Упродовж останніх місяців сучасне суспільство часто підіймає тему початку Третьої світової війни, яка може спалахнути в кожну мить. Особливо гостро питання масового людиновбивства звучить у момент столітнього ювілею Першої світової війни.
Розв’язаний у 1914 році конфлікт між потужною Австро-Угорщиною та бідною Сербією призвів до найбільшої з часів Наполеонівських воєн трагедії, котра забрала мільйони невинних життів. А починалося все зовсім банально і романтично – серби, заручившись підтримкою імперіалістичної Росії, мріяли об’єднати всіх слов’ян. Чим не аналогія із сучасним станом, коли Путін зі своїми васалами уявив себе черговим «спасітєлєм русского міра»? Саме захист російськомовного населення і став офіційною версією цьогорічного розгорнутого наступу росіян і їхніх найманців на незалежну і миролюбну Україну.
Якщо «погортати» сторінки історії останнього століття, то побачимо, що нинішнє захоплення Криму, розпалювання конфлікту на сході й півдні України російськими окупантами вже легко можемо вкладати у визначення світової війни. Західний, демократичний світ, до якого входять країни ЄС, США та їхні союзники, стоять з одного боку барикади, а з іншого, східного, де править диктатура чи авторитаризм, стали Росія, Китай, Північна Корея та їхні сателіти.
Сучасні технічні й ідеологічні засоби абсолютно відрізняються від методології минулих двох воєн. Пряме оголошення війни відійшло в небуття. Зараз це відбувається без жодних офіційних заяв, із задіюванням подвійних чи навіть потрійних стандартів, обману, віроломства. Використання інформаційної зброї нині грає не менш важливу роль, аніж конвенційної. Найцікавіше, що жертв роботи журналістських найманців є значно більше, ніж від ядерних вибухів. Диву даємося, коли путінівське вбивство сотень людей у сусідній Україні викликає ледь не ейфорію у зомбованих обивателів із Російської Федерації. Найгірше, що Путін і його режим досі не отримав гідної відповіді на Заході. Боязкі європейські лідери своїми точковими міні-санкціями увімкнули зелене світло для руху путінівської вбивчої машини, яка, набравши ходу, на території України вже не зупиниться.
Кожен інакодумець одразу отримує тавро «бандерівця, фашиста, укропа, імперіаліста, хунтівця». Російських найманців, котрі підривають, палять, нищать, називають «спасителями».
Репетиції теперішньої війни уже проводилася в колишній Югославії у 90-х роках минулого століття, згодом у Придністров’ї, Південній Осетії, Грузії.
Дозволяючи правлячій кліці Росії чергові антилюдські злочини, демократичний і вільний світ слабшає, додаючи сили і наснаги окупанту. Із кожним днем апетити Путіна ростуть, а західний світ уже змушений миритися зі смертями своїх жителів, як у випадку із малайзійським пасажирським літаком.
Звичайно, що ані Україна, ані Європейський Союз вже не може зупинити східну загрозу своїми нинішніми кволими діями. Ефективним протистоянням є лише згуртована світова однозначна відповідь у вигляді повного економічного, інформаційного, а також військового протистояння путінівським зайдам.
Ще не було в історії воєн, які б не завершувалися, тож і теперішня, розпочата фашистом Путіним, рано чи пізно закінчиться. Однак тільки від сильних світу цього залежить час і кількість жертв, які ця війна поглине.
Перемога правди і добра над брехнею і злом нині в руках кожного жителя нашої планети. Знищення тероризму, сепаратизму, путінізму стають актуальнішими від боротьби із бідністю й економічними кризами. Тільки перемігши причину породження зла, можемо думати про розвиток. Тому тимчасові газові голодування і нетривала втрата східного ринку збуту не можуть бути причинами, які б змусили пасувати перед Путіним і його олігархічними баронами.
Почуватися в безпеці тепер не може ніхто. Пригадаймо, що під час Першої світової війни загинуло близько 10 мільйонів людей, під час Другої світової війни – вже 50 мільйонів. Скільки жертв буде на руках Путіна?
Віктор ЯРУЧИК
