Вінцентій Кожух був поліціянтом у Будеражі Здолбунівського повіту. 9 грудня 1939 р. його арештували енкаведисти. Спочатку його тримали в Рівненській в’язниці НКВС, а потім перевели до Старобільська. У квітні 1941 р. герой цього тексту отримав вирок – п’ять років таборів.
Народився Вінцентій Кожух 1894 р. у селі Боровниці (нині частина міста Північна-Здруй у Новосондецькому повіті Малопольського воєводства). Його батько Матеуш Кожух був теслею. Відомості про матір Вінцентія відсутні. Родина мала 1 га землі, дві корови, свиню та інших домашніх тварин.
Відомо, що на початку німецько-польської війни на території Генерал-губернаторства в Боровниці мешкав брат Вінцентія Людвік (47 років; тут і далі вік родичів подано станом на грудень 1939 р.).
Вінцентій Кожух закінчив чотири класи сільської школи. До 1915 р. він жив разом із батьками та працював у сільському господарстві. З 1915 р. працював за наймом на залізниці і в місцевого землевласника як лісоруб.
У 1916 р. розпочав службу в австрійській армії. Невдовзі потрапив до російського полону, в якому провів 25 місяців. Після звільнення з 1918 до 1920 р. служив у Війську Польському, звідки демобілізувався рядовим солдатом.
Ще до військової служби, у 1915–1916 рр., Кожух був членом Польської соціалістичної партії (ППС).
Після завершення служби він повернувся в Боровниці. Працював на місцевій залізниці до 1923 р., коли вступив на службу в державну поліцію. Першим місцем його роботи став Луцьк, згодом були ротації до Острога, Мощаниці, Вільбівна й Новомалина. З 1931 р. і до встановлення радянської влади Вінцентій працював на постерунку поліції в Будеражі на Здолбунівщині. За час служби був нагороджений медаллю за багаторічну безперервну службу.
Станом на 1939 р. Вінцентій Кожух мешкав у Будеражі разом із дружиною Марією Янівною (36 років). Подружжя ростило двох синів: Мирослава (дев’ять років) та Георгія (п’ять років).
До рівненської в’язниці НКВС поліціянт потрапив 9 грудня 1939 р.
На єдиному допиті, який відбувся того ж дня, в’язень розповів, що перебував на службі в поліції протягом 16 років. Зі своїх колег він назвав кількох поліціянтів Здолбунівського повіту, зокрема Владислава Рембача та Станіслава Козловського.
На тому ж допиті Кожух визнав себе винним в тому, що служив у польській поліції та «вів боротьбу з революційним рухом робітничого класу і селянства».
На момент завершення слідства в’язень перебував у таборі в Старобільську, про що дізнаємося з обвинувального висновку, датованого 28 грудня 1940 р.
Через рік, 6 грудня 1941 р., заключенням прокурора Рівненської області Богатиренка справу зі звинувачення Вінцентія Кожуха було передано на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. 7 квітня 1941 р. постановою цього органу Вінцентія Кожуха як «соціально-небезпечного елемента» засуджено на п’ять років виправно-трудових таборів. Термін покарання він відбував у «Сєввостлазі».
Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 25 серпня1989 р. Вінцентія Кожуха реабілітували. Подальша доля героя цього тексту та його родини нам не відома.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» кандидатка історичних наук Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
