23 березня 1940 р. оперуповноважений 1-го відділення ЭКО (економічного відділення) УНКВД у Волинській області Зав’ялов арештував Францішека Леліцінського.
У постанові на арешт записано, що Леліцінський «був власником цегельного заводу, служив майором у колишній польській армії, був пов’язаний із 2-м відділенням Генерального штабу, вороже налаштований до совєтської влади». Затриманого помістили в Луцьку в’язницю. Можемо припустити з великою долею вірогідності, що совєтська влада поклала око на майно Леліцінського, тому справою займалося економічне відділення НКВД.
Постанова на арешт Францішека Леліцінського
З анкети арештованого дізнаємося, що Францішек Августович Леліцінський народився в 1891 р. у місті Новий Сонч Краківського воєводства. Закінчив технічну школу, за спеціальністю був залізобетонним техніком-майстром, мав власний завод у Гірці Полонці.
Францішек Леліцінський мешкав у Луцьку на вулиці Домініканській, 42, кв. 3 (нині Драгоманова) разом із дружиною Аделаїдою-Наталією Мечиславівною, в дівоцтві Нівінською, 1907 р. н. У подружжя було двоє дітей: десятирічна дочка Ірена та дев’ятирічний син Збігнев (вік подано станом на березень 1940 р.). За показами Леліцінського, він служив у німецькій армії з 1911 до 1918 р., не судимий, не був членом жодної політичної партії. Чотири його сестри проживали на території, зайнятій Німеччиною.
При обшуку в арештованого вилучили годинник марки «Зеніт» із ланцюжком із білого металу, 109 рублів 15 копійок совєтськими грошима, гаманець і документи.
На допиті, проведеному 24 березня, Францішек Леліцінський підтвердив, що служив у німецькій армії військовим майстром-техніком. У польській армії, за його словами, він не служив зовсім, а працював у технічній майстерні й не мав жодного військового звання.
На запитання, скількома гектарами землі він володіє, затриманий відповів, що у власності в нього землі немає взагалі, він лише орендує 200 сажнів для залізобетонного заводу. Натомість його брат Стефан-Мар’ян був поручником польської армії і як осадник отримав у Гірці Полонці 16 га землі. На цьому допит завершили.
Наступного разу Францішека Леліцінського допитували 12 квітня 1940 р. Тоді слідчий встановив, що після закінчення технічної школи в Мітвайді Францішек, австрійський підданий, пішов добровольцем у німецьку армію, отримавши при цьому на власне прохання німецьке підданство. Він прослужив до 1918 р. в артилерії на посаді майстра 1-го класу. Після закінчення Першої світової війни, за його показами, Леліцінський певний час лікувався після поранення, а потім пішов у польську армію працювати майстром на збройній фабриці № 4 у Кракові. При цьому допитуваний наполягав, що у війську він не служив. На фабриці він пропрацював до 1922 р.
У Луцьку Францішек проживав із 1924 р., тут працював на бетонних роботах при будівництві ангарів. Йому вдалося зібрати близько 2 тис. злотих. Оскільки цих коштів було замало, взяв ще у кредит 1 тис. злотих і на ці гроші з 1925 до 1927 р. збудував у Гірці Полонці цементний завод із виготовлення колодязних кругів, труб, цегли, плитки та черепиці. Громада села йому виділила землю на 15 років. Річний оборот підприємства становив 23 тис. злотих, на ньому постійно працювало від чотирьох до шести людей. Було ще в різний час п’ять-шість поденщиків. Фабрика функціонувала сезонно, а в період простою Леліцінський працював креслярем і підрядником.
30 серпня слідчий допитав свідка – жителя Гірки Полонки Захара Жучка, який пропрацював у Леліцінського 13 років. Той заявив, що працедавець нібито постійно обраховував робітників, заробіток складав усього три злотих на день, а працювати доводилося з самісінького ранку до пізньої ночі. Якось у 1936 р. він нібито не доплатив Жучку 15 злотих, але після довгих наполягань віддав гроші. Про службу Леліцінського в польській армії свідок нічого не знав.
Старший брат Захара Єфим Жучко, який теж працював на заводі, дав аналогічні свідчення. Подібним був і протокол допиту Михайла Зубка, який пропрацював у Леліцінського 11 років.
На очних ставках із Захаром Жучком і Михайлом Зубком Францішек Леліцінський не підтвердив звинувачень в експлуатації робітників.
У жовтні 1940 р. справу Францішека Леліцінського передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Ще один допит, який слідчі провели 27 січня 1941 р., нічого нового у справу не вніс. Згідно з випискою із протоколу № 44 від 26 квітня 1941 р., Францішека Леліцінського помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін від 23 березня 1940 р. Покарання відправили відбувати у Севвостлаг.
Виписка з протоколу з вироком Францішеку Леліцінському
Останній документ у справі повідомляє, що заключенням прокуратури Волинської області від 29 травня 1989 р. Францішека Леліцінського реабілітовано.
Нам вдалося знайти персональну облікову картку Францішека Леліцінського, заповнену ним особисто 25 серпня 1947 р. За нею можна доповнити біографію героя нашого тексту.
Облікова картка Францішека Леліцінського
Бачимо, що підозри енкаведистів про службу в польському війську не були безпідставними, адже Леліцінський із 1918 до 1922 р. служив офіцером озброєння і мав чин капітана. В якому таборі ГУЛАГу він відбував покарання, в документах не уточнюється. Після амністії польських громадян у листопаді 1941 р. Леліцінський добрався до Тоцького та вступив в Армію Андерса. Служив офіцером озброєння в 7-му дивізіоні протиавіаційної артилерії. 1 травня 1942 р. його частину перевезли до Пахлеві в Ірані.
У вересні 1943 р. Францішека Леліцінського як досвідченого фахівця відправили на керівну посаду на військовому заводі в Александрії (Єгипет), де він пробув до листопада 1946 р. У 1947 р. він отримав дозвіл від влади комуністичної Польщі на повернення до Батьківщини.
Францішек Леліцінський помер 26 листопада 1958 р. Він похований на парафіяльному кладовищі в Кельцях. Поряд із ним спочивають дружина Аделаїда, яка померла в 1988 р., а також дочка Леліцінських Божена. Її не згадували на аркушах справи, бо вона народилася в 1940 р., уже після арешту батька.
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
