Коли Волинь у вересні 1939 р. внаслідок пакту Ріббентропа-Молотова опинилася у складі СССР, нова влада розпочала арешти політичних діячів «колишньої панської Польщі». Потрапив під репресії і Валентин Карліковський, який двічі був депутатом Сейму.

Валентина Карловича Карліковського (в документах енкаведисти його здебільшого називали Валентієм), мешканця села Ружин Мацеївського району Волинської області, затримали 8 травня 1940 р.

У постанові на арешт написано, що він «був конфідентом колишньої польської поліції, якій доносив про комуністів підпілля і революційно налаштованих селян Західної України, крім цього, вів активну антирадянську агітацію, скеровану проти Совєтського Союзу». Затриманого помістили в Ковельську тюрму.

Постанова на арешт Валентина Карліковського

З анкети арештованого, заповненої того ж 8 травня, можна довідатися, що Валентин Карліковський народився в 1893 р. у селі Стефанкув тодішнього Коньського повіту Келецького воєводства. Здобув середню освіту, за соціальним походженням належав до середньо заможних, займався рільництвом. Совєтська влада назвала його «куркулем», адже Карліковський володів 35 га землі. У війську не служив, був знятий із військового обліку. До складу його сім’ї входили дружина Вікторія, 45 років, та три доньки: Леокадія, 17 років, Здзіслава, 15 років, і Ядвіга, 12 років (вік подано станом на травень 1940 р.).

У протоколі першого допиту записано, що до 1919 р. Валентин Карліковський жив із батьками. Сім’я, яка складалася із семи осіб, мала 3 га землі та займалася сільським господарством. У лютому 1919 р. Валентина Карліковського обрали депутатом польського Сейму. Каденція тривала до 1922 р. У 1921 р. він переїхав у Ружин. Станом на 1939 р. володів 35 га землі, мав чотирьох коней, сім корів, двох телят.

Документ свідчить, що в 1924–1926 рр. Карліковський створював земельно-торгівельні кооперативи, які займалися гуртовою торгівлею сільськогосподарською продукцією. У 1930–1938 рр. був заступником голови земельного управління Волинського воєводства в Луцьку та водночас головою Воєводського товариства рільничих організацій і кіл, а також заступником голови і членом ради Центрального товариства рільничих організацій і кіл у Варшаві.

У 1938 р. знову балотувався в депутати Сейму. Як дізнаємося з тогочасної преси, у 57-му виборчому окрузі в Ковелі всього проголосували 180 138 осіб, із них кандидатуру Карліковського підтримали 149 464 людини. У протоколі також записана зарплатня депутата Сейму – 970 злотих на місяць.

На запитання слідчого про найманих робітників Карліковський відповів, що мав лише одного батрака, а також наймав трьох сезонних працівників. Також він стверджував, що не вів жодної ворожої діяльності проти совєтської влади.

 При обшуку енкаведисти знайшли підтвердження, що арештований належав до «урядової націоналістичної організації ОЗН». На допиті Карліковський це підтвердив, проте заявив, що «в організації політичних питань не торкався, оскільки в політиці я розбираюся погано, а торкався тільки своїх господарських і кооперативних питань». Він відкинув звинувачення в переслідуванні Комуністичної партії Західної України.

У справі підшитий протокол допиту від 8 квітня свідка Акіндіна Яблонського, уродженця Ружина. Свідок сказав, що на власні очі бачив, як Карліковський ходив у ковельську поліцію і що нібито саме після його доносу в 1937 р. заарештували Павла Яблонського. Акіндін також ствердив, що Карліковський, «заявляючи, що в СССР нічого немає, що СССР має розпастися, зводив наклепи на комуністичну партію та її вождів».

Наступний документ у справі – протокол допиту Павла Яблонського від 7 квітня. Був він однофамільцем чи родичем Акіндіна Яблонського, встановити неможливо. Павло був членом комсомолу в Західній Україні, і в 1934 р., за його показами, був «осуджений на чотири роки окружним судом Луцька за революційну діяльність». Про якість слідства може свідчити той факт, що слідчий навіть для протоколу не уточнив, чи це було позбавлення волі чи якесь умовне покарання. Павло Яблонський заявив, що саме після доносу конфідента Карліковського його арештували вдруге в 1937 р. Також він майже дослівно повторював покази Акіндіна Яблонського.

Ще два свідки з Ружина, Павло Савинюк і Макар Белецький, 12 і 13 травня слово у слово повторили покази Яблонських. У протоколі їхніх допитів записано: «Я особисто сам бачив, як у 1937 р., у вересні та жовтні, не пам’ятаю якого числа, Карліковський зустрічався три рази з поліцейським ковельської таємної поліції, прізвища поліціянта не пам’ятаю».

Белецький доніс іще на своїх односельчан, «куркулів» Мар’яна Кравця, Петра Собіла і Івана Маляра, що нібито Карліковський збирав їх у себе й агітував вступити до ОЗН. Жодного з них енкаведисти в селі не виявили. Вони нібито втекли, про що у справі є письмова довідка голови й секретаря Ружинської сільради, тобто згаданих уже Павла Яблонського та Макара Белецького.

Довідка голови і секретаря сільради про відсутність у селі свідків

Слідчий звинуватив Карліковського у співпраці з поліцією. Спочатку арештований заперечував це, але потім зізнався, можливо, під тиском.

Цю шиту білими нитками справу завершили менш ніж за тиждень після арешту: 14 травня Карліковському висунули обвинувачення у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР. Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

А от на вирок довелося чекати майже рік. Згідно з протоколом № 35 від 29 березня 1941 р., Валентина Карліковського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 9 травня 1940 р. Покарання він відбував у Севпечлазі.

Виписка із протоколу з вироком Валентину Карліковському

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Валентина Карліковського реабілітовано.

Йому вдалося вижити та вибратися із СССР: ми знайшли могилу Валентина і Вікторії Карліковських на парафіяльному цвинтарі в Старих Скошевах. Більше про його долю нам нічого не відомо.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх