У Страсну П’ятницю, 23 квітня 1943 року, в Яновій Долині (тепер Базальтове) об’єднані сили УПА, дезертири з Української допоміжної поліції та українські селяни із сусідніх сіл жорстоко вбили близько 600 польських жителів. Із боку УПА загинуло 8 осіб, 3 було поранено.
На Великодні свята 2014 року, в період найбільшого свята, яке відзначають християни, в такий напружений та важливий період для України діячі «Правого сектора» Рівненської області демонстративно відзначили річницю нападу, поклавши квіти під пам’ятником УПА та тричі вигукнувши на честь «героїв УПА» «Слава!»..., а молитву за упівців промовив о. Ігор, декан Української автокефальної православної церкви.
Минає 71 рік від тієї трагічної події, а історія нічому не навчила людей. Такі вчинки ранять, адже вони є доказом того, що в людей досі живі національні упередження. Із перспективи років я задумуюсь над тим, чия смерть тоді була важливішою – тих 600, чи, може, 8 осіб? Кому були потрібні ці смерті? Чиї амбіції заспокоїли? Чи щось змінили? Чи завдяки їм Україна щось отримала? Кого сьогодні, через 71 рік після трагедії, варто вшановувати – катів чи жертв? Лишаю ці питання для глибоких роздумів діячам. Також я тихо сподіваюся, що о. Ігор молився за всіх, хто загинув у цей кривавий Великдень 1943 року.
На Майдані численні поляки, протестуючи в Києві разом з українцями, у важкі хвилини протягом вуличних боїв та наступів «Беркуту» для підтримки духу співали гімн України та вигукували «Слава Україні – Героям Слава!». Цими героями були люди на Майданах України і Небесна сотня, а не бандерівські вбивці 600 польських жителів Янової Долини, здебільшого старих людей, жінок і дітей.
P.S. Сьогодні інший час, інші реалії та інші справи. Україна робить перші кроки, котрі повертають її у спільну європейську домівку, до якої не можна заходити, не визнавши військові злочини. Україна стоїть перед загрозою російської окупації та втрати територій на тлі державотворчої немочі. Місія зцілення незалежності України все виразніше лягає на плечі молодого, згуртованого і загартованого Майданом покоління. Передати їм спадок незлюстрованого українського історичного минулого – це ще однин злочин не лише проти українського народу, але й проти європейської спільноти.
Валентин ВАКОЛЮК
