Олександр Тарвацький служив у 2-му комісаріаті поліції в Рівному. Як і більшість його колег, радянська влада арештувала правоохоронця на другий день після вторгнення Червоної армії та становлення радянської влади на території Польщі.
Олександр Тарвацький народився 11 січня 1890 р. у селі Косевко (нині Мазовецьке воєводство). Його батько Андрій Тарвацький мав власний дім, працював чорноробочим. Інформація про матір відсутня. Відомо, що Олександр мав трьох старших братів, які станом на 1939 р. мешкали на території Генерал-губернаторства.
Герой цього нарису закінчив трикласне початкове училище. 1920 р. його призвали на строкову службу до Війська Польського.
У польській поліції Олександр почав працювати 1921 р. Першим місцем його служби була Варшава. Звідти його того ж року перевели до Острога, а в 1922 р. на його особисте прохання – на залізничний постерунок у Рівне. Вже наступного року поліціянта направили для несення служби на кордон із СРСР. 1924 р. він прибув до Гощі, де служив до 1933 р.
1933 р. Олександр із дружиною Чеславою (47 років; тут і далі вік родичів подано станом на вересень 1939 р.) та сином Луціяном (18 років) прибули до Рівного. У місті родина оселилася на вулиці Дольній, 5 (нині Древлянська). Тут згодом народився їхній син Казимир. На момент арешту батька йому було п’ять років.
У Рівному Тарвацький почав службу у 2-му комісаріаті поліції. За період роботи його відзначили двома медалями: до 10-ліття існування польської держави та за 10 років служби в польській поліції.
Олександра Тарвацького арештували 18 вересня 1939 р. Він потрапив до Рівненської в’язниці НКВС. На єдиному допиті, проведеному 19 грудня 1939 р., слідчий за стандартним сценарієм з’ясував тривалість служби в’язня в польській поліції та наявність в нього нагород. Якщо йдеться про виконання поліціянтом безпосередніх обов’язків, то НКВС з’ясувало, що 1938 р. він брав участь в арешті членів КПЗУ в селі Синів Рівненського повіту. Під час цієї операції ув’язнили 15 комуністів.
У протоколі допиту записано, що Тарвацький визнав свою вину в тому, що служив у поліції та «боровся проти революційного руху». Подібне формулювання знаходимо майже в усіх архівно-слідчих справах, що стосуються поліціянтів, арештованих НКВС у 1939–1941 рр.
27 грудня 1939 р. слідство у справі Олександра Тарвацького було завершено, про що свідчить обвинувальний висновок. У документі зазначено, що справу із санкцією прокурора Рівненської області у спеціальних справах направляють на розгляд Особливої наради НКВС СРСР. Очевидно, зазначений позасудовий орган був надто завантажений, оскільки минуло більше року, перш ніж в’язень отримав вирок. Нагадаю, що увесь цей час він перебував у переповненій Рівненській в’язниці, де на вироки чекали сотні поліціянтів, учителів, суддів, державних службовців та представників інших категорій населення, зарахованих радянською владою до соціально-небезпечних.
Постановою Особливої наради від 10 лютого 1941 р. Олександра Тарвацького засуджено до восьми років виправно-трудових таборів. Термін покарання він відбував у «Карлазі».
Заключенням прокуратури Рівненської області від 25 липня 1989 р. Олександра Тарвацького реабілітовано. Його подальша доля та долі членів його родини нам не відомі.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.