Завершуючи свою статтю про Юзефа-Клеменса Чарторийського в часописі «Земля Волинська» за 1938 р., Юліан Нець перераховує здобутки князя та наводить цифри, які демонструють ефективність збудованих ним підприємств.
Першу частину статті Юліана Неця можна прочитати тут, другу – тут.
***
Промисловий центр
Ініціатива і підприємливість Чарторийського йшли у двох напрямках – організація переробної (рільничої) та заводської промисловості. Перший, як згадувалося, охоплював млини, гуральні, броварню, медоситню та грабарні. Далі завдяки втручанню князя в управління тютюнова галузь відкрила тут один із двох найзначніших на території Корони тютюнових складів, поєднаний із фабрикою, завдяки чому Чарторийський забезпечив збут на місці не тільки свого тютюну (ще в 1781 р. він надсилав до Курляндії 10 тис. каменів), але й тютюну довколишніх власників. Коли після падіння Речі Посполитої склад закрили, князь виношував намір відкрити власну тютюнову фірму в будівлі фаянсової фабрики, перенесеної до Городниці, але цей план він реалізувати не встиг.
Фабрична промисловість, організована Чарторийським, охопила різні галузі виробництва. Не маючи змоги через відсутність вичерпних матеріалів навести хронологічну послідовність черговості створення окремих об’єктів, обмежимося їх перерахунком із наведенням короткої характеристики:
1. В околицях Корця містилися поклади залізної руди; ще на початку ХІХ ст. тут зафіксовано три багатих родовища «глонного» заліза. Поблизу Городниці князь влаштував на Случі водяні млини (пізніше так звані гамернії) і фабрику заліза, яка діяла аж до 1865 р.
2. Фабрика тканих золотими нитками поясів, одна з найперших, існувала в Корці до 1782 р., коли була перенесена в Кобилку в Радзимінському повіті, в маєтності Августа Суліковського. Нею керував ліонець Селіман. Є також припущення, що виготовлення поясів тривало й після 1782 р.
3. Про три фабрики, а саме – меблів, капелюхів і різних тканин, ми не маємо на сьогодні детальних даних. Імовірно, виробництво було некрупним, а збут обмежений найближчими околицями.
4. Суконна фабрика існувала приблизно з 1786 р., принаймні саме із цього року збереглися її касові звіти, складені директором Коронної казначейської комісії Земецьким. У першій трирічці виготовлення становило в середньому 450 поставів на рік, у 1791 р. воно сягнуло до 800 поставів. Підприємство містилося в самому Корці, воно мало 10 верстатів, які обслуговували 300 робітників. За двома верстатами працювали 60 євреїв, яких наймали з волоцюг та жебраків. До другого поділу Польщі випускали головним чином «ординарне» сукно, яке постачалося війську. З моменту, коли Корець відібрала Росія, ця частка виробництва значно зменшилася через відсутність відповідного збуту. Тож Чарторийський переключився на виготовлення кращих гатунків. У 1803–1804 рр. за посередництвом Малешевського князь намагався найняти керівником фабрики француза, який мав управляти нею за зразком з Елбефа чи Лув’є. Паралельно він удосконалював розведення овець, щоб власною продукцією замінити найкращі імпортовані зразки вовни.
5. Проте найбільшою заслугою князя-стольника, його головним досягненням і виправданою гордістю були фабрики фаянсу та порцеляни в Корці. Чарторийський заклав тривкі підвалини для розвитку цієї галузі, яка невдовзі розвинулася аж до дванадцяти нових фабрик на Волині та по сусідству. Це були Бараші, Білотин, Бердичів, Баранівка, Чуднів, Дибінці, Ємільчин, Кам’яний Брід, Полонне, Романів, Славута і Житомир.
На фото: Чайний сервіз, Корець, 1800–1820 рр. Національний музей у Кракові, СС0 1.0.
Згідно із загальноприйнятою науковою думкою, саме Корецька фабрика започаткувала керамічну промисловість у Польщі, здобувши широке визнання за сировину та якість продукції. Історію корецьких керамічних підприємств дослідники вивчали досить детально, але вичерпна монографія так і не вийшла. Тож, опускаючи відомі з інших джерел факти, спробуємо додати кілька нових, дуже характерних і для їх творця, і для самої роботи.
Князь Юзеф-Клеменс Чарторийський зацікавився виробництвом порцеляни ще до 1764 р., ретельно відвідуючи саксонські та прусські фабрики. Відтоді протягом кількох років він проводив дослідження глини у своїх маєтностях, надсилав зразки до Мейсена для експертної оцінки, вивчав можливості отримання на місці інших інгредієнтів, необхідних для виробництва, і лише після ретельного аналізу всіх можливостей приступив до створення фабрики. Він заснував спеціальне акціонерне товариство, а 17 вересня 1783 р. уклав договір із Францішеком Мезером на керування фабрикою.
Фабрика, яку відкрили наступного року, спочатку виробляла лише фаянс. У 1787 р. король із задоволенням писав Чарторийському «про все більш квітучі фабрики Корця». 1790 р. нарешті приніс винахід методу виробництва справжньої порцеляни, і з того часу дві фабрики фаянсу та порцеляни працювали без перерви, поки не згоріли в 1797 р.
Незважаючи на негаразди, їх швидко відбудували, і в 1800 р. вони вже працювали. Другий період їх діяльності був таким же блискучим, як і перший. Хоч у 1804 р. Мезер покинув Корець і заснував фабрику-конкурентку в Баранівці, Чарторийський уже шукав його наступника у Відні, Саксонії та Севрі. Після відмови одного з керівників севрських фабрик, пана Шанона, залучив ще двох французів, Меро та Петіона. Перший був генеральним директором, другий мав керувати фаянсовою фабрикою, яку Чарторийський переніс із Корця до Городниці в 1804 р. На це рішення вплинула необхідність забезпечити фабрику дешевшими поставками деревини, якою її опалювали.
У зв’язку зі зміною керівництва князь-стольник представив кандидатам у наступники Мезера детальний проспект про стан фабрик. У 1803 р. вони включали три корпуси, два з яких були цегляними, один – дерев’яним; вони мали 14 порцелянових майстерень, 37 фаянсових, дві великі печі для виробництва порцеляни та шість для фаянсу. Родовища порцелянової глини були розташовані за чотири милі від Корця, фаянсової – за кілька, кварцової – за три милі; все в межах маєтностей Чарторийського. Художників було 22, серед лише троє чи четверо були справді талановитими. Маса перевершувала білизною та добротністю віденську, майже дорівнювала саксонській. Натомість глазур, позолота та частково форма виробів були ще недосконалими. Порцеляна від біди витримувала ще конкуренцію з іншими фабриками, тоді як фаянс, незважаючи на високий попит, був майже поганим.
Нові директори мали відповідати за усунення цих недоліків і розширення виробництва, яке на першому етапі (до 1797 р.) так виглядало в цифрах: 86 майстерень, 73 художники, близько тисячі робітників, 20 тис. одиниць продукції на місяць.
Можна було відновити попередній стан, оскільки відбудовані фабрики, незважаючи на скорочення виробництва, давали велетенські доходи. Баланс трирічної діяльності за період із 1 липня 1800 р. до 30 червня 1803 р. був таким:
1801 р.: виготовлено порцеляни за 81159 злотих, продано за 79157 злотих; фаянсу – 126704 і 151554;
1802 р.: порцеляни – 90165 і 96873; фаянсу – 152247 і 177035;
1803 р.: порцеляни – 86633 і 89948; фаянсу – 156909 і 160553.
Загалом продано: порцеляни – на 265979 злотих, фаянсу – на 489142.
Загалом – 755121 злотий.
Балансовий рік у корецьких фабриках охоплював період від 1 липня до 30 червня.
Дивіденди за акції вартістю тисячу злотих становили 450 злотих у 1801 р., 700 – у 1802 р. та 600 – у 1803 р. Ця фінансова картина найкраще дає уявлення про те, яким чудовим організатором був Чарторийський. Незважаючи на різні негаразди, він зміг переможно провести свою справу індустріалізації регіону крізь хаос поділів і таким чином продемонструвати один із найважливіших способів роботи задля блага народу. Саме в цьому полягає фундаментальне значення діяльності Юзефа-Клеменса Чарторийського. У тому, що з небаченою на той час сумлінністю, з повним почуттям відповідальності він присвятив усе своє життя справі, яку інші сприймали або як великопанську розвагу, або як швидкоплинний, недостатньо обдуманий порив ентузіазму.
Блюдце із зображенням фабрики порцеляни в Корці. Приблизно 1793 р. Національний музей у Кракові. СС0 1.0.
Однак усі зусилля Чарторийського після його смерті виявилися даремними. Він не залишив нащадка, який продовжив би його ідеї, як він продовжував ідеї свого батька. Його спадкоємці занапастили здобутки півстолітньої праці та зруйнували єдиний справжній за кілька століть промисловий центр Волині.
Літературу, яка стосується Чарторийського, Юліан Нець навів у його біографії, опублікованій у томі IV Польського біографічного словника (Краків, 1938). Літературу, яка розповідає про порцелянові та фаянсові фабрики, згрупував (неповністю) В. Вольський-Урбанковський у «Бібліографії шляхетної польської кераміки» (Варшава, 1938). Важливі джерела містяться в Архіві Потоцьких у Ланьцуті та бібліотеці Варшавської школи економіки. Через брак місця автор не зробив приміток до цієї статті.
Опрацював і переклав Анатолій Оліх
