Антонія Михаляка, поліціянта з Милятина Здолбунівського повіту, Особлива нарада при НКВС у 1940 р. за «активну діяльність проти революційного руху» засудила до п’яти років таборів.
Антоній Михаляк народився 26 квітня 1895 р. у селі Бродниця (нині Великопольське воєводство). Його батько, теж Антоній Михаляк, мав власний будинок і займався сільським господарством. Інші відомості про цю родину в кримінальній справі, заведеній енкаведистами на героя цієї публікації (зберігається в Державному архіві Рівненської області), відсутні.
У сім років Антоній пішов у школу, яку закінчив 1910 р. Потім він почав навчатися пекарській справі і чотири роки потому влаштувався працювати пекарем.
Із 1914 р. Антоній Михаляк брав участь у Першій світовій війні в складі 7-го гренадерського полку німецького війська. Після року служби він потрапив у полон до французьких військ. Після звільнення з полону в 1919 р. юнака призвали до Війська Польського, в якому він служив до 1921 р.
1923 р. почав працювати в польській поліції. В 1926 р. його перевели в постерунок поліції в Милятині Здолбунівського повіту. Тут він мешкав разом із дружиною Марією (40 років, тут і далі вік подано станом на грудень 1939 р.) та двома дітьми: донькою Галиною (сім років) і сином Вєславом (13 років).
До Рівненської в’язниці НКВС Антоній Михаляк потрапив 4 грудня 1939 р. З матеріалів справи довідуємося, що поліціянта арештували не вдома. Під час обшуку енкаведисти вилучили в нього лише підтяжки. З довідки, долученої до справи, відомо, що обшук квартири Антонія Михаляка не здійснювали з оперативних міркувань.
Як і в більшості справ арештованих польських поліціянтів, справа Антонія Михаляка містить лише один протокол допиту, який не вирізняється оригінальністю запитань, поставлених слідчим Здолбунівського повітового відділу НКВС Білим (ім’я нам не відоме). Після з’ясування коротких біографічних відомостей, слідчий традиційно намагався вивідати інформацію про конфідентів та інформаторів, що перебували на зв’язку з поліціянтом.
За результатами допиту було створено список осіб, що проходять у слідчій справі. Незважаючи на те, що Антоній Михаляк зауважив, що жодного разу від зазначених людей не отримував інформацію про так званих революційно-налаштованих осіб, а відомості стосувалися лише крадіжок і порушення правопорядку, в зазначеному списку всі вони проходять як «скомпрометовані обвинуваченим».
Також у справі наявний короткий протокол повторного допиту, єдиною метою якого було вибити зі в’язня зізнання у скоєних злочинах, а саме в пригніченні революційного руху, що, на думку енкаведистів, було основною роботою кожного поліціянта. Погодившись із висунутим звинуваченням, Антоній Михаляк так і не зміг пригадати жодного факту, коли за донесенням конфідента він як поліціянт складав би протокол на будь-кого з революціонерів.
Постановою Особливої наради при НКВС від 11 жовтня 1940 р. Антонія Михаляка за ст. 54–13 КК УРСР (активна діяльність проти революційного руху) засуджено до п’яти років виправно-трудових таборів. Термін покарання він відбував в «Ухтіжемлазі».
Заключенням прокуратури Рівненської області від 17 квітня 1989 р. Антоній Михаляк потрапив під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х та початку 50-х рр.»
Подальша доля Антонія Михаляка та його родини нам не відома.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» кандидатка історичних наук Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.