Луцький дослідник Костянтин Тележинський у своїй статті, опублікованій у № 5 «Землі Волинської» за 1938 р., залишив нам опис дерев’яної садиби у Велицьку. Вона не вціліла до наших днів, тож тим більш цінними є зараз ці свідчення.

Перед описом велицької садиби, яка «не мала собі рівної на Волині», Костянтин Тележинський подає згадку про Велицьке князівство та власників села. Нижче публікуємо його текст.

***

У південно-східній частині Ковельського повіту розкинулося село Велицьк. Це древнє поселення, яке згадується ще в джерелах XV ст. Два кургани, які існували донедавна, походять, можливо, з іще більш віддалених часів. В архіві колишньої садиби, який під час світової війни в 1916 р. був повністю знищений, містилася карта древнього Велицького князівства, до якого входило кільканадцять околичних сіл, а також копія акту 1525 р., яким Сигізмунд Старий підтверджував надання князем Свидригайлом маєтностей Велицька князеві Григорію Кожановичу, який відтоді йменувався князем Велицьким. До згаданих маєтностей належали села: Велицьк, Янівка, Кухарі, Сільце та інші маєтки, які нині в переважній частині розпарцельовані.

У XVI ст. Велицьк по черзі належить Борзобагатим, Єло-Малинським і Лисковським. У першій половині XVIII ст. він перебуває у володінні Олександра Немирича. Потім переходить у власність князя Йосифа Сапіги, дружина якого Тереза з Яблоновських у 1832 р. продає Велицьк Ігнацію Лобажевському, шамбеланові короля Станіслава Августа*.

Сапіги мали тут мисливську резиденцію, розташовану серед лісів і боліт, оточену парком.

Садиба у Велицьку. Фото Костянтина Тележинського опубліковано в № 5 «Землі Волинської» за 1938 р.

Дерев’яну велицьку садибу укривав високий мансардний дах, характерний для нас у XVIII ст. Широко розкинутий горизонтальний план, із колонадою на фронті та ризалітовим виступом бальної зали з боку парку, підкреслював, що це був заможний двір, який своєю формою наближався до великопанського палацу.

Із бальної зали був вихід на невелику терасу, звідки кілька сходинок вели до парку. Сходи утримували з боків два вирізаних із каменю леви; такий мотив охоче використовували при оздобленні у стилі класицизму.

Парк розташовувався дещо збоку від головної осі садиби; він був розпланований за геометричною прямокутною мережею алей із підкресленим центром. Деревостан його становили переважно граби, клени, берести і ялини. На жаль, його вирізали враз зі спаленням садиби. Могли зберегтися лише сліди колишнього планування, які варто було би відтворити.

Ґанок велицької садиби підпирали з фронту чотири колони, витесані з витриманої деревини, кожна з них мала діаметр понад лікоть. Вхід вів у сіни, звідки на другий поверх вели широко розкинуті сходи зі стильними поручнями. Прямо були двері до бальної зали, збоку – до представницьких апартаментів. Садиба до останнього перед знищенням моменту збереглася ззовні добре, натомість усередині була добряче поруйнована. Попри це, зберігся ще декор високих і просторих інтер’єрів.

Бальна зала мала 10x12 метрів. Особливо розкішно була облаштована зала, яка називалася китайською – від тканинних шпалер із пейзажами цього краю. В іншій залі містилася зброярня князів Сапіг. На темно-червоному сукні виднілися луки, сагайдаки, пістолі, мисливська зброя та повна упряж на чотирьох коней із гербами, викарбуваними на бронзі. Стіни бальної зали були завішані гобеленами, під стінами стояли крісельця під гебанове дерево, оббиті шкурами.

До останніх часів існування садиби збереглися старі назви кімнат: блакитна, жовта, більярдна, китайська. Каміни в кімнатах переважно сягали до стель. Один із них, у китайській кімнаті, вирізнявся особливими оздобами, вирізьбленими в дереві, з великим дзеркалом у мистецькій рамі. Грубок зі старовинних кахлів було тільки дві. Двері і вікна виготовлені старанно й частково різьблені: фільонки з вирізаними трубками у стилі Людовика XVI. Зроблені мною рисунки сходів та дверей я свого часу надіслав Товариству опіки над пам’ятками минулого у Варшаві, де вони, мабуть, перебувають досі.

На другому поверсі було кілька кімнат, які вже давно не використовували. За чутками, там були театральна і концертна зали. Останні деталі свідчать про колишнє бурхливе культурне життя, яке в ті часи було більш закрите від сучасного, тому важко його відповідно дослідити.

План садиби у Велицьку. Фото Костянтина Тележинського опубліковано в № 5 «Землі Волинської» за 1938 р.

Е. Раславецький у другому томі «Словника польських художників» (с. 46 і 104) говорить, що у велицькому палаці були полотна Сильвестра де Міриса і Йоана Піллемена. Про де Міриса пише, що «він працював дуже багато у князя Йосифа Сапіги, крайчого литовського, а також у його дружини Теофілії з князів Яблоновських. В інвентар майна, яке залишилося по цьому князю, складений у 1792 р., входять такі картини Міриса: у сінях над дверима пейзаж, у передпокої портрет Августа ІІІ, над каміном вгорі овальний невеликий портрет, можливо, дочки художника. У першій кімнаті житла князя портрет князя Сапіги, воєводи мстиславського, оригінал. Там же портрет князя Йосифа Сапіги, крайчого литовського, коли йому було сім років, мисливський сюжет. Портрет – копія з давнішого оригіналу. У згаданому інвентарі художник вказаний як Мірис Августин, тоді як його ім’я було Сильвестр, можливо, він мав подвійне ім’я. (У художника Августина Міриса був син Сильвестр, теж художник. Можливо, в палаці були картини обох митців, – перекл.). У бічній кімнаті житла князя, над каміном і дзеркалом, портрет князя Йосифа Сапіги, крайчого литовського, пастель. Про полотна Піллемена: «У велицькому палаці князя Сапіги, крайчого литовського, як вказано в інвентарі майна, яке залишилося по цьому князю, складеному в 1792 р., було два пейзажі, у першій кімнаті житла князя: скеляста околиця, жінка, що стоїть над водою, у червоному плащику, ззаду тримає дитину. Туман, дві чоловічих фігури».

Раславецький не згадує, де він працював зі згаданим інвентарем.

Згадані ознаки стилю архітектури та оздоблення садиби й парку вказують на другу половину XVIII ст. як на час їх виникнення. Однак частково збережений коридор, паралельний поздовжнім елеваціям, характерний для старіших садиб XVII і початку XVIII ст., може свідчити про старше походження велицької садиби і водночас про можливу її  ґрунтовну перебудову у другій половині XVIII ст.

Чіткість плану, гарна композиція форм і прекрасно відчуті пропорції дозволяють припустити, що її проєктував якийсь хороший архітектор Сапіг.

Найкращим доказом цього можуть бути руїни чудових будівель Сапіг у Ружані та Деречині в Новогрудському воєводстві, проєкт палацу в Ружані в кабінеті літографій Університету Юзефа Пілсудського, підписаний архітектором із прізвищем, яке звучить як німецьке, та прекрасний, фундований Сапігами, монастир у Семятичах на Підляшші.

Садиба у Велицьку зі сторони заїзду, 1915 р. Акварель Зигмунта Розвадовського. Фото із сайта koneser.krakow.pl

Безсумнівно, старовинна садиба у Велицьку належала до цікавих дерев’яних садиб-пам’яток на Волині. Волинь, досить багата на замки і палаци, має відносно мало таких дерев’яних резиденцій. Тож тим більшою втратою є зникнення велицької садиби, адже вона, як видається, не мала собі рівної на Волині.

Тому перед нами ще більший і нагальніший обов’язок інвентаризації та збереження того, що ще є в цій галузі, та увіковічення в публікаціях того, що було.

***

* 1. Географічний словник Королівства польського. T. XIII. Варшава. 2. Н. А. Теодорович. Історично-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії. T. V. Почаїв, 1903 р., с. 399.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.