійське слідство відбувалося з дивними перервами, під час яких болгарська розвідка добралася до Алі Агджі, залякала його і дала інструкції щодо того, як він повинен заплутувати слідство. Зацікавлених з’ясуванням обставин замаху було насправді не так багато, а серед безлічі представлених версій складно було зрозуміти, хто був справжнім замовником.

На підставі відомостей, які ми маємо сьогодні, можна впевнено ствердити, що з’ясувати причини замаху у 80-х рр. було неможливо. Передусім з огляду на величезну кількість тих, хто був незацікавлений пошуком замовників, та постійну масовану дезінформацію, яку провадили розвідувальні служби країн Східного блоку.

Слідство ускладнив також початок величезної афери в Італії, яка розкрила, що багато провідних італійських політиків, включаючи керівництво італійської розвідки, належать до масонської ложі Пропаганда Дуе. Важко не помітити, що ці події збіглися в часі невипадково. Через аферу італійці більше цікавилися зв’язками політиків із ложею П-2, ніж пошуками замовників замаху на Йоана Павла ІІ.

Зрештою сам Папа ніколи не порушував питання замовників замаху, хоча припускав, а, може, навіть знав, хто за цим стоїть.

Питання, чому сам замах, який був виконаний таким добрим стрільцем як Алі Агджа на замовлення настільки досвідчених у ліквідації своїх опонентів радянських служб, не вдався. Йоан Павло ІІ підкреслював, що він уцілів завдяки Божому провидінню. Варто згадати, що одна з куль пройшла за кілька міліметрів від головної артерії і спинного мозку. Сам Агджа не міг пояснити, чому йому не вдалося виконати прицільний постріл.

Святий Отець пробачив Алі Агджу під час 25-хвилинної зустрічі, і не вимагав проведення офіційного слідства.

Замовники цього замаху ніколи не стали перед судом і скоріше за все ми ніколи не дізнаємося, ким вони були. Наша поінформованість затрималася на участі функціонерів болгарських служб, із котрих був осуджений тільки один працівник.

Самі служби Польської Народної Республіки найімовірніше не були задіяні в приготуванні замаху, хоча радянські спецслужби отримували величезну кількість інформації, яка дозволила краще його підготувати. Розвідка Польської Народної Республіки мала багато інформаторів в оточенні Йоана Павла ІІ. Однак радянська влада не задіювала польських союзників тому, що боялася, що хтось може попередити папу. Варто згадати хоча би про зауваження, які Леонід Брежнєв скеровував до Едварда Герека під час першого паломництва Йоана Павла ІІ до Польської Народної Республіки. Польських товаришів у Кремлі вважали дуже м’якими, тому вся організація замаху була покладена на болгар, які не були зацікавленні в переданні інформації далі на Захід чи оточенню папи.

На завершення можна спокуситися висловити гіпотезу, що радянська влада знала, що навіть після такого радикального кроку, як фізична ліквідація папи, Захід не розірве зв’язків, які поєднують його з Радянським Союзом. Самі економічні відносини вже тоді були дуже розбудовані і глибокі. Більше того, Кремль розумів побоювання, які панували в західних країнах і були пов’язані безпосередньо з обвинуваченням Радянського Союзу в замаху, та спричинені тим, що ескалація подій може допровадити навіть до відкритого конфлікту із західним світом.

***

Текст написано для проєкту «Dla Polonii», який фінансує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія і поляки за кордоном 2021 р.» Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Професор Рафал Латка,
історик і політолог, доктор гуманітарних наук у галузі історії, кандидат суспільних наук у галузі політики, завідувач Відділу історії Польщі 1945–1990 в Бюро історичних досліджень ІНП

 

Схожі публікації
Олександр Фредро – критичний ентузіаст давньої Польщі
Статті
У своїх комедіях він висміював тих, хто до згоди не горнеться, а вважає себе пупом світу. За постановою Сейму РП 2023-й у Польщі оголосили Роком Олександра Фредра – найвидатнішого польського комедіографа, а також солдата наполеонівських кампаній.
11 серпня 2023
Волинський злочин – складна книга примирення
Статті
«Слід відродити Форум польських і українських істориків, який працював у 2015-2018 роках. Я був співголовою цього зібрання і знаю, наскільки це було важливо і корисно. Форум закрили через втручання політиків. А політики, як відомо, історію не досліджують. Вони її інструменталізують», – каже професор Юрій Шаповал.
11 липня 2023
Конституція польської свободи
Статті
«Історія – це стихія жорстокої іронії. Невдовзі після того, як республіканська ідея досягла повної зрілості в Першій Речі Посполитій, настав крах і наша Батьківщина зникла з карти світу», – пише Матеуш Моравецький, прем’єр-міністр Польщі.
03 травня 2023
Ми зараз інакше дивимося на Польщу
Статті
В Україні існує серйозний суспільний запит на польську тематику. Це вже не дискусії у вузьких колах професійних істориків, а зацікавлення широких кіл громадськості.
24 лютого 2023
Польська естафета свободи
Статті
Поляки ніколи не погоджувалися на те, щоб інші вирішували їхню долю. Про таку позицію свідчить Січневе повстання – героїчна партизанська війна проти російських окупантів у ХІХ ст.
20 січня 2023
Чи напад СРСР на Польщу був неминучим?
Статті
У західній історіографії не вистачає усвідомлення, що радянська держава була загарбницькою імперією, яка не погоджувалася зі своїми кордонами і прагнула знищити Версальську систему в Європі. Польща була ключовим елементом цієї системи – так думали всі радянські очільники. Про це пише професор Марек Корнат.
17 вересня 2022
Польща була ментально готовою до нападу німців. Захід – ні
Статті
Хоча Польща очікувала нападу з боку Третього Рейху, приготування, які вона зробила, були недостатніми. Зокрема, занадто багато надії покладали на домовленості з державами Заходу, які остаточно нас підвели, пише професор Анджей Хвальба.
01 вересня 2022
Чому ми повинні пам’ятати про 23 серпня 1939 р.
Статті
23 серпня 1939 р., дата підписання пакту Молотова-Ріббентропа, закарбувалася в пам’яті багатьох мільйонів людей у Польщі, Фінляндії, Румунії та країнах Балтії, а також у пам’яті тих, чиї корені сягають цих регіонів. Проте її значення досі продовжують дивним чином обходити мовчанкою у стандартному воєнному наративі Заходу, пише британський історик Роджер Мургауз.
23 серпня 2022
Із вдячності полякам українці прибирають польські місця пам’яті в Україні
Статті
Тисячі українців з ранньої весни з власної ініціативи прибирають польські місця пам’яті, які містяться в Україні, зокрема кладовища. На їхню думку, це не тільки знак вдячності, але й знак солідарності і дружби з поляками, а також винятковий історичний шанс, щоби перенести наш союз на якісно новий рівень – пише Оліх Анатолій, український журналіст польського походження, який особисто бере участь у акції.
14 червня 2022