Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
Едмунд Кастнер народився 12 жовтня 1899 р. в родині столяра Романа Кастнера в Бялогоні (таку назву має частина міста Кельце). Інших відомостей про родину, з якої він походив, в архівно-слідчій справі немає. Едмунд закінчив три класи гімназії. З 1918 до 1923 р. служив у Війську Польському, був писарем господарської частини.
Із 1923 р. Кастнер працював на посаді писаря при начальнику 1-го комісаріату поліції в Рівному. Пізніше, коли його арештували енкаведисти, під час допитів від нього хотіли почути інформацію про специфіку й напрямки діяльності польської політичної поліції. Серед її основних завдань, як свідчив поліціянт, було насадження агентури в комуністичній партії, що нелегально діяла на Волині.
1932 р. Едмунда Кастнера перевели на посаду коменданта постерунку поліції у Клевані. Сюди він приїхав із дружиною Софією Станіславівною (1905 р. н.) та сином Антоном (рік народження невідомий). Родина придбала в містечку будинок.
Перед Кастнером як комендантом постерунку стояли наступні завдання: забезпечувати спокій та правопорядок у підпорядкованих йому населених пунктах, стежити за виконанням судових рішень, своєчасно інформувати відповідні органи про політичні настрої місцевого населення та відстежувати діяльність політичних партій. Едмунду були відомі прізвища конфідентів, які перебували на постійному зв’язку з працівниками політичної поліції в Клевані. Власних конфідентів, як стверджував він під час допитів у 1939 р., у нього не було.
Робота з виявлення політичних настроїв населення та діяльності політичних партій проводилася через залучених інформаторів. Загалом із постерунком одночасно співпрацювали 29 інформаторів, обраних із лояльних до польської влади громадян. Оскільки місцева поліція не мала конспіративної квартири, звіти від інформаторів збирали на вулиці, під час патрулювання чи на ярмарку в Клевані.
До радянських казематів Едмунд Кастнер потрапив у двадцятих числах вересня 1939 р. Основне питання, яке цікавило слідчого, молодшого лейтенанта держбезпеки Кучепатова, – це список конфідентів та інформаторів поліції, особливо тих, хто працював під прикриттям у місцевому нелегальному осередку комуністичної партії. На допиті 26 вересня 1939 р. з арештованого «вибили» інформацію про відомих йому осіб, які співпрацювали з очолюваним ним постерунком.
Слідчий цікавився, яким чином поліція розбудовувала свою мережу інформаторів серед комуністів і комсомольців. Едмунд розказав, що зазвичай після поширення листівок чи забороненої літератури проводили масові арешти осіб, запідозрених у нелегальній діяльності в тій чи тій забороненій партії. Дехто з арештованих зізнавався у скоєних злочинах. Саме їх зазвичай вербували та достроково звільняли з-під варти. Інформатори, які давали поліції відомості, часто й не здогадувалися, що по суті співпрацюють із нею.
Молодший лейтенант Кучепатов розпитував і про арешти, здійснені за матеріалами, отриманими клеванським постерунком. В’язень розповів, що з 1932 р. постерунок арештував понад 80 осіб, запідозрених у нелегальній політичній діяльності.
Від завербованих інформаторів поліціянт дізнався про жителів Сухівців, Новосілок і Новоставу Дольного, які в 1920 р. воювали на боці Червоної армії і вбивали поляків.
У власноручному зізнанні, написаному під час перебування у в’язниці, арештований охарактеризував мережу інформаторів постерунку та систему органів правопорядку, суду і прокуратури Польщі. Він, зокрема, зазначив, що поліція переслідувала передусім членів нелегальних організацій КПЗУ та ОУН. Особи, запідозрені в приналежності до цих партій, не могли працевлаштуватися, а якщо й отримували роботу, то з великими труднощами. Вони перебували під ретельним наглядом. Траплялися випадки, коли напередодні державних свят, як-от 1 Травня, їх арештовували на кілька днів. Під свій контроль постерунок брав осіб, які поверталися з місць відбування покарання за нелегальну політичну діяльність. Серед них – Аникій Гуц, який повернувся з Берези Картузької 7 листопада 1937 р.
Доказами антикомуністичної діяльності до слідчої справи, в якій разом з Едмундом Кастнером проходили ще 18 осіб, стали звіти Клеванського постерунку поліції, адресовані слідчому Повітового відділку Державної поліції в Рівному та підписані героєм цього тексту.
В обвинувальному висновку від 10 жовтня 1939 р. зазначалося, що Едмунд Кастнер став організатором білого терору в Клеванській гміні. Йому також закидали застосування тортур і побиття під час допитів обвинувачених у приналежності до комуністичної партії та комсомолу, а також те, що він і його співробітники організовували масові обшуки, під час яких били місцеве населення, зривали дахи з будинків і знищували запаси продуктів. Приписували йому й розстріли осіб, запідозрених в антипольській діяльності.
Після завершення слідства справу передали на розгляд Військового трибуналу 5-ї армії Українського фронту. Його виїзне засідання відбулося 23–25 листопада 1939 р. за головуванням воєнного юриста 3-го рангу Кондратенка.
Під час суду Кастнер заявив, що звинувачення йому зрозумілі, винним себе він не визнає і готовий надати суду свої покази. Судове засідання розпочалося о 12.00 23 листопада. На момент оголошення перерви о 15.15 допитали лише Едмунда Кастнера. Насамкінець він сказав, що особисто ніколи не вірив, що «війська робітничо-селянської Червоної армії дійдуть до Західної України». Він був переконаний, що «з маленької Польщі буде велика Польща з територією від моря до моря, тобто від Балтійського до Чорного».
За злочини, передбачені ст. 54–13 КК УРСР (активна боротьба з революційним рухом) і ст. 54–2 КК УРСР (збройне повстання), Військовий трибунал засудив Едмунда Кастнера до найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконали в Рівному 5 лютого 1940 р. Цього дня розстріляли також Болеслава Хиля, Борислава Граніса, Францішка Кобачинського, Тихона Козачка, Зиновія Кондратчука й Василя Романуху, про яких ми розповімо в наступних текстах рубрики.
Заключенням прокуратури Рівненської області від 31 січня 1993 р. Едмунда Романовича Кастнера реабілітовано. У документі зазначено, що на час винесення вироку Кастнер був громадянином Польщі й не підпадав під юрисдикцію СРСР, тому, згідно зі ст. І Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р., він підлягає реабілітації.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.