Польська операція в історії моєї родини. Частина 2
Статті

Коли 21 листопада 1937 р. арештовували мого прадіда Юзефа, в хаті робили обшук. Одним із двох свідків, як говорить протокол трусу, був Мар’ян Кришина – мій другий прадід, батько моєї бабки Юзефи Кришини, дружини діда Альбіна Дозорця. Як страшно звела доля майбутніх сватів.

Частину 1 можна прочитати тут.

Ось справа у двох томах № 113709 Вінницького обласного управління НКВД по звинуваченню Кришини А. І., Перстинського Л. Н., Свідницького С. Ф та інших за статтями 54–5, 54–6, 54–9, 54–11 Кримінального кодексу УРСР із промовистим грифом: «Зберігати вічно». По цій справі проходив і мій прадід Мар’ян, якому Андрій Кришина доводився рідним братом.

Прадіда Мар’яна, який народився 12 липня 1904 р., арештували 18 травня 1938 р. При обшуку був присутній голова сільради Самійло Марчук, а вже через кілька годин обшук проводили в нього. Всього по цій справі від 18 до 24 травня 1938 р. у Шостаківці було заарештовано 22 чоловіків. Двоє з них були українцями, які переїхали з інших сіл (Марчук, голова сільради, і Євлампій Холод, ветеринарний фельдшер), а 20 – місцеві поляки.

У Мар’яна Кришини з дружиною Мар’яною Карлівною (34 роки; вік родичів подано станом на 1937р.) було троє дітей: моя бабка Юзефа (13 років), Казимир (10 років) і Адольф (вісім років). Прадід був письменним, мав початкову освіту, тож працював завідувачем лабораторії шостаківського колгоспу «Перемога». В анкеті арештованого, яку заповнювали на кожного затриманого, записано: середняк, безпартійний, поляк, громадянин СРСР. У 1930 р. брав участь у куркульських заворушеннях, у 1932 р. був заарештований на короткий час ОГПУ за крадіжку цукру.

Сім’я Мар’яна і Мар’яни Кришини. Зліва направо їхні діти: Адольф, Казимир, моя бабуся Юзефа

Постанови на арешт усіх затриманих по цій справі різнилися тільки іменами та прізвищами, натомість звинувачення й інкриміновані статті співпадали. Формулювання звучало так: «Є учасником Польської організації військової (ПОВ) і проводить шпигунську діяльність на користь Польщі, готуючи проведення диверсійних актів у воєнний період. […] Обрати мірою запобігання способам ухилення від суду і слідства утримання його під вартою у Вінницькій тюрмі».

Постанова про арешт. Документ зі справи № 113709 (ДАВіО ф.Р-6023, оп. 4, спр. 8067)

Моя бабуся Юзефа розповідала, що того пам’ятного для неї дня вона поверталася з подругами зі школи й побачила, що біля хати стоїть крита вантажівка. Вона побігла, аби роздивитися, адже автомобілі нашою вулицею навіть за мого дитинства проїжджали не щодня, а що вже говорити про ті роки. Та доки вона добігла, авто рушило. Тільки й устигла почути вигук із кузова воронка: «Юзю!» Більше вона батька не бачила.

Затриманих доставили у Вінницьку в’язницю. Їх одразу ж узялися допитувати. Дехто з арештованих уже на першому допиті зізнався в тому, що він – член Польської організації військової. Від інших зізнання вибивали. Допити тих, хто найдовше чинив спротив, тривали всього кілька тижнів (вінницькі кати швидко вміли зламати людину). Тих же, хто «щиросердне покаяння» підписав одразу, водили на очні ставки, де вони покірно свідчили, що було потрібно слідчим. Серед методів були залякування, психологічний тиск, позбавлення сну, а ще, за словами самих же катів, «система використання заходів фізичного впливу». Під цим цинічним евфемізмом потрібно розуміти побої, вибивання зубів, інсценізації розстрілу.

Анкета арештованого. Документ зі справи № 113709 (ДАВіО ф.Р-6023, оп. 4, спр. 8067)

Поступово всі шостаківчани «зізналися», як вони один одного вербували, як шпигували, як шкодили радянській владі: «Кришина М. І. для участі в контрреволюційній організації «Польська організація військова» завербований у 1935 р. одним із активних керівників бойової групи ПОВ, що існувала на Соснівському цукровому заводі, агентом польської розвідки – Квятковським С. І. Через Квятковського систематично передавав польським розвідувальним органам цілком таємні матеріали: про чисельність і технічне оснащення 9-ї кавалерійської дивізії, розташованої в м. Кам’янець-Подільський; про технічне оснащення артилерійської частини № 1475 м. Могилів-Подільський; про розташування таборів і вогнескладів м. Гнівань та побудову укріплень (точок) оборонного значення в районі м. Бар. Брав участь у підривній та шкідницькій роботі, яку проводили учасники організації в колгоспі. Особисто завербував в організацію ПОВ Кришину П. П., Фуяровського К. Т. На воєнний час прийняв завдання диверсійного характеру з руйнування стратегічних шляхів, які ведуть до польського кордону».

Інші фігуранти зізналися в не менш безглуздих злочинах. Жоднісінького речового доказу у справі слідчі так і не знайшли, тож усі звинувачення базувалися тільки на словесних свідченнях. А їх працівники НКВД уже навчилися видобувати.

Протоколи допитів теж написані ніби під копірку. Характерно, що в усіх протоколах одним із останніх пунктів було питання: «Ви самі за національністю поляк, то чому ж у паспорті написано “українець”?» Відповідь теж була стандартною: «Я всюди писався як поляк. У паспорті написано “українець” помилково, поганих намірів з мого боку в цьому не було». Був іще один варіант: «Так, я дійсно за національністю поляк, але при отриманні паспорта записав себе українцем лише тому, що довгий час проживаю в Україні, тобто тут народився. Поганих намірів у цьому питанні з мого боку не було». Це можна пояснити тим, що ще у 20-х рр., побачивши російський шовінізм і ненависть, яку плекали більшовики до поляків, багато хто завбачливо змінив національність, але це не допомогло…

Слідство «неспростовно довело», що група шостаківчан, які навіть не виїжджали з колгоспу, своєю «злочинною діяльністю» охопили значну частину тодішньої Вінницької області, аж до польського та румунського кордонів. У випадку війни «взяли зобов’язання» руйнувати дороги, підривати залізниці, травити коней та свиней, підсипати отруту у водойми й організувати збройне повстання в тилу Червоної армії. Частина цих «шпигунів» замість підписів ставили відбитки пальців, бо були неписьменні, але ця очевидна нелогічність слідчих не обходила. Справа шостаківської «боївки ПОВ» була завершена 17 вересня 1939 р., її відправили на розгляд особливої трійки УНКВД УРСР у Вінницькій області.

У виписці із протоколу № 1 цієї трійки від 19 вересня 1938 р. написано: «Цілком таємно. Слухали: справу № 113709 3 відділу УГБ НКВД за звинуваченнями по ст. 54–4, 54–6, 54–9, 54–11 КК УССР. Кришина Мар’ян Іванович 1904 р. н., нар. і прож. с. Шостаківка Шаргородського р-ну Вінницької області, б/п, поляк, до арешту працював зав. лабораторією колгоспу імені Перемоги. Арештований 18 травня 1938 р. У 1935 р. був завербований у контрреволюційну організацію ПОВ Квятковським Станіславом, за завданням якого систематично збирав матеріали про розташування військових частин, а також із метою провалу колгоспного будівництва знижував урожайність у колгоспі, заражаючи зерно кліщем. Зізнався. Постановили: Кришину Мар’яна Івановича розстріляти, майно, що належить йому особисто, конфіскувати і справу здати в архів. Секретар трійки Рассій».

Постанова про розстріл. Документ зі справи № 113709 (ДАВіО ф.Р-6023, оп. 4, спр. 8067)

Інших затриманих звинуватили в подібних абсурдних злочинах. Всі вони теж «зізналися» у скоєному, по всіх пунктах. Уже наступного після засідання дня, тобто 20 вересня, шостаківчан розстріляли. Всіх до одного. Найстаршому з них було 56 років, наймолодшому – 27.

Підтвердження розстрілу. Документ зі справи № 113709 (ДАВіО ф.Р-6023, оп. 4, спр. 8067)

Покази працівників НКВД, отримані під час слідства, коли в 1939–1941 рр. репресували вже їх, виконавців Польської операції та інших злочинів, свідчать, що дуже часто арешти проводили просто за списками мешканців, отриманими в сільраді, і тільки потім, заднім числом, писалася постанова прокурора на арешт. Так само друкували довідки на арешт, вже постфактум. У довідку, після вказання національності, вписували набір стандартних звинувачень, і тут же, за цими довідками, писали стандартні постанови про міру покарання. Справ ніхто не розглядав і навіть не збирався розглядати.

Наприклад, працівники вінницького НКВД засвідчили, що в грудні 1937 р. за один день було пропущено через трійку близько 1560 судових справ. Розгляд проходив так: усі райони було розбито по групах, кожну групу очолювали відповідальні працівники, найчастіше – начальники відділів Управління НКВД. Оскільки трійка не могла сама розглядати всі 1500 справ, то їх переважно розглядали відповідальні за роботу групи. Вони ж на обвинувальних висновках робили помітки «10 років», «5 років» або «розстріл», потім наприкінці дня всі справи підписував начальник УНКВД Морозов.

От і виходить, що працівники НКВД просто виїжджали до села на лови й елементарно забирали всіх, хто потрапив під руку, скільки було місць у воронку. Вибирали в основному чоловіків середнього віку, 30–50 років. Інколи, коли таких не вистачало, брали старших і молодших. Довести провину – це вже була справа техніки. Ті, кого в цей час не було вдома, залишалися на волі. До наступного рейду.

Усього за наказом № 00485 у 1937–1938 рр. у моїй Шостаківці, наскільки вдалося з’ясувати, арештували 93 місцевих уродженців-поляків (згаданих Марчука і Холода, а також інших приїжджих я не враховував). Також у цю статистику не увійшли осуджені в інші роки чи за іншими статтями. 20 із цих 93 отримали по 10 років таборів, один – помер у в’язниці, вірогідно, від побоїв. Потрібно усвідомлювати, що ця цифра, найімовірніше, неповна й встановити її точно навряд чи вдасться.

Сім’ям про смертний вирок не повідомляли. Жінкам, які приїжджали до Вінницької в’язниці, зазвичай казали, що чоловіка заслали в Сибір на 10 років без права переписки. Насправді їх страчували у в’язниці пострілом у потилицю з малокаліберного пістолета, а оскільки це не завжди призводило до швидкої смерті, добивали прикладом. Потім трупи вантажили у криті машини й вивозили. Тіла розстріляних закопували у Вінниці в таємних масових могилах: у саду на вулиці Підлісній, у парку відпочинку імені Горького (на місці колишнього католицького кладовища) і на православному цвинтарі. Місця могил були обгороджені й постійно під охороною. Серед місцевого населення ходили чутки, що це зовсім не «секретні будівництва», проте страшна правда стала відома тільки влітку 1943 р.

(Закінчення в наступній частині).

Анатолій Оліх

Схожі публікації
ABC польської культури: «Яблуневий цвіт» – музика, що обіймає
Статті
Їхня пісня «Сьогодні пізно піду спати» станом на вересень 2022 р. на YouTube має понад 40 млн переглядів. Вони випустили альбоми «Неможливе», «Могло бути ніщо», «Live Pol’and’Rock Festival» і «Вільні серця». Пишуть і співають про те, що їх турбує, про світ довкола людини та про її переживання. Гурт «Яблуневий цвіт» (пол. «Kwiat Jabłoni») дуже швидко став популярним.
05 жовтня 2022
У Луцьку розмовляли про Корнеля Філіповича – класика польської літератури родом із Тернополя
Події
Команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» в Луцьку провела зустріч з читачами і презентацію мікросерії книг Корнеля Філіповича, які випустило у світ тернопільське видавництво «Крок».
04 жовтня 2022
Родинні історії: Ядвіга Гуславська та її Кременець
Статті
Ядвіга Гуславська з Кременця – співзасновниця й перша очільниця Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького. Вона була головною редакторкою газети «Wspólne Dziedzictwo», яка виходила в Кременці 2001–2004 рр. Належала до групи осіб, завдяки яким вдалося відновити Музей Юліуша Словацького. Пані Ядвіга – активна представниця польської меншини в Україні та дописувачка «Волинського монітора». Сьогодні ми пізнаємо її родинну історію.
04 жовтня 2022
Польські фразеологізми: Вода з мозку
Статті
Робити комусь воду з мозку – явище досить поширене. Для того, щоб воно виникло, достатньо наявності представників людського роду, податливих на будь-які, навіть найбезглуздіші, фанаберії. А оскільки їх на світі як мурашок, то ті, хто любить маніпулювати думкою сірих мас, не мають із цим жодних проблем.
03 жовтня 2022
На транскордонному пікніку в Луцьку говорили про збереження природної спадщини
Події
У Луцьку пройшов транскордонний пікнік. Його програма передбачала екологічний квест, відкриті дискусії та пішохідні екскурсії містом. Про це повідомляє управління інформаційної роботи Луцької міської ради.
03 жовтня 2022
В Україні відбудуться XVII Дні польського кіно
Події
6–16 жовтня в Україні триватимуть Дні польського кіно. Їх уже сімнадцять років поспіль організовує Польський інститут у Києві, традиційно включаючи в програму найцікавіший доробок польського кінематографу останніх років.
02 жовтня 2022
Розмова про Корнеля Філіповича. «Фронтера» запрошує на зустріч
Події
Команда літературного фестивалю «Фронтера» запрошує на захід «Малі міста: розмова про Корнеля Філіповича».
30 вересня 2022
Виставка порцеляни в Луцьку. Експонати представили музеї з Луцька та Стальової Волі
Події
29 вересня у Волинському краєзнавчому музеї відбулася презентація інклюзивної виставки «Мистецтво для всіх. Порцеляна». Захід організували в рамках проєкту «Музеї прикордоння – простір для інтеркультурного діалогу».
30 вересня 2022
«Безпека та солідарність» – головна тема Конгресу транскордонної співпраці
Події
Конгрес транскордонної співпраці в Любліні – це місце зустрічі практиків транскордонного співробітництва з Європейського Союзу та країн Східного партнерства, а також платформа діалогу для представників місцевого самоврядування, громадських організацій, сфери науки, культури та бізнесу.
30 вересня 2022