Казімежа Мікульського в богемних колах з-під Вавеля називали краківським Шагалом або просто Бальзаком. Перше прізвисько виникло через характерну поетично-оніричну тематику його картин. Другому він завдячував своїй разючій подібності до автора «Батька Горіо».
Полотна Мікульського належать до найбільш упізнаваних картин, таких, які не можна помилково приписати іншому авторові. Митець любив поєднувати між собою найрізноманітніші елементи за принципом спорідненості, продиктованої не реалізмом, а уявою, до того ж позасвідомою, туманною, яка не піддається жодним обмеженням і нерідко має еротичний підтекст.
Фантазія, поетика легенд чи просто казки або відкладені в пам’яті прямо-таки сюрреалістичні образи – ось та канва, на якій він творив свої картини. Улюбленими мотивами художника, які він використовував у найрізноманітніших комбінаціях, були фігури молодих, струнких, часом оголених жінок, метелики, птахи, стилізовані дерева, квіти, трави.
Дивлячись на полотна Мікульського, глядач часто має враження, ніби споглядає театральні акти за участю нерухомих фігур, оточених дивними предметами, що виконують роль реквізиту і тла для сцени, яку розігрують. До найчастіше вживаних ним кольорів належать відтінки блакитного, сірого, приглушеного зеленого.
«Очі неба», 1995 р.
«Головний приз», 1965 р.
«Лунапарк у світлі місяця», 1964 р.
Усе своє життя Казімеж Мікульський був пов’язаний із Краковом. Тут у 1918 р. він народився, тут під керівництвом Казімежа Сіхульського закінчив Академію художніх мистецтв. У цьому місті, у своїй майстерні на вулиці Флоріанській, маленькій, чудернацькій, захаращеній реквізитом, книжками, ляльками, опудалами птахів, метеликами на шпильках, майже відрізаній від світу, бо без вікон, лише із заскленим дахом, він творив. І саме в цьому місті помер.
У важкі п’ятдесяті роки він разом з іншими польськими митцями взяв участь у «Виставці дев’ятьох художників» у Кракові, яка була протестом проти доктрини соцреалізму в мистецтві. Крім живопису, Казімеж Мікульський займався акторством. Його завжди цікавив театр, подібний до його малярства, експериментальний і незалежний.
Казімеж Мікульський, CC BY-SA 4.0
Безсумнівно, послідовність, яка все життя супроводила художника в експлуатуванні певної поетики власної творчості, забезпечила йому окреме, непохитне місце в колі польських художників-знаменитостей, які займалися мистецтвом, виплеканим у традиціях сюрреалізму.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
