Про сьогодення видавничої справи, українську книгу в Польщі, польську – в Україні та нові проєкти ми розмовляли з директором волинського видавництва «Ключі» Дмитром Головенком.

Через повномасштабну російську агресію свою Батьківщину покинули мільйони українців. Велику частку вимушених переселенців становлять діти, які виїхали переважно зі своїми матерями. У європейських країнах їм надають житло, харчування, медичну опіку та можливість навчатися в місцевих школах. Частина учнів до завершення навчального року продовжувала дистанційно здобувати освіту в українських школах, тож у них з’явилася потреба в підручниках рідною мовою. Тут на допомогу прийшли вітчизняні книговидавці та їхні закордонні партнери.

Ще одна нагальна проблема, яка виникла із прибуттям в Польщу понад 3 млн українських громадян, мовна:  діти переважно не знають польської, а їхні вчителі – української. «Мені навіть у кількох школах, де я був, пропонували на оплатній основі працювати помічником учителя. Тобто польська влада настільки йде назустріч, що не лише надає можливість нашим дітям навчатися у школі, а й готова платити людям, які могли би допомогти в навчальному процесі», – ділиться Дмитро Головенко, директор волинського видавництва «Ключі».

«Щороку наприкінці травня у Варшаві відбувається книжковий ярмарок. Десь за місяць до події я зателефонував до Українського інституту книги із запитанням, чи братиме Україна цьогоріч у ньому участь. Олександра Коваль, директорка установи, відповіла, що, найімовірніше, не вдасться. Проте Польський інститут книги заявив, що для України цього року все буде безплатно: стенд, участь і навіть проживання. Так ми, українські видавці, потрапили на цьогорічну імпрезу», – розповідає Дмитро Головенко.

Ще у квітні у процесі підготовки експозиції волинський видавець зачепив тему української книги в Польщі під час розмови з польським колегою Пьотром Прюффером, який колись був генеральним директором польської мережі книгарень «Empik», працював представником мережі в Україні. З’ясувалося, що в «Empik» заходять українські читачі й запитують про українську книгу, а її немає.

«Тоді й виникла ідея знайти для них книги. Я сформував список найбільш, на мою думку, потрібної і популярної літератури», – ділиться книговидавець. За його словами, в переліку він запропонував 40 % дитячої літератури, близько 30–35 % – художньої, все інше – література факту.

«Я підбирав книги для магазинів у Варшаві, адже саме там зараз проживає багато переселенців. Їх читатимуть українські діти, підлітки та жінки. Дуже часто просять не класику, а літературні новинки. Із сучасних письменників – передусім Оксану Забужко. До речі, наша волинська письменниця стала лауреаткою польської літературної премії IKAR. Нагороду вона отримала на церемонії відкриття Варшавського книжкового ярмарку», – згадує Дмитро Головенко.

Ще у квітні Державний комітет телебачення і радіомовлення передав до Варшави понад 20 тис. українських підручників. Зараз ця ініціатива набуває розмаху, українські підручники надходять до інших польських міст. Їх передають у шкільні бібліотеки. До того ж українські видання вже протягом кількох місяців потрапляють до Польщі завдяки акціям збору й передачі книг, організованим громадськими діячами в різних населених пунктах України.

Видання українською мовою, зокрема переклади польських авторів, ще з березня передає до бібліотек у Польщі Польський інститут книги. Також він у рамках проєкту «Подаруй книгу українським дітям» передав воєводським бібліотекам 7 тис. томів для дітей від п’яти українських видавців та планує надрукувати 16 україномовних книг для дітей загальним накладом 80 тис. екземплярів.

«Українська книга в Польщі має майбутнє», – зазначив Дмитро Головенко та поділився планами створення в Польщі своєрідного хабу для українських книг, звідки їх будуть розповсюджувати іншими країнами Європи, залежно від потреб біженців.

Мій співрозмовник займається також книготоргівлею. Магазин видавництва «Ключі» на Театральному майдані в Луцьку вирізняється серед інших своїм асортиментом. Зокрема, там багато книг волинських авторів та на волинську тематику. Є теж, окрім польсько-українських словників та розмовників, полиця з польськими книгами. Це переклади й книги-білінгви.

На запитання, чи має майбутнє польська книга в Україні і чи читали би українці польські книжки не в перекладі, а в оригіналі, відповів, що запит на польськомовну літературу є. Не лише серед студентів-полоністів, а й серед інших людей, які знають польську мову чи хочуть краще її опанувати.

Проте, за словами Дмитра Головенка, є певна проблема – податок на додану вартість, який потрібно сплатити при закупівлі книжки. «Якщо книгу не вдалося реалізувати і її повертають, невідомо, як бути з ПДВ», – каже він. «Пересилання поштою – це теж досить дорого, тому потрібні комплексні рішення. Варто було б створити підприємство, яке доставляло би книги, скажімо в Луцьк, звідки їх можна було би поширювати Україною. Хотілося би зробити такий проєкт тут, аби не тільки українці в Польщі мали змогу купити українську книгу, але й щоб в Україні можна було купити польську книжку», – вважає Дмитро Головенко.

Ще один проєкт, яким пишається співрозмовник, – це вже впроваджена в його книгарні ініціатива, яку можна назвати «Книга в лізинг». «Книжки зараз дорогі, у Польщі середня ціна – десь 40 злотих, в Україні – майже така сама, близько 300 грн. Після прочитання треба вирішити, що з нею робити. Хай лежить на полиці й чекає, доки діти підростуть? А якщо вони не захочуть її читати?» – задумався він колись. І рішення знайшлося: в книгарні є книжки, при придбанні яких вноситься заставна ціна книги. Після прочитання її можна залишити в себе, подарувати, а можна принести назад і повернути частину вартості.

«Люди, які не читають книжок, відстають в інтелектуальному розвитку. Я маю таке порівняння: прив’яжіть руку до боку і походіть так із місяць. Через місяць вона не буде у вас підніматися. Так само й мозок: якщо його не тренувати, він так і залишатиметься на рівні найпростіших інстинктів і не розвиватиметься. Читання для людини – необхідність», – впевнений Дмитро Головенко.

Текст і фото: Анатолій Оліх