У минулому номері «Волинського монітора» ми розповідали про репресованих поляків, чиї справи Волинський обласний державний архів нещодавно виклав у вільний доступ. Продовжуємо знайомити читачів із їхніми долями.

Антоній Вишневський народився 1882 р. у колонії Станіславівка Ковельського району. Його арештували в рідному селі 4 січня 1945 р. як зрадника Батьківщини. У грудні 1944 р. голова і секретар Білашівської сільради видали довідку про те, що Вишневський «антисовєтськи налаштований крупний куркуль», який у період окупації німецькими загарбниками «пішов на службу до німців», зокрема працював помічником старости колонії Станіславівка, виступав на зборах з антисовєтською агітацією.

«Як німецький пособник організував польсько-німецькі загони, які розстрілювали населення не польської національності, спалювали і грабували їхнє майно, причому в банді перебували два його сини», – зазначено в довідці.

Після війни Вишневський нібито продовжив у своєму оточенні «антисовєтсько-польсько-націоналістичну агітацію, спрямовану на від’єднання західних областей Української ССР і приєднання їх до Польщі».

Зі стандартної анкети арештованого дізнаємося, що органи НКВД затримували Антонія Вишневського як куркуля в 1939 р. Його сини Петро, 1910 р. н., та Іполіт, 1913 р. н., на момент арешту були солдатами 1-ї польської армії.

У цього «крупного» куркуля, який працював ковалем, були сім десятин землі, дерев’яний дім площею 50 м2, записаний як «старий», хлів, конюшня та кузня. Із сільськогосподарського реманенту Антоній мав віз, молотарку й однолемішний плуг. Мав теж «стадо» худоби: 15-річного коня, 10-річну корову, свиню та вівцю.

Антоній Вишневський не дочекався вироку. 20 січня 1945 р., тобто через 16 днів від арешту, він помер у внутрішній тюрмі УНКГБ у Волинській області. В акті про смерть записано: «З перших днів перебування в тюрмі хворий став нарікати на загальну слабкість, різку задишку, біль у серці та біль у суглобах. Із перших днів прийняв лежаче положення. Був установлений [діагноз] порок серця, з кожним днем стан хворого погіршувався, діяльність серця різко порушувалася».

Тадеуш Пасек народився 1891 р. у Явожні (нині Сілезьке воєводство). Працював викладачем іноземної мови у школі № 1 міста Володимир. Його арештували 11 січня 1945 р. за місцем проживання, на вулиці Осипенка, 22. В обвинуваченні вказано, що Пасек «є учасником польської антирадянської націоналістичної організації «ПЗП» (PZP, Polski Związek Powstańczy – Польський повстанський союз), за завданням якої проводив ворожу діяльність проти совєтської держави. Вищеназвана організація веде свою ворожу діяльність під керівництвом польського профашистського еміграційного уряду в Лондоні». Слідчі виявили його прізвище у списку, вилученому при обшуку в коменданта Володимир-Волинського обводу «ПЗП» Мева – Марціна Дутковського (в документах – Мартина Дудковського, – авт.), про що є довідка у справі.

На допитах Тадеуш Пасек своєї вини не визнав. Через майже два тижні, 23 січня 1945 р., справу оформили для відправки ув’язненого в спецтабір, але поїхати він не зміг через хворобу. Пасек помер 6 (чи 16) лютого 1945 р. у тюрмі № 1 НКВД у Луцьку. Діагноз, який йому поставили, – важка форма висипного тифу.

Домогосподарку Анну Пуцяту, 1890 р. н., уродженку села Грибовиця Порицького району (відповідно до адміністративного поділу станом на 1945 р.), звинуватили в участі в контрреволюційній організації польських націоналістів. Як ідеться в постанові на арешт від 8 січня 1945 р., її прізвище теж знайшли в списку членів підпілля, вилученому при обшуку в коменданта обводу «ПЗП» Мева. Згідно з анкетою, чоловіка Анни Пуцяти Казимира Владиславовича також арештували органи УНКГБ.

Анну Пуцяту працівники оперативного управління НКГБ у Володимирі взяли під варту 12 січня 1945 р. Після короткого розслідування 23 січня жінку відправили в табір в Ухткомбінаті НКВД «для подальшого слідства й утримання». Анна Пуцята померла в таборі 28 червня 1945 р. Справу припинили і здали в архів. Смерть настала від туберкульозу легень і кишечника при авітамінозі В2.

Уродженця села Холбутів Володимир-Волинського району Люціяна Баранського, 1902 р. н., арештували 4 січня 1945 р. у Володимирі. Він став ще одним обвинуваченим в участі у «ПЗП». На допитах свою вину Баранський не визнав. Невдовзі його відправили в табір Комі АССР, де вже місцеві слідчі мали закінчити дорозслідування.

Урешті слідчий Кудінов, старший лейтенант держбезпеки, 30 травня 1945 р. в Ухті сформував обвинувальний висновок. У ньому вказано, що Баранський «є учасником польської антисовєтської націоналістичної організації «Армія Крайова» й безпосередньо належав до обводу «Лава» (саме так записано в документі, – авт.), створеному на території Західної України польським емігрантським урядом у Лондоні, тобто обвинувачується у злочинах, передбачених ст. 58–1а і 58–11 КК РСФСР». Баранський знову заперечив свою вину.

Головний свідок у справі Дутковський, на звинувачення якого спиралися слідчі, як ідеться в документах, «нічого про практичну діяльність не показав і не пояснив, звідки йому відомо про приналежність обвинуваченого до Армії Крайової».

Тож на початку 1946 р. слідчі у Володимирі-Волинському знову почали викликати на допити свідків, але виявилося, що багато з них виїхали на постійне місце проживання до Польщі.

Оперативний відділ Ухтіжемлагу НКВД вирішив етапувати ув’язненого Баранського разом з особистою справою в розпорядження УНКГБ у Луцьку для дорозслідування й можливих очних ставок. 21 квітня 1946 р. Люціян Баранський під конвоєм покинув табір. І безслідно зник.

Інстанції писали одна до одної запити з питанням, куди подівся в’язень. 15 листопада 1946 р. начальник слідчого відділу УМГБ Волинської області, підполковник Рафаель звітував, що попри те, що з моменту етапування пройшло вісім місяців, Баранський до Луцька не прибув.

Урешті все з’ясували. У справі збережено довідку від 1 квітня 1946 р. наступного змісту: «На станції Москва 2-а, Ярославський залізничний вокзал, вагон № 954 т/з помер об 11:00 1 квітня 1946 р. ув’язнений Баранський Люціян Францович, 1902 р. н., який перебував під слідством за ст. 54–2,54–11 Кримінального кодексу СССР, який слідував з м. Ухта Комі АССР до в’язниці УНКГБ Волинської області, м. Луцьк. Особова справа під № 69911».

Медик, який підписав акт смерті, припустив, що в ув’язненого внаслідок дистрофії зупинилося серце. Тіло передали до медпункту Ярославського вокзалу в Москві.

Розслідування через смерть Баранського призупинили.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх

На головному фото: довідка про смерть Люціяна Баранського