У багатьох учасників прибирань волинських кладовищ щороку виникає одна й та ж думка: «А чи не сізіфова це праця, адже наступного року цвинтар знову заросте?»

Беручи участь в прибиранні одного з волинських цвинтарів, ми обговорювали з організаторами припущення щодо того, чи потрібно, вирубуючи зарослі, зрізати всі великі дерева. Можливо, вони, даючи тінь і розростаючись корінням, сповільнятимуть ріст непролазних хащів? «Волинський монітор» спробував знайти відповідь на це питання.

Поховання померлих, як учить катехизм Католицької церкви, є одним з учинків милосердя до тіла й обов’язком кожного християнина. У Польщі як країні, яку можна назвати католицькою, догляд за кладовищами – не просто національна традиція. Це, без перебільшення, культ. Іноземні гості, з-за якого кордону вони не прибули би, західного чи східного, залишаються під неймовірним враженням, яке справляють кладовища в Польщі в перші дні листопада – на Всіх Святих і День спомину всіх померлих вірних. Океани запалених лампадок і квітів та натовпи людей надають польським цвинтарям урочистого вигляду. Подібно урочисто виглядають католицькі кладовища в ці дні в тих населених пунктах України, де зараз діють парафії Римо-католицької церкви чи польські товариства.

Та зовсім інша ситуація на старих польських цвинтарях у тих селах і містечках, де не залишилося поляків. Колишні католицькі кладовища переважно вкриті густими хащами, поховання ніхто не доглядає, а молодші місцеві мешканці можуть навіть не здогадуватися про існування в їхньому селі польського некрополя. Прибирати такі цвинтарі періодично приїжджають польські волонтери. Проте, коли в перші місяці після відкритого нападу росії на Україну вони не могли проводити передвеликоднє прибирання на польських кладовищах, цю місію взяли на себе українці. Таким чином вони прагнули віддячити полякам за те, що ті прийняли в себе мільйони біженців. «Волинський монітор» неодноразово висвітлював акції прибирання українцями польських кладовищ, зокрема в Голобах, Шпанові, Журавниках, Рокитному, Збаражі, Золочівці, Кисилині, Дубні, Скірчі, Боремелі та багатьох інших населених пунктах Волині та Західного Поділля.

Наша редакція вирішила порозмовляти з людьми, які регулярно, з року в рік, наводять лад на кладовищах. Напрацьований ними досвід може стати в нагоді тим, хто тільки-но починає опікуватися старими цвинтарями. Також ми звернулися по фахові поради до спеціаліста з Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (ОУЛМГ). Пропонуємо вашій увазі їхні зауваження та міркування.

На цвинтарі в Золочівці. 2022 р. Фото: Анатолій Оліх

Ярослав Гурецький, директор Центру діалогу «Костюхнівка», разом із харцерами регулярно дбає про кільканадцять військових кладовищ на Волині. «Ми постійно боремося з рослинністю, адже так влаштована природа – на землі має щось рости. Але оскільки ми намагаємося прибирати кладовища регулярно, то на них більш-менш чисто. Також досвід показує, що великі дерева варто залишати: вони не тільки дають тінь, але й оздоблюють кожен цвинтар. Окрім того, при зрізуванні великих дерев існує ризик пошкодження пам’ятників. Зрізати потрібно тільки сухостійні дерева, які можуть упасти».

На запитання, чи користуються харцери під час прибирання кладовищ гербіцидами, Ярослав Гурецький відповів: «Частина надгробків, якими ми опікуємося, походять ще з довоєнних часів і становлять історичну цінність. Тож гербіцидами типу «Раундап» ми намагаємося не користуватися, тільки у крайньому випадку, адже хімікати можуть призвести до ушкодження старого бетону».

На цвинтарі в Золочівці. 2021 р. Фото: Олексій Златогорський

Своїми міркуваннями з нами поділився також археолог Олексій Златогорський. У коло його фахових зацікавлень входять, зокрема, дослідження поховань часів Першої і Другої світових воєн та увічнення пам’яті жертв війни й політичних репресій, тож кладовищами він займається давно. Щоправда, у зв’язку зі скандальним розпорядженням українського Інституту національної пам’яті кількарічної давності розкопки йому вести заборонили.

«Поховання дуже важливі не лише для людської пам’яті, але й для історії, антропології та археології. Як спеціаліст хочу нагадати, що при впорядкуванні кладовищ, особливо коли маємо справу з високими деревами, варто бути обережними, аби не пошкодити пам’ятники. Я щороку беру участь у прибиранні кладовищ і з особистого досвіду можу сказати, що варто домовитися з місцевою громадою, аби хтось час від часу наглядав за цвинтарем. У такому випадку зберігати лад набагато простіше. Прибирати покинуті кладовища – позитивна й гідна похвали ініціатива», – вважає Олексій Златогорський.

На цвинтарі в Золочівці. 2022 р. Фото: Анатолій Оліх

«Я особисто зі своїми друзями і колегами почав займатися прибиранням польських кладовищ в Україні, зокрема на Волині та Поділлі, з 2008 р. Зараз ми ще впорядковуємо православні цвинтарі в Польщі, які залишилися без догляду. Ми маємо борг перед померлими, бо врешті-решт цвинтар – це візитівка живих, його стан свідчить про нас», – поділився Яцек Бури, комендант одного із загонів Люблінського воєводського відділу Добровольчих загонів праці (OHP).

На запитання, чи варто вирубувати геть усю рослинність на кладовищі, співрозмовник відповів: «Часом, коли ми приїжджаємо на якесь волинське кладовище вперше, доводиться продиратися мов крізь джунглі, але наступного разу вже простіше. Мусимо констатувати, що після кожного прибирання дерева виростають із новою силою. Але насправді те, що росте чи не росте на кладовищі, для мене і моїх друзів не так уже й важливо. Найважливіші – наша присутність, запалена лампадка, молитва. Це в тисячу разів важливіше, ніж вирубування зарослів».

Яцек Бури підкреслив, що найважливішими, коли йдеться про старі цвинтарі, є християнський обов’язок і міжлюдські відносини: «Головне – приїхати, продемонструвати свою присутність, зустрітися з українцями, показати їм, що тут – польський цвинтар. Часто бувало, що на цих кладовищах валялося сміття, але відтоді, як ми приїхали, пішли до голови сільської ради, познайомилися, його вже не було. Ба більше, місцеві жителі з радістю нам допомагали. Ось це найважливіше!»

Борис Бабеляс

Фахову консультацію щодо впорядкування кладовищ надав керівник відділу лісового господарства Волинського ОУЛМГ Борис Бабеляс: «Люди часто садять на кладовищах досить великі дерева: ясени, черешні, дуби. На мою думку, цього робити не варто: їх згодом важко усунути. Вони падають, ламають хрести, огорожі, розбивають пам’ятники. Я радив би садити кущі, передусім традиційну для України калину чи бузок. Вони невибагливі, легко піддаються формуванню, не надто розростаються, естетично виглядають. Це ідеальний варіант, такі кущі на дають розростатися іншим породам».

Ми запитали лісівника, чи варто вирубувати геть усю рослинність, яка є на старому кладовищі. Він відповів, що, звісно, територію цвинтаря потрібно привести до ладу, але дерева, які виросли на ньому і не створюють проблем, варто залишити. Вони даватимуть тінь, а в тіні менше ростимуть бур’яни та небажані кущі й дерева.

Несхвально висловився спеціаліст про застосування гербіцидів. «Вони знищують усю рослинність, залишають після себе пустелю. Моя особиста думка як лісівника – будь-яка зелень створює зовсім іншу ауру, милує око, тому рекомендував би, якщо вже виникла така необхідність, використати гербіциди одноразово, а після їх застосування посадити потрібні дерева та кущі й надалі просто підтримувати лад. Важливо доглядати за кладовищем регулярно», – наголосив Борис Бабеляс.

Також лісівник рекомендував при посадці рослин на кладовищі наперед думати, що тут буде через 10–20 років. Потрібно садити невисокі дерева, без великої крони, найкраще декоративних порід. Дуже добре пасують на кладовищі вічнозелені туя та ялівець. Як розповів фахівець, земля на Волині хороша, дерева приймаються добре, рости може майже все. Чисто піщані ґрунти трапляються тільки на Поліссі, наприклад, на Маневиччині чи Камінь-Каширщині. Там рости може тільки сосна, але таких ґрунтів на Волині небагато. Найбільш рекомендовані для висадки на цвинтарях, на думку керівника відділу лісового господарства Волинського ОУЛМГ, кущі та вічнозелені рослини.

Борис Бабеляс зазначив, що ОУЛМГ має досвід співпраці з польськими партнерами, зокрема в облаштуванні кладовища в Острівках, чи із Центром діалогу «Костюхнівка».

Оскільки старі некрополі перебувають на територіях конкретних населених пунктів і громад, то за логікою за ними мали би наглядати місцеві жителі. На запитання, чи зверталися територіальні громади до лісівників із якоюсь ініціативою чи по будь-яку допомогу, співрозмовник зауважив: «Ініціативи співпраці зараз в основному виходять від нас, адже територіальні громади створили порівняно недавно, вони ще пасивні, до кінця не розуміють, що можуть робити. Ентузіастів мало, до того ж іде війна –  важко їх осуджувати. Але практично в кожному селі, в кожній громаді представлено наш колектив: є або лісництво, або лісник. Кожна громада може зв’язатися з нами, звернувшись безпосередньо до лісника, або за контактними даними, наведеними на нашому офіційному сайті».

«Попри війну ми продовжуємо роботу. Ми завжди готові допомогти, надати і консультацію, і посадковий матеріал», – завершив розмову Борис Бабеляс.

Анатолій Оліх