Марцін Свєтліцький народився у Кракові. Дебютував на шпальтах часописів «Na przełaj» і «Radar». Насамперед поет, а ще романіст і вокаліст групи «Світляки». Видав багато збірок віршів, детективні романи «Дванадцять», «Тринадцять» і «Одинадцять», поетичну прозу, музичні диски й мініальбоми. На Facebook веде сторінку Marcin Świetlicki INFO.
Він зростав у 80-ті рр. Його покоління, що цілком природно, бунтувало проти світу дорослих і тих шаблонів, які вони застали в житті та літературі. Час, місце і сплетіння подій визначили те, чим він займається і ким є.
Свєтліцький дебютував у 1992 р. збіркою поезій «Холодні країни». Критики віднесли його до так званого покоління bruLion. Навколо польського часопису «bruLion» згуртувалися поети, які народилися близько 1960 р. Був серед них і Свєтліцький. Авторів об’єднувало бунтарство, несприйняття традиції мучеництва, скандальність, провокації, індивідуалізм, пошуки нових засобів вираження. Митці не об’єдналися в тісну групу, кожен пішов своїм шляхом, але всі знайшли власні літературні засоби зображення світу, який після 1989 р. знову кардинально змінився. Вважають, що найбільш визначальним польським поетом зламу століть є саме Марцін Свєтліцький. Від початку своєї творчості й донині він вдало уникає ярликів.
Як сказав герой нашого тексту в одному з інтерв’ю, бути поетом стало основою всього його життя. Його бачення людей, світу, населення, запханого в міста, кристалізувалося завдяки поезії, потім – завдяки пісням, які він виконував на сцені з різними колективами і співаками, а також у прозі та малюнку.
Що визначає потужність поезії Свєтліцького? Передусім мова, яку він узяв із нашої повсякденності. Вона така, якою поет її чує довкола себе. Це мова в жодному випадку не моралізаторська, штучна чи помпезна. Наступною рисою поезії автора «Холодних країн» є ритмічність, яка пов’язана з виконанням його віршів у формі пісень зі сцени. У багатьох віршах ми знайдемо повторення певних рядків, ніби поет хотів підкреслити їх важливість і закарбувати в пам’яті читача. Повторюються й мотиви: темні окуляри, сигарети, алкоголь, ліричний герой, загублений у місті, відчуття загрози, страху та відчуження. Ймовірно, через любов до детективних романів, особливо до написаних Реймондом Чандлером, у його поезії ми знайдемо слова, як-от револьвер, ніж, убити, труп. Також у ній багато холоду, ночі, минущості та смерті.
Свєтліцький не любить пафосу. Він надає перевагу іронії та самоіронії, сміху та полюбляє вказувати на абсурди дійсності. Його творчість – постійний пошук і втеча в різні літературні напрями. Поет – нонконформіст. Він не погоджується на домовленості з людьми і світом. Він займає героїчну позицію щодо дійсності, яка часто здається йому абсурдною. Цей героїзм він виражає поточною, часто брутальною й навіть вульгаризованою мовою. Світ і людину описує через звичайнісінькі повсякденні події. У творчості Свєтліцького істиною є підкреслення присутності поезії в усіх аспектах нашого життя, а також доведення, що всі аспекти нашого буття присутні у віршах.
Свєтліцький працював журналістом у редакції газети «Tygodnik Powszechny», був теж коректором. У цей період з’явилася книга «Катехити і розчаровані», написана спільно з Гжегожем Дидухом і видана під псевдонімом Маріанна Г. Свєдуховська. У ній автори іронічно описали себе та середовище довкола тижневика.
У 2000–2003 рр. разом із тим же Гжегожем Дидухом Свєтліцький вів телевізійну програму «Пегас», присвячену культурі. Зіграв у двох фільмах: «Раковині» Войцеха Смажовського (1998 р.) про письменника, який знімає стару квартиру в Кракові, щоб написати свою другу книжку, та «Ангел у Кракові» Артура Вєнцека (2022 р.) про невиправного ангела Джордано, якого за погану поведінку зіслали на землю, де він має щодня виконувати по одному доброму вчинку.
Із 1992 р. як вокаліст виступав із гуртом «Світляки», декламував своїм хрипким голосом тексти під музику. Є автором більшості текстів гурту. А Гжегож Дидух грав в ансамблі на бас-гітарі, баритон-гітарі та контрабасі. Музичні критики зараховують «Світляків» до альтернативного стилю. Група виникла в 1992 р. для створення музичного обрамлення для віршів поета.
«Треба сміятися. Перемагати страх сміхом», – стверджував Марцін Свєтліцький в одному з інтерв’ю. Своєю творчістю та поведінкою він ставить себе на узбіччі літературного життя. Він – вічний аутсайдер. Пише не для того, щоб утішити нас, а щоби непокоїти й дратувати, спонукати нас думати. Подейкують, що Свєтліцький вичерпується, він постійно вирушає в останній прощальний тур зі «Світляками». Але будемо сподіватися, що прочитаємо ще не один новий вірш і багато цінних фраз про наше життя, місце, поп-культуру чи політику. Літературний критик Пьотр Слівінський написав у виданні «Tygodnik Powszechny» у 2015 р.: «Він – релігійний поет (…), для якого важливо знайти доказ існування та існувати як доказ».
Варто ознайомитися з його віршами, романами, послухати «Світляків», прочитати автобіографію «Неприсідальність», вслухатися в слова пісні «Фінляндія», написаної у 2005 р., яка закінчується, на жаль, похмуро і пророче: «Над горизонтом блискає, і чути брязк заліза».
Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
На фото: На отриманні премії «Літературна нагорода Гдиня», 2009 р. Автор: Літературна нагорода Гдиня, фот. Патрик Левандовський, CC BY-SA 3.0.
