Яна Буліка, поліціянта з Тимбарка, що в Лімановському повіті в Малопольщі, 18 вересня 1939 р. арештувала робітнича гвардія в Рівному. До цього міста він потрапив із тієї частини Польщі, яку окупували війська Вермахту.

Редакції вдалося сконтактувати з Вітольдом Варгоцьким. Інформація про предків і документи, якими він володіє, дозволяють нам стверджувати, що Ян Булік, про якого ми сьогодні пишемо, – це його дідусь.

Із документів кримінальної справи, яка зберігається в архіві в Рівному, ми довідалися, що Ян Булік народився 20 жовтня 1894 р. у Лімановському повіті в Малопольщі в селі, назву якого енкаведисти записали російською як Незвич, спотворюючи таким чином назву Нєдзьвєдзь (пол. Niedźwiedź). У документах із родинного архіву Вітольда Варгоцького ми бачимо саме Нєдзьвєдзь як місце народження, але дата народження подана в них на день раніше – 19 жовтня 1894 р.

Як занотував енкаведист, Войцех Булік, батько героя цього тексту, був чоботарем і мав власну шевську майстерню. Родина Буліків володіла 2 га землі та власним будинком. Батько помер, коли Яну було п’ять років. Відомості про його матір у кримінальній справі відсутні. Подано лише, що вона померла в 1935 р. Із документів Вітольда Варгоцького довідуємося, що маму звали Ельжбета і вона народилася в 1851 р.

Герой цього тексту закінчив п’ять класів сільської школи. У 1914–1918 рр. він перебував на службі в австрійській армії, у 20-му піхотному полку, який дислокувався в Тарнові, звідки демобілізувався у званні капрала.

Ян Булік

1919 р. Ян Булік почав працювати в польській поліції. Служив на кількох постерунках: 1919 р. – у Мшані Дольній, 1919–1921 рр. – у Лімановій, 1921–1922 рр. – у Нєдзьвєдзі, 1922–1935 рр. – у селі Добра, 1935–1939 рр. – у Тимбарку. Ці дані він подав під час допиту в Рівному. У родинному архіві збереглися документи, які свідчать про те, що в березні 1938 р. він звертався до керівництва із проханням перевести його на роботу до Хелмця біля Нового Сонча, а в липні 1939 р. – на роботу в Мисленицях.

У Тимбарку поліціянт жив на вулиці Ринок, 55 зі своєю дружиною Марією, яка, згідно з протоколом допиту, заповненим у вересні 1939 р., мала 40 років, сином Стефаном (16 років; вік дітей теж подано станом на вересень 1939 р.), доньками Ельжбетою (14 років) та Терезою (10 років).

У документах, які має Вітольд Варгоцький, вказано, що Ян Булік у 1922 р. одружився з Марією Ярош (1898 р. н.). Їхні діти Стефан, Ельжбета і Тереза народилися відповідно в 1923 р., 1925 р. i 1929 р. Ельжбета – матір Вітольда Варгоцького.

Ян Булік із дружиною

У документах НКВС не сказано, як Ян Булік опинився в Рівному. Припускаємо, що сюди він потрапив у складі евакуйованого постерунку поліції. Аналогічні випадки зрідка трапляються в архівних справах на працівників окремих постерунків та комісаріатів поліції, судів і прокуратури з міст, окупованих Німеччиною.

Ці припущення підтверджує документ із родинного архіву Вітольда Варгоцького. Лімановський повітовий староста інформує в ньому Яна Буліка, постерункового Державної поліції в Тимбарку, про те, що «влада наказує відступити» і що «він підлягає примусовому відведенню у другій черзі». Родина поліціянта, якби виявила бажання евакуюватися, могла би це зробити тільки в першій черзі. Місцем, до якого мала би потрапити, був Зборів на території нинішньої Тернопільської області.

Наказ лімановського повітового старости про евакуацію

«У вересні Ян Булік відступив разом із комісаріатом, натомість уся родина після короткого скитання повернулася в Тимбарк. Тут слід Яна Буліка втрачається. Його дружина Марія пробувала отримати якусь інформацію про чоловіка через Польський червоний хрест», – написав у мейлі до редакції Вітольд Варгоцький.

Як зазначено в кримінальній справі, 18 вересня 1939 р. робітнича гвардія в Рівному арештувала Яна Буліка. Його доправили до місцевої в’язниці.

Ордер на арешт Яна Буліка

Слідство відбувалося за усталеною схемою: один допит, стандартні запитання, а для в’язня – довгі місяці перебування в переповнених камерах в очікуванні вироку.

Нічого особливого в професійній діяльності Яна слідчий не виявив. За 20 років служби він не просунувся кар’єрними сходинками. Не мав особливих нагород, за виключенням ювілейної – за 20 років безперервної служби. Основним своїм обов’язком поліціянт вважав утримання довіреної йому території у спокої та безпеці, попередження крадіжок, убивств, злочинів проти польської держави та уряду. На вимогу слідчого дати конкретні свідчення про арешти революційно налаштованих осіб Ян відповів, що не може цього зробити, бо часто змінював місце служби й не може нічого пригадати.

Проте випадок із Яном Буліком дещо різниться від десятків інших подібних справ. На початку 1941 р. його етапували до Кіровоградської в’язниці НКВС (нині Кропивницький). Слідчий Кіровоградського УНКВС Урилов направив результати слідства до Києва на погодження. Там слідчий НКВС УРСР, сержант держбезпеки Брюханов, розглянувши справу Яна Буліка, постановив повернути її до УНКВС у Кіровоградській області для додаткових слідчих дій. Він запропонував «у розрізі наявних матеріалів допитати двох-трьох осіб як свідків про службу обвинуваченого Буліка в колишній польській поліції для підтвердження його особистості та перевірки його свідчень» і лише після цього направити слідчу справу на розгляд Особливої наради НКВС.

Оскільки здійснити запропоновані заходи в Кіровограді не було змоги, лист із відповідним проханням направили до Рівного, де відбулося затримання Яна Буліка. 4 лютого 1941 р. начальник слідчої частини УНКВС у Рівненській області, лейтенант держбезпеки Лосєв підписав лист наступного змісту: «Повертаємо слідчу справу № 112 за звинуваченням колишнього поліцейського польської поліції Буліка Івана Войцеховича без виконання вашого прохання через наступні мотиви: Булік І. В. за час служби в поліції на території Рівненської області ніколи не проживав і був арештований у Рівному як біженець із території, зайнятої Німеччиною. Із допиту обвинуваченого Буліка видно, що остання його служба в польській поліції відбувалася в Тембаргу (Німеччина), а через це виконати вказівки слідчастини наркомату в частині допиту двох-трьох свідків, які підтвердили би службу Буліка в поліції, неможливо» (тут ідеться про місто Тембарк, назву якого енкаведисти записували також як Тембарг і Темборг, – ред.).

На останньому допиті, який відбувся 11 лютого 1941 р. і тривав з 21:00 до 22:00, Ян Булік підтвердив свідчення, які дав на попередніх допитах, і вкотре визнав себе винним в інкримінованих злочинах.

В обвинувальному висновку, датованому 14 лютого 1941 р., зазначено, що Ян Булік, «будучи на службі в поліції впродовж 20 років, проводив контрреволюційну діяльність, спрямовану на придушення революційного руху, переслідував революційні прояви з боку трудящих, арештовував і піддавав суду останніх…», за що його звинуватили в злочинах, передбачених ст. 54–13 КК УРСР (активна діяльність проти революційного руху).

Обвинувальний висновок від 14 лютого 1941 р.

Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 7 травня 1941 р. Яна Буліка засудили на п’ять років виправно-трудових таборів. Термін покарання він відбував у «Сєввостлазі».

Витяг із протоколу № 45 Особливої наради при НКВС СРСР, у якому зазначено, що Яна Буліка засудили до п’яти років у таборі «Сєввостлаг»

У кримінальній справі немає інформації про подальшу долю Яна Буліка. Додано тільки заключення Рівненської обласної прокуратури від 17 квітня 1989 р., яким його реабілітували.

Заключення Рівненської обласної прокуратури про реабілітацію Яна Буліка

Марія Булік, бабуся Вітольда Варгоцького, роками шукала чоловіка, надсилаючи листи, зокрема, до Польського червоного хреста (ПЧХ) та Товариства допомоги полякам у Лондоні (ТДП). Перші відповіді ПЧХ, які збереглися в родинному архіві, на нашу думку, стосуються іншої особи, яка мала таке саме прізвище, – людини, яка перебувала в таборі за 770 км на схід від Києва і в листопаді 1940 р. повернулася додому.

Натомість відповіді ТДП у Лондоні, найімовірніше, стосуються Яна Буліка – героя цього тексту. Згідно з документами НКВС, він народився 20 жовтня 1894 р. (на одному з документів, надісланих Вітольдом Варгоцьким, бачимо, щоправда, 19 жовтня). Особа, про яку йдеться в цій відповіді, також народилася 20 жовтня, але 1897 р. Припускаємо, що під час створення документів на якомусь етапі трапилася помилка: написана від руки цифра 4 була сприйнята як 7. Окрім цього, батьки та дружина особи, про яку йдеться у відповіді, наданій ТДП у Лондоні, мали такі самі імена, що й рідні поліціянта Яна Буліка. Згідно із цим документом, Ян Булік помер 26 липня 1942 р. і був похований 27 липня 1942 р. у селі Кенімех в Узбекистані, куди міг потрапити, записавшись до Армії Андерса.

Відповідь Товариства допомоги полякам у Лондоні на запит Марії Булік.

Довідка про смерть Яна Буліка

Залишається, щоправда, одна загадка: якщо Ян Булік, про якого ми пишемо і який є дідусем Вітольда Варгоцького, помер 26 липня 1942 р., то хто від його імені надіслав лист до родини, на якому бачимо дату 30 листопада 1942 р.? Можливо, цей лист, долаючи довгу дорогу через британський, французький і польський Червоний хрест, потрапив до родини з величезним запізненням уже після смерті Яна Буліка. В інформаційному бюро ПЧХ у Варшаві лист зареєстрували лише 3 березня 1943 р. Імовірно, 30 листопада 1942 р. – це день, коли лист зареєстрували в якомусь з офісів, а не дата відправки.

Лист Яна Буліка до родини

Додамо, що Марія Булік померла в 1984 р., син Марії та Яна Стефан Булік – у 2000 р., донька Ельжбета – у 2008 р., Тереза – у 2012 р. Нині живуть троє внуків Яна Буліка, семеро правнуків і четверо праправнуків.

Тетяна Самсонюк,
кандидатка історичних наук
Копії документів із кримінальної справи надала авторка
Копії документів із родинного архіву надав Вітольд Варгоцький

На головному фото: Ян Булік із дружиною та дітьми.

P. S. 1: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» кандидатка історичних наук Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

P. Р. 2: Редакція висловлює вдячність головній редакторці часопису «Głos Tymbarku» (Tymbark.in) Ірені Вільчек-Сові за допомогу в пошуках контактів Вітольда Варгоцького.