Рідні Броніслава Бончика, поліціянта з Каліша, втратили зв’язок із ним на початку вересня 1939 р., коли разом зі своїм відділком він евакуювався в напрямку Люблінщини. Опрацьовані нами документи НКВС, які зберігаються в архіві в Рівному, дозволяють зрозуміти, що відбувалося з ним далі.

Згідно з документами з архівно-слідчої справи, яка зберігається в Державному архіві Рівненської області та яка лягла в основу цього тексту, Броніслав Бончик у вересні 1939 р. із хвилею біженців потрапив до Рівного. Тут його затримали червоноармійці, а НКВС згодом засудив до восьми років таборів.

У справі немає документів про можливу амністію Бончика після підписання Угоди Сікорського-Майського чи про подальшу його долю загалом. Проте у виданні «Каліська поліція і поліціянти в період Другої Речі Посполитої», що вийшло у 2019 р., ми знайшли присвячену йому біографічну довідку, згідно з якою Броніслава Бончика визнано померлим рішенням Каліського міського суду від 8 жовтня 1948 р.

Броніслав Бончик народився 28 січня 1896 р. у Лодзі. Його батько Леон Бончик був робітником. Він помер у 1936 р. Відомості про матір Броніслава у кримінальній справі відсутні, зазначено тільки, що вона була домогосподаркою. Згідно з виданням «Каліська поліція…», її звали Маріанна, в дівоцтві Гозьдієвська.

За інформацією, озвученою Бончиком під час допиту, він закінчив чотири класи міської школи в Лодзі. Із серпня 1917 р. до 1918 р. служив рядовим у 2-й бригаді Польських легіонів. Після демобілізації в 1918 р. вступив на службу в Державну поліцію. В 1931 р. отримав звання старшого поліцейського. За період служби нагороджений медалями за участь у війні, з нагоди 10-річчя відновлення Польщею незалежності, бронзовою медаллю за 10-річну службу і срібною за 20 років безперервної служби.

У Каліші Броніслав Бончик мешкав на вулиці Болеслава Побожного, 4. Разом із дружиною Яніною виховував доньку Ядвігу, синів Леона та Стефана. Вік та імена дружини й дітей, подані в кримінальній справі, співпадають із вказаними у книзі «Каліська поліція…»: Яніна народилася в 1907 р., Ядвіга-Броніслава – 1932 р., Леон-Болеслав – 1934 р., Стефан-Владислав – у червні 1939 р.

У цьому ж виданні зазначено: «Рішенням Каліського міського суду від 8 жовтня 1948 р., за поданням дружини, його визнано померлим, датою смерті вважати 9 травня 1946 р., без інформації про місце смерті. Згідно з відомостями, поданими свідками (іншими поліціянтами), Бончик разом із відділом правоохоронців евакуювався 3 вересня 1939 р. у напрямку Люблінщини, де його сліди загубилися, а пошуки через Червоний Хрест не принесли жодного результату».

На основі документів з опрацьованої нами кримінальної справи, можемо ствердити, що герой цього тексту в процесі евакуації опинився в Рівному, де 18 вересня 1939 р. його затримали червоноармійці.

Як і в інших випадках з поліціянтами, евакуйованими до Волинського воєводства, ордер на арешт виписали, коли Бончик уже перебував у рівненській в’язниці НКВС. Під час обшуку, здійсненого на підставі ордера 10 грудня 1939 р., у в’язня вилучили посвідчення та військовий квиток.

Спілкування між ув’язненим і працівниками НКВС відбувалося за посередництвом штатного перекладача. Наступного дня було оформлено анкету арештованого зі скупими біографічними відомостями. 14 грудня 1939 р. відбувся єдиний короткий допит Броніслава, під час якого слідчий поставив чотири традиційні запитання. Кульмінацією допиту було запитання про визнання провини в’язня в тому, що він служив у польській поліції. Отримавши ствердну відповідь, слідчий закінчив допит.

29 грудня 1939 р. слідство було завершено, про що свідчить обвинувальний висновок. В очікуванні вироку Бончик наважився звернутися до в’язничної адміністрації. Перебуваючи в острозькій в’язниці НКВС, у своєму зверненні до тюремного начальника 10 березня 1940 р. він писав: «За обставин військових дій між Польщею і Німеччиною я разом з іншими поліцейськими міста Каліша Познанського воєводства евакуйований у місто Рівне, де 18 вересня 1939 р. затриманий військами Червоної армії й до цього часу перебуваю під арештом. Моя сім’я у складі хворої дружини і трьох малолітніх дітей залишилася в Каліші без будь-яких засобів на харчування, (…) не знаючи навіть, чи я живий і де перебуваю. У зв’язку із цим прошу вас, пане начальнику, дозволити мені написати відкритого листа, в якому повідомити, що я живий і здоровий та перебуваю в повній безпеці». Нам не відомо, чи ув’язнений отримав такий дозвіл.

Постановою Особливої наради НКВС від 17 травня 1940 р. Броніслава Бончика засуджено до восьми років виправно-трудових таборів за «активну боротьбу проти революційного руху». У документі подано місце відбування покарання – табір «Сєввостлаг».

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 9 червня 1989 р. Броніслава Бончика реабілітовано.

Тетяна Самсонюк,
кандидатка історичних наук

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» кандидатка історичних наук Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.