Повернуті із забуття: Владислав Якушевський
Статті

У міжвоєнний період Владислав Якушевський працював у поліційних відділках у Рівному, Ковелі, Дубні та Здолбунові. НКВС арештував його в листопаді 1939 р., а в березні 1941 р. за «активну боротьбу з революційним рухом» засудив до восьми років виправно-трудових таборів.

Владислав Якушевський народився 13 жовтня 1893 р. у селі Малий Лазучинськ Старокостянтинівського повіту (нині Хмельницька область) у селянській родині. Його батько Корнелій Якушевський володів шістьма десятинами землі.

Владислав закінчив двокласне училище. У 1915–1917 рр. перебував на службі в царській армії у званні прапорщика. 1918–1920 рр. служив підпоручиком у Війську Польському. 1921–1922 рр. – поручик резерву.

Очевидно, Владислав Якушевський приїхав на Рівненщину як військовий осадник, отримавши 10,5 га у Великому Житині. Тут, як довідуємося з архівно-слідчої справи, він почав зводити будинок.

Із 1922 р. працював у Рівненському повітовому відділку поліції. Спочатку він був писарем. У 1926 р. став поліціянтом у Ковелі. 1930 р. переїхав до Дубна, де отримав призначення на посаду коменданта залізничного постерунку поліції. З 1936 р. Владислав був писарем 1-го комісаріату поліції в Рівному. 1938–1939 рр. провів на посаді коменданта поліційного відділку залізничного вузла у Здолбунові, паралельно працюючи в поліційній бібліотеці. Серед його обов’язків – підтримання правопорядку на залізничній станції, попередження та недопущення диверсій.

У Здолбунові Якушевський разом із дружиною та трьома синами (12, 10 і 8 років) оселився на вулиці Панєнській, 9.

5 листопада 1939 р. відділ НКВС у Здолбунові арештував Владислава Якушевського. Під час обшуку в нього вилучили паспорт, виданий 30 листопада 1922 р. Рівненським повітовим управлінням, підтяжки, ніж та олівець.

До в’язниці потрапили також усі його підлеглі. Підставою для арешту стало звинувачення в активній боротьбі з революційним рухом. На допиті від 1 жовтня 1940 р. в’язень розповів, що серед його обов’язків була «боротьба з революційним рухом та виявлення революційно налаштованих осіб». Однак, як далі стверджував під час допиту арештований, за час його перебування на посту коменданта на обслуговуваній ним ділянці ніяких революційних проявів не було зафіксовано, а йому так і не вдалося виявити жодної антипольськи налаштованої особи. Щодо наявності конфідентів, які передбачалися на кожному постерунку поліції, Владислав заявив, що не мав потреби в таких, оскільки його дільниця не вирізнялася антидержавними проявами.

Подальшу лінію слідства, вже під час перебування Якушевського у в’язниці НКВС у Києві, вибудовували довкола «добування» свідчень про наявних конфідентів. 29, 30 та 31 жовтня він провів на кількагодинних нічних допитах, відповідаючи слідчому, що, крім хуліганів та злодіїв, поліціянти нікого не затримували.

В архівно-слідчій справі Владислава Якушевського наявні дві постанови, що суперечать одна одній. Перша – про обрання запобіжного заходу, видана начальником оперативної групи НКВС УРСР, молодшим лейтенантом державної безпеки Кукесом 9 листопада 1939 р. в Здолбунові. Арештованому, згідно з нею, інкриміновано злочини, передбачені ст. 54–13 КК УРСР (активна боротьба з революційним рухом). Документ оформлено заднім числом, оскільки протокол обшуку й анкета арештованого датовані 5 листопада.

У другій постанові, виданій слідчим слідчастини УНКВС у Київській області Салом 25 жовтня 1940 р., йдеться про арешт Владислава Якушевського на території Західної України за скоєння нелегального переходу державного кордону СРСР зі сторони Румунії, тобто злочину, передбаченого ст. 80 КК УРСР.

Подальші документи свідчать, що радянське правосуддя ключовими обрало злочини, передбаченні ст. 54–13 КК УРСР. 29 березня 1941 р. постановою Особливої наради при НКВС СРСР Владислава Якушевського засуджено до восьми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін покарання він відбував у «Сєвпєчлазі».

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 21 грудня 1989 р. Владислава Якушевського реабілітовано.

Подальша доля родини Якушевських нам не відома.

Тетяна Самсонюк

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Олександр Тарвацький
Статті
Олександр Тарвацький служив у 2-му комісаріаті поліції в Рівному. Як і більшість його колег, радянська влада арештувала правоохоронця на другий день після вторгнення Червоної армії та становлення радянської влади на території Польщі.
04 листопада 2022
Повернуті із забуття: Владислав Михальський
Статті
Кримінальна справа, заведена в 1939 р. на Владислава Михальського, поліціянта зі Здовбиці на Рівненщині, нараховує лише кілька сторінок. Так виглядала більшість справ на функціонерів польської поліції, яких радянська влада арештовувала за наперед складеними списками одразу після вторгнення на територію Польщі.
06 жовтня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Афент
Статті
Наш черговий нарис присвячено Юзефу Афенту, старшому поліціянту 2-го комісаріату поліції в Рівному, арештованому радянською владою на другий день після її вторгнення на територію Другої Речі Посполитої.
21 вересня 2022
Повернуті із забуття: Єжи Толвінський
Статті
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
09 вересня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Слівінський
Статті
Одним із героїв книги «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яку нещодавно видала редакція «Волинського монітора», був Владислав Слівінський. На початку 1941 р. за підпільну антирадянську діяльність його засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.
25 серпня 2022
Повернуті із забуття: Болеслав Хиль
Статті
Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
19 липня 2022
Антон Мацєєвський: продовження історії
Статті
17 липня 1944 р. у битві під Анконою в Італії загинув уродженець Рівного Антон Мацєєвський. Перед вступом до лав Армії Андерса він був в’язнем радянських таборів, до яких потрапив за приналежність до польського підпілля.
17 липня 2022
Повернуті із забуття: Едмунд Кастнер
Статті
Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
04 липня 2022
«Ці люди ходили зі мною одними вулицями». Презентували книгу про польське підпілля в Рівному
Статті
«Це книга – про питання вибору. Так, як перед нами, українцями, сьогодні стоїть вибір, долучитися до боротьби за незалежність чи шукати безпечніше місце, волонтерити чи перейти на сторону окупанта, такий самий вибір стояв перед поляками в 1939 р.», – сказала Тетяна Самсонюк, авторка видання «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941».
11 червня 2022