Розвиток подій в Україні нагадує віддалені у часі події у східній частині Другої Речі Посполитої. У двадцятих роках минулого століття молода польська держава зіткнулася з методами, які сьогодні використовує Росія.

Попри поразку Червоної Армії у війні з Польщею в 1920 році, попри підписання акту про мир, більшовики не відмовилися від наступу на захід. Із радянського боку польського кордону з'явилися центри підготовки диверсантів. Один із них був розташований у військових казармах у Мінську.

Із польського боку кордону найближчим містом були Столбці, де у 415 будинках проживало 3 тисячі жителів. Його назва, що, найімовірніше, була утворена від російського слова «столб», нагадує, що історія не вперше давала цій місцевості роль захисника кордону. Річка Німан і великий комплекс Налібоцької пущі дали їй природні оборонні переваги. Лінія фронту, яка проходила через містечко, не могла зникнути безслідно. Мельхіор Ваньковіч називав Столбецький повіт одним із найбідніших у Польщі. Значення міста визначала його прикордонна роль.

У перші роки після здобуття незалежності захист польського кордону у Столбецькому повіті було доручено капітану Адаму Панкевичу, який створив тут Добровільний прикордонний батальйон.

Контррозвідувальна оборона кордону вимагала залучення відповідних людей. У цій справі надзвичайно цінною, а також яскравою особистістю виявився Сергій Пясецький. Цей король контрабандного прикордоння, що проживав у містечку Раков у Столбецькому повіті, був завербований до розвідувальної роботи. Він багато разів потрапляв у найбільш захищені райони радянської Білорусі, привозячи звідти дорогоцінну інформацію про розташування загонів Червоної Армії, а перш за все про штаб, що керував диверсіями проти Польщі.

Інфільтрація польського прикордоння більшовицькими емісарами ставала щораз сильнішою. У листопаді 1922 року серед білого дня було викрадено та вивезено чиновника Столбецького староства. Одна з місцевих банд мала підірвати залізничний міст через Німан, але, на щастя, їм не вдалося втілити план. Польські солдати пильно його охороняли.

Радянський Союз постачав зброю і вибухівку групам, здебільшого сільським, які з ним співпрацювали. У ніч з 6 на 7 травня 1923 року в селі Кучкуни відбувся напад на поліцейський патруль. У Залуччі, колишньомумаєтку поета Владислава Сирокомлі, під час нальоту на будинок лісництва, зловмисники забрали мисливську і військову зброю.

Біля кордону з Польщею, у селі Тимковичі, перебував відділ диверсантів чисельністю 150 осіб. Через щораз більшу кількість інцидентів польська поліція організувала облаву, яка охопила 33 села і містечка Новогрудщини. Під час перевірки у 90 осіб було знайдено гвинтівки, револьвери, запали і ручні гранати.

Лише у липні 1924 року було зареєстровано 25 нападів.

Уранці 4 серпня 1924 року банда чисельністю 150 осіб напала на Столбці. Перші кулеметні черги загриміли з католицького цвинтаря. Нападників стримували постріли з гвинтівок. Чиновник Дроздовський, що чергував у будинку місцевого староства з двома технічними працівниками, ходив від вікна до вікна, створюючи враження сильної оборони будинку. З огляду на загрозу, в коридорах будинку староства на спеціальних підставках стояли готові до використання кулемети.

Банда напала на залізничні склади, банк, пошту, залізничний вокзал та поліцію, пограбувала магазини та будинки. У сутичках загинуло шестеро поліцейських і один чиновник староства. Важко поранений телеграфіст із залізничного вокзалу встиг повідомити про напад сусідні Барановичі, звідки на відсіч було відправлено відділ уланів. Перед містом нападники обстріляли їх з автоматичної зброї. Попри це уланам вдалося затримати два вози з награбованим майном. Банду, що відступала від міста, розсіяв вогонь прикордонного взводу. Було затримано двох її членів. Вони мали характерні головні убори – будьонівки з червоними зірками, що були частиною військової форми Червоної Армії.

Військові відділи перекрили банді шлях втечі. Лише один взвод встиг перетнути кордон, лишаючи при цьому два кулемети з амуніцією та награбоване майно. Два інші взводи диверсантів зникли в лісах. Протягом облави було піймано ще шестеро нападників.

Під час допиту затримані зізналися, що загін, який напав на Столбці, перебував у військових казармах у Мінську, де диверсантів тренували офіцери Червоної Армії. Метою атаки було підбурення місцевого населення до повстання. Членів загону, що автомобілями від'їжджали за кордон, проводжали з військовим оркестром.

Більшість групи складали росіяни (70%), решту – представники інших національностей. План нападу було опрацьовано у штабі Західного фронту.

Після цих подій на східних кордонах Польщі уряд вирішив розмістити у Столбцях 150 солдат Корпусу охорони пограниччя. На кордоні було встановлено засіки з колючого дроту, а поліція була забезпечена сучасними гвинтівками Манліхер. Уздовж східного кордону було поставлено 300 таких опорних пунктів.

Знову неоціненним скарбом виявився Сергій Пясецький, який детально дослідив нове розташування диверсійного навчального центру, що був перенесений із Мінська. А в подальших діях самі росіяни виручили польські служби. Загін колишніх царських офіцерів, що понад усе прагнули помститися більшовикам, із власної ініціативи проникнув через кордон, оточив тренувальний центр, і, коли вранці курсанти вибігли на ранковий збір, розплатився з ними за допомогою «Максимів».

Уряд СРСР у притаманному йому стилі відповів на польську ноту протесту. Міністр Чичерін у бюлетені «РОСТА» стверджував, що напад на Столбці організувала... польська прикордонна служба, з якою співпрацював ІІ Відділ Генерального штабу Війська Польського. У зв'язку з цим радянська Росія вирішила організувати... масштабні військові навчання в районі Смоленська, неподалік від польського кордону.

Вєслав ҐАВІНЕК

Salon 24, Незалежний форум публіцистів