Як виявило слідство, Ольгерд Порембський кілька разів нелегально перетинав совєтсько-німецький кордон. Майже в кожному документі справи вказано, що він – син капітана польської армії.

20 травня 1940 р. у білоруському місті Ліда затримали Ольгерда Порембського. Оскільки з’ясувалося, що він походить із Волині, затриманого передали Управлінню державної безпеки УНКВД Волинської області. Перший допит відбувся 21 травня. Його провів начальник 1-го відділення 3-го відділу УГБ НКВД у Луцьку Гомберг. Обшуку працівники НКВД не робили, адже при Порембському не було жодних речей.

В анкеті арештованого зазначено, що Ольгерд Порембський (у більшості документів справи його прізвище помилково записано як Поремський) народився в 1922 р. у Ковелі. На момент арешту він ніде не працював. До складу сім’ї входили батько Адольф Михайлович Порембський, мати Пелагія Йосифівна Ходаковська і брат Юзеф, якому тоді було 13 років. Мати, як записано в документі, походила із сім’ї крупного куркуля, батько був капітаном польської армії. Ольгерд під час допиту повідомив, що його «виховання з дитинства відбувалося в польському патріотичному дусі».

За словами Ольгерда, тато Адольф Порембський служив у 24-му полку в Луцьку і з початком війни між Німеччиною та Польщею відбув на фронт, натомість мати з дітьми перебралася до свого батька в Корецький район. Після того, як Волинь зайняли совєтські війська, вони повернулися до Луцька.

У грудні 1939 р. сім’я отримала перший лист від батька. Він писав, що з боїв вийшов без поранень, а зараз перебуває в полоні в Старобільську. Всього від батька прийшли чотири листи. «Приблизно 5 лютого я поїхав до своєї тітки в Рівне, де пробув десь 10–12 днів. Повернувшись у Луцьк, я, прийшовши додому, не застав матері та брата. Як мені повідомили сусіди, їх виселили вглиб Совєтського Союзу», – сказав слідчим Ольгерд Порембський.

Нічліг хлопцеві дали його друзі, брати Владислав і Юрій Іскоростенські. Їхній батько Марцін Іскоростенський був приватним адвокатом і товаришував із батьком Ольгерда. Обидва брати кілька разів нелегально переходили совєтсько-німецький кордон – купували різні товари й перепродували їх. Вони вирішили піти на німецьку сторону і там залишитися, переконували Ольгерда піти з ними, але він ніяк не зважувався.

Наприкінці лютого 1940 р. шкільний товариш Ольгерда Анджей Красіцький запропонував утекти з СССР разом із його сім’єю, тоді герой нашого нарису погодився. Вони потягом поїхали до Бреста, а звідти через Буг перебралися в Тересполь, який був під німецькою окупацією.

Через два тижні, за словами Порембського, в нього закінчилися гроші й він вирішив повернутися до Луцька. 20 чи 21 березня хлопець у складі групи нелегально перетнув кордон, але в Немірові (нині Підляське воєводство), вже на совєтській стороні, їх затримали прикордонники.

«На другий день прикордонна охорона звільнила мене та інших затриманих і запропонувала нам повернутися назад у Німеччину. Після переходу німецького кордону нас арештували німці, які у свою чергу перекинули нас увечері назад на совєтський бік», – дав покази Ольгерд.

Тоді його затримали і близько місяця утримували під арештом у Зарембах-Костельних (нині Мазовецьке воєводство). 24 квітня Порембського звільнили, після чого він знову нелегально перетнув кордон, цього разу вдало.

Оцінюючи зараз ці не зовсім логічні пересування героя нашого нарису, варто усвідомлювати, що Порембський міг приховувати свої справжні наміри і вводити слідчих в оману. Якими ті наміри були насправді, ми можемо лише здогадуватися.

Отож, потім Ольгерд добрався до Варшави, де зустрівся з Іскоростенськими. Володимир Іскоростенський сказав, що повертається в СССР, щоб спродати залишене в Луцьку майно. Вони домовилися вирушити разом, щоб на зворотній дорозі перевести через кордон знайому Іскоростенських Леонтину Борковську з Ліди. За це Ольгерду запропонували грошову винагороду, тож він погодився.

Змовники після перетину кордону кілька днів прожили в Луцьку. Потім Іскоростенський поїхав у Ліду, домовившись, що чекатиме на Порембського три дні. Якщо він за ці три дні не з’явиться, то вони з Борковською переходитимуть кордон самостійно. Також Ольгерд сказав слідчим, що вирішив залишитися в СССР, а в Ліду поїхав тільки для того, щоб узяти в Іскоростенського гроші. Там 20 травня 1940 р. його затримали.

Під час слідства виявилося, що Володимир Іскоростенський, за словами Порембського, теж має намір повернутися в Луцьк, тільки легально. Із цією метою він нібито здав документи в комісії у Варшаві, яка займалася реєстрацію осіб, які бажали повернутися в СССР. З якою метою він хотів перебратися в Совєтський Союз, Ольгерд не знав.

Ця заплутана історія зацікавила енкаведистів, тож справу передали у слідчу частину.

Постанова про передачу справи Ольгерда Порембського у слідчу частину

Хоч покази, які давав Ольгерд, були суперечливими, слідчим не вдалося знайти жодних доказів його співпраці з німецькою чи польською розвідкою.

12 червня 1940 р. Ольгерду Порембському висунули обвинувачення: «Нелегально неодноразово переходив державний кордон із СССР у Німеччину та назад, тобто вчиняв злочин, передбачений ст. 80 Кримінального кодексу УССР».

У липні справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з випискою із протоколу № 141 від 25 жовтня 1940 р., Ольгерда Порембського помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін із 21 травня 1940 р.

Виписка з протоколу з вироком Ольгерду Порембському

Покарання ув’язнений відбував в Ухтіжемлазі. У справі збереглося посвідчення, видане герою нашого нарису 5 вересня 1941 р. управлінням Ухто-Іжемського виправного табору.

Його амністували на основі указу Президії Верховної Ради СССР від 12 серпня 1941 р. Ольгерд вирушив у місто Бузулук Чкаловської області, де формувалися підрозділи Армії Андерса.

Останнім документом у справі є заключення прокуратури Волинської області від 25 грудня 1989 р. про реабілітацію Ольгерда Порембського.

Тут мала би бути стандартна фраза, якою ми переважно завершуємо свої нариси: «Його подальша доля нам не відома». Але не цього разу.

Припустивши, що Ольгерд Порембський потрапив в Армію Андерса, ми продовжили пошуки. Невдовзі вдалося встановити, що він у складі 2-го польського корпусу брав участь у боях в Італії, адже у списку нагороджених Хрестом Монте-Кассіно згадується плутоновий підхорунжий 9-ї компанії зв’язку Ольгерд Порембський 1922 р. н., який отримав відзнаку № 31126.

Після закінчення Другої світової війни більшість польських вояків залишилися в еміграції, переважно у Великобританії. Замінивши польську літеру «ę», якої немає в англійському алфавіті, на «e» і вписавши в пошуковик «Olgierd Porebski», ми знайшли дані про натуралізованого в 1951 р. британця Ольгерда Поребського. Він не без успіхів займався фехтуванням на шаблях, тричі був чемпіоном Великобританії, один раз – Австралії, двічі брав участь у літніх олімпіадах: у 1952 р. – у Гельсінкі та в 1956 р. – у Мельбурні. Його спортивна біографія на сторінці Олімпійської енциклопедії, крім описів спортивних досягнень, містила фото, дату й місце народження – 6 вересня 1922 р., Варшава, дату й місце смерті – червень 1992 р., Оттава (Канада).

Фото з кримінальної справи та «Олімпійської енциклопедії»

Нам впала в око подібність (принаймні нам так здалося) арештованого енкведистами 18-річного хлопчини й 30-річного чемпіона з фехтування на шаблях. Хоч часовий проміжок між фотографіями становить щонайменше 12–15 років, на цих світлинах, на наш непрофесійний погляд, співпадають усі основні антропометричні контрольні точки обличчя, тобто сукупність параметрів голови та обличчя, які визначають за виступами кісток, хрящів та постійними складками шкіри. Проте припущення, що це одна й та ж людина, без документів і фахової експертизи залишалося все-таки припущенням.

До того ж не співпадало місце народження: замість Ковеля була вказана Варшава. Дата народження нам нічого не давала, адже у кримінальній справі її не було.

Ми звернулися по допомогу до Facebook-групи Krzyż Pamiątkowy Monte Cassino (Monte Cassino Commemorative Cross). Її адресу ми знайшли на інтернет-сторінці, де були опубліковані списки нагороджених Хрестом Монте-Кассіно. Група активна, адже станом на 12:00 на її стіні вже було п’ять свіжих дописів. Це було однією з причин, чому ми звернулися саме до неї.

Ми не помилилися. Вже через годину один з учасників групи, пан К., надіслав нам фрагмент списку із «The London Gazette» від 16 березня 1951 р., у якому серед тих, кому надали британське громадянство, був Ольгерд Порембський. Щоправда, це ніяк не допомагало нам довести, що британський Ольгерд – це наш Ольгерд Порембський.

Фрагмент із «The London Gazette»

Як ми вже згадували, в багатьох документах справи Ольгерда Порембського працівники НКВД вказували, що Ольгерд є сином Адольфа Порембського, військовополоненого капітана піхоти Війська Польського. Зауважимо, що совєтські «правоохоронні» органи, виховані на класовій ідеології, надавали великої ваги походженню арештованих. Звісно, така «негативна спадковість» лише обтяжувала звинувачення, адже арештований був уже не просто порушником закону, а ще й класовим ворогом.

Капітан Адольф Порембський

Зі статей у «Вікіпедії» та на ще кількох загальнодоступних ресурсах ми відтворили біографію батька героя нашого нарису. Адольф Порембський народився 25 вересня 1895 р. у Червонограді Заліщицького повіту на Тернопільщині в сім’ї Міхала Порембського та Ельжбети Вітовської. Після закінчення гімназії в Заліщиках та рільничої школи в Чернівцях у 1914 р. пішов добровольцем у Польські легіони. За битву під Нідою у травні 1915 р. отримав найвищу польську військову нагороду – Срібний хрест ордену Virtuti Militari (№ 5908). Потім воював в австрійській армії, став командиром плутону. В лютому 1918 р. був поранений на італійському фронті. В листопаді 1918 р. був уже підпоручником у відродженому Війську Польському. Брав участь у польсько-більшовицькій війні, після її завершення залишився у війську, був нагороджений низкою бойових і пам’ятних орденів та медалей. Службу на різних посадах ніс на Волині, зокрема в Дубні та Рівному, а в 1933 р. його перевели до 24-го піхотного полку в Луцьку. Мав чин капітана, на момент початку Другої світової війни вийшов на пенсію.

У вересні 1939 р. Адольф Порембський потрапив у совєтський полон. Його утримували в таборі для військовополонених у Старобільську, а навесні 1940 р. розстріляли. Зараз його останки спочивають на Меморіалі жертв тоталітаризму в Харкові.

Далі той самий пан К. із Facebook-групи знайшов комплект документів Адольфа Порембського, зібраний, коли того нагороджували орденом Virtuti Militari. У графі 11 було вказано: «Двоє дітей: Ольгерд – нар. 6 вересня 1922 р. і Юзеф – нар. 13 січня 1927 р.» Тобто дата народження британського і нашого Ольгердів співпала, пазл склався. А чим можна пояснити, що місцем народження британця вказана Варшава? Та хоча б тим, що Ольгерд міг спеціально вказати як місце свого народження столицю Польщі, щоб уникнути можливої примусової репатріації до СССР.

Фрагмент нагородних документів капітана Адольфа Порембського

Можемо додати, що, крім спортивної кар’єри, герой нашого нарису зробив наукову кар’єру. Після закінчення Лондонського університету Ольгерд Порембський вивчав психологію і статистику промисловості, викладав у кількох європейських вищих навчальних закладах, захистив докторську дисертацію. В 1960-х рр. він перебрався до Канади, працював в Оттавському університеті. Помер у 1995 р.

Також пану К. вдалося з’ясувати, що брата героя нашого нарису Юзефа з матір’ю Пелагією в березні 1940 р. вислали в Ленський район Архангельської області на півночі Росії. На засланні вони пробули до 9 вересня 1941 р. Після амністії подалися до Бузулука, тож можемо припустити, що в цьому населеному пункті троє уцілілих Порембських зустрілися після довгої розлуки.

Редакція дякує членам групи Krzyż Pamiątkowy Monte Cassino (Monte Cassino Commemorative Cross) за фахову й оперативну допомогу.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх

На головному фото: Документ про амністію Ольгерда Порембського