Багатьох літературних постатей ми асоціюємо з акторами, які втілилися в ролі героїв видатних творів, перенесених на великі чи малі екрани. Один із таких – Ігнацій Гоголевський, який зіграв Антека Борину в серіалі за романом Владислава Реймонта «Селяни», знятому в 1971–1973 рр., та в кіноверсії, створеній Яном Рибковський у 1973 р.
З Ігнацієм Гоголевським ми попрощалися у травні цього року. Він реалізувався як актор: грав у багатьох театральних спектаклях і фільмах відомих польських режисерів. Також був сценаристом і виконував обов’язки голови Спілки артистів польської сцени. В 1992 р. написав книгу «Всі ми – актори», публікував фейлетони в циклі «З-за куліс». У 1996 р. випустив диск «Великі романтичні монологи», в якому прозвучали відомі фрагменти із «Дзядів» і «Кордіана» в його інтерпретації.
Кар’єру Гоголевський розпочав у 1953 р. в Польському театрі у Варшаві. Говорив, що саме тут він народився як актор. Виступав на сценах Драматичного театру, Сучасного театру, театру «Всячина», Національного театру, театру «Полонія» у Варшаві, Сілезького театру в Катовіце й Театру імені Юліуша Остерви в Любліні. Брався за найрізноманітніший репертуар. Діапазон його ролей був настільки широкий, що він міг втілитися в героїв із різних історичних епох: Густава-Конрада в «Дзядах» Міцкевича, Густава у «Дівочих клятвах», пастора Гале в «Салемському процесі» Артура Міллера та Його у «Другій кімнаті» Збігнева Герберта.
Йому щастило на видатних режисерів. Він цінував усіх, із ким працював, а найбільше – Єжи Антчака, хоча й зазначав, що вони мали дуже різні характери. Працював з Александром Бардіні, Казімежом Деймеком, Єжи Гжегожевським, Яном Рибковським, Єжи Яроцьким, Кристиною Яндою та Яном Енглертом.
Гоголевський мав талант висловлювати у своїх ролях, як писали театральні критики, і ліризм, і драматизм. На довершення в нього були бездоганна дикція та відчуття мелодики польської мови. Він ненавидів вульгаризми. Вважав, що поширене вживання їх на щодень нищить польську мову.
У театрі він зіграв, зокрема, Ахілла у спектаклі «Ахілл і діви», Мазепу в однойменній драмі Юліуша Словацького, Єнзорія у драмі «В малому помісті» Станіслава-Ігнація Віткевича, Зенона Зембевича у «Границі» Зофії Налковської. До видатних і оцінених критиками належать ролі графа Шарма в «Оперетці» Вітольда Гомбровича та Лаврентія у спектаклі Тадеуша Ружевича «Навкарачки».
Кіно також полюбило Ігнація Гоголевського. Поляки найкраще пам’ятають його за роллю Антека Борини в серіалі та фільмі «Селяни». В екранізації він зумів передати почуття зневоленого любов’ю одруженого селянина, його драму і важкий вибір. Він грав теж у фільмах «Важка любов», «Самотність удвох» Станіслава Ружевича (брата Тадеуша Ружевича), «Графиня Козель» Єжи Антчака і «Болеслав Сміливий» Вітольда Лесевича. Виконав роль видатного поета Ципріана-Каміля Норвіда у стрічці «Дім Святого Казимира».
Гоголевський грав у багатьох постановках у Театрі телебачення. Підкреслював, якими важливими були ці спектаклі, адже їх грали наживо і вони буди доступні багатьом полякам, які не мали можливості відвідати справжній театр.
Ігнація Гоголевського любило радіо. Актор виступив у багатьох спектаклях Театру Польського радіо, зокрема в «Білому подружжі», «Молотові», «Дневі хамла» і «Скерцо в польському стилі». Його голос приковував увагу, зачаровував і зворушував.
Безпретензійного ставлення до професії і слави навчили його офіціантки в кав’ярні, які перешіптувалися між собою: «Це він чи не він?» Коли, сповнений гордості, актор запитав, про що йдеться, думаючи, що вони пам’ятають його за черговим чудовим спектаклем, вони у відповідь запитали, чи це він минулого тижня зробив запис у книзі скарг і пропозицій. Інший анекдот із часів його директорування в Театрі імені Юліуша Остерви в Любліні записав Людвік Пачинський. Під час воєнного стану влада оприлюднила наказ, щоби пияки і дармоїди очищували від снігу тротуари. Одного дня перед входом до театру утворилася льодяна кірка, її потрібно було сколоти за допомогою відповідного інструменту. Гоголевський з акторами теж узявся за роботу. Обіч проходили дві жінки й одна сказала другій: «Глянь, дорогенька, такий хороший актор цей Гоголевський, а теж пияк».
Гоголевський в одному з інтерв’ю говорив, трохи жартома, що день без мрій і брехні втрачений, адже всього він добився важкою працею і вмінням мріяти. У віці 83 років твердив, що його мрія – постійно мати якесь завдання, мати що робити. Згадував, що доля завжди давала йому складні й неоднозначні ролі, а він жив ними, розучуючи і вдень, і вночі, і у відпустці, і де тільки не був би. Актор, на його думку, не має відпочинку від своїх ролей.
Перерахунок ролей Ігнація Гоголевського і його нагород зайняв би кілька шпальт «Волинського монітора». Потрібно сказати, що він був великим і незабутнім актором, а відбиток його долоні на Алеї зірок у Мєндзиздруї залишено заслужено. Він усвідомлював суєтність своєї професії та її ілюзорність, але не проміняв би її на жодну іншу.
Цей великий актор народився в невеликому Цєханові, помер у Варшаві, а поховали його на кладовищі в Отвоцьку. Того ж дня у Кракові прощалися з відомим актором Єжи Трелею. Пам’ятаймо про Ігнація Гоголевського, про його велику любов до польської мови, про яку він так дбав, про його відданість мистецтву і польській культурі. Коли він у 90 років давав своє останнє інтерв’ю, то приніс у телевізійну студію екземпляр «Дзядів» Адама Міцкевича, виданий 1953 р., із якого розучував роль Густава-Конрада, і поцілував його.
Упродовж 70-х років він віддавав глядачам на підмостках театрів, на малому і великому екранах усе найкраще, що мав. Нехай збудеться ще одна його мрія – щоби професія актора була потрібною, а люди охоче ходили до театру, який робив би їх кращими.
Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
