Про заснування і розвиток освітніх закладів розповідає стаття «Причинок до історії єзуїтського шкільництва на Волині», яка вийшла в № 12 «Землі Волинської» за 1938 р. Її автор, історик та архівіст Герман Раппапорт, у міжвоєнний період учителював на Волинському Поліссі, зокрема в Ковелі, Ратному та Заболотті.

Автор наводить у своїй статті джерела з історії єзуїтської освіти та пише про руську школу і єзуїтський колегіум у Луцьку, а також про колегіуми і школи в Острозі та Кременці, якими опікувалися єзуїти.

Нижче публікуємо переклад першої частини статті Германа Раппапорта.

***

Джерела з історії єзуїтського шкільництва в Польщі нам наводить детально отець-єзуїт Станіслав Беднарський¹. Більш-менш ті ж самі джерела стосуються єзуїтського шкільництва на Волині. Отець Беднарський перераховує шкільні статути, програми, підручники, професорські лекції, учнівські нотатки, переписку, з якої «збереглися лише обривки», потім каталоги, формуляри тощо. Більша частина цих матеріалів міститься в діаріях та історіях колегіумів, «які, на жаль, як повідомляє отець Беднарський, збереглися в дуже незначних фрагментах», потім у списках осіб і занять, а також у так званих трирічних каталогах, які кожних три роки надсилали із кожної [єзуїтської] провінції до Риму.

Багато матеріалів зі згаданого питання можна знайти в газетах і часописах тих часів, особливо в таких, як «Kurier Polski», «Kurier Warszawski», «Wiadomości Literackie Wileńskie» та інші.

Детальне дослідження історії єзуїтського шкільництва на Волині – справа нелегка, оскільки найважливіші джерела із цієї теми збереглися ледь не «на обривках» і «в дуже незначних фрагментах». Від себе додам, що й ці згадані обривки і фрагменти не надто легкодоступні. Наприклад, низка каталогів єзуїтських колегіумів розкидана по бібліотеках Оссолінських, Красінських, АРМР. Із них найбільше публікацій має бібліотека Оссолінських, проте, на жаль, про Волинь там немає нічого; бібліотека Красінських має тільки одну публікацію, яку я не досліджував. В АРМР зберігається хроніка Острозького колегіуму, але, за словами Беднарського, вона переривається на 1731 р. Я тримав у руках рукопис Музею князів Чарторийських № 1709, проте поза даними про те, де були єзуїтські школи на Волині, я нічого більше там не знайшов. Багато матеріалів, але радше про зовнішньо-матеріальний бік, містять Звіти генеральних ревізорів Комісії національної освіти, які я використав. Особливо важливим джерелом є тут мемуари, оскільки вони відображають життя школи з погляду учнів.

Ідучи за рекомендаціями отця Беднарського, варто було би отримати доступ і оглянути дієцезіяльну бібліотеку в Луцьку, бібліотеку православної семінарії в Кременці. Крім того, на мою думку, потрібно переглянути архів і, можливо, бібліотеку острозької парафії, архів музею в Острозі та врешті бібліотеку Суражської парафії.

Про доступ до центрального єзуїтського архіву (AJ), звісно, навіть мріяти не можна.

Школа дає не тільки картину культурного життя конкретної епохи, а й картину суспільного розвитку народу, образ його соціальної динаміки або ж навпаки образ його соціальної деградації. Ці моменти в історії шкільництва варто було б підкреслювати більш інтенсивно, ніж досі; через це вона повинна зайняти таке ж саме важливе місце поряд із соціально-економічною та політичною історією.

Східні креси з давніх-давен були занедбані в освітньому плані; найкращий доказом цього є врешті теперішня ситуація. Ясно, що впливи більш культурного Заходу приходили сюди з великим запізненням або й узагалі сюди не доходили. Проте сюди дійшли єзуїти, оскільки «ревний орден звертав пильне око на всі території польських земель, бажаючи охопити їх своїми обіймами й об’єднати в одній церкві»². Отже, заслуги єзуїтів великі, незалежно від оцінки їхньої загальної діяльності (…).

На Волині, як і в усій Польщі, єзуїти засновують колегіуми, хоч спочатку вони діють тут дуже обережно. Ще в 1614 р. єзуїти засновують у Луцьку руську школу, в якій вчили читати й писати руською та рахувати. Лише десь у 1624 р. постає в Луцьку єзуїтський колегіум із курсами богослов’я і філософії. Фундував їх Марцін Шишковський, єпископ Луцький; у порозумінні і за дозволом капітулу він виділив на цю фундацію єпископські маєтності: Болота, Стриків (Стриїв) і Лисець.

Проте Шишковський сам не довершив справи, адже того самого часу його перевели на плоцьку катедру, тож роботу продовжив його наступник Волуцький, який, схоже, доклав і багато власних фундушів задля закінчення цієї справи. Сигізмунд ІІІ надав єзуїтам у Луцьку привілей, який дозволяв їм скупити в Нижньому замку багато ділянок і домів «під майбутній колегіум, вивільняючи цей колегіум з-під всякої влади урядової та міської та звільняючи від крайових і міських оподаткувань.

Одразу ж посипалися щедрі пожертви на будівництво луцького костелу і колегіуму. Князь Єжи Вишневецький, каштелян київський, подарував їм у 1614 р. розташовану поряд свою кам’яницю із чималою ділянкою. Князі ж Чарторийські Єжи і його син Миколай, воєвода волинський, надали їм під колегіум палац і свої ділянки в Нижньому замку, а також значну земельну площу в передмісті під сад, врешті князь Єжи Четвертинський, королівським ротмістр, у 1678 р. відписав луцькому колегіуму 3500 злотих зі своїх маєтностей у селі Черче. Навіть околична шляхта поспішала з пожертвуваннями на цей колегіум: Войцех Станішевський подарував йому близько 1643 р. частину якогось свого села, розташованого одразу під Луцьком, а Станіслав Пьотровський ціле село Кочкоровець, розташоване в тому ж повіті³.

Тож, мабуть, єзуїти з Луцька вже не мали жодних матеріальних турбот. Таке забезпечення могло легко покрити будь-які витрати на вищий навчальний заклад, схоже, один із перших у регіоні. Луцький колегіум вважався одним із найбагатших, і ця заможність забезпечувала його високий рівень. Єзуїти розпочали викладання в луцькій школі зі 150 учнями; у пізніші часи їхня кількість доходила до 300 і більше. «У 1752 р. луцька школа збагатилася шляхетським конвіктом, який для мов, фехтування та танців мав окремих викладачів»⁴. Ця зміна, ймовірно, була запроваджена у зв’язку з відродженням єзуїтських шкіл, про яке нещодавно детально писав – у вже цитованій вище праці – отець Беднарський. Однак це мало значення лише для заможної шляхти, оскільки оплата становила кілька десятків дукатів на рік.

У будівлі єзуїтського колегіуму в Луцьку зараз міститься Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій. Фото Анатолія Оліха

Наступним етапом діяльності єзуїтів на Волині є Острог. Майже одночасно тут був заснований єзуїтський колегіум із конвіктом для шляхетської молоді. Тут також були вищі школи, де викладали філософію та теологію. Острозький колегіум заснувала Анна з Острозьких Ходкевич, вдова Яна-Кароля Ходкевича, яка «палко прагнула об’єднати іновірців, які жили в Острозі, з католицькою церквою». Саме тому вона вирішила довірити виховання молодих поколінь єзуїтам. Вона вирішила фундувати колегіум. Для цього пожертвувала на вічні часи ділянку в місті Острог між вулицями Гнила та Звягельська, тобто Водна, а на будівництво костелу й колегіуму відписала 30 000 злотих. Бажаючи, щоб отці-єзуїти мали достатнє утримання і щоб школи для навчання молоді відкрили швидше, вона на вічні часи дарувала та відписала зі своїх маєтків Княгининський ключ, села Мартинівщину, Бялобжег, Заруддя, Будяки, Нараїв, Шаварки, Острог, В’яз, село Спасів із фільварком, Замлин та Волицю з усіма приналежностями, будівлями, пожитками та доходами. Крім того, ділянку під сад для колегіуму в місті Острог над Ставком, між Новим містом та пасікою, під назвою Наливайківська⁵.

Щедрість княгині Острозької на цьому не закінчилася; пізніше вона зробила низку відписів на єзуїтську фундацію. Єзуїти швидко взялися до роботи, відкривши школу в іще недобудованих спорудах. І тут, як і в Луцьку, кількість учнів постійно збільшувалася, адже сюди поспішала молодь не лише з Волині, а й з більш віддалених країв, як-от Полісся, Підляшшя, Поділля, і навіть із Задніпровської України. У 1636 р. при цьому колегіумі відкрили курси філософії та семінарію для новіціяту, який готувався до священства в ордені єзуїтів. У 1640 р. Анна Ходкевич збудувала ще конвікт для незаможної шляхетської молоді, особливо з Волинського воєводства.

На утримання цього конвікту вона відписала єзуїтам маєток Сураж, розташований у Кременецькому повіті, накладаючи на них чіткий обов’язок постійного безплатного утримання 20 учнів з незаможної шляхти. Згідно із цим записом, правонаступники не мали права втручатися в цей фундуш. У часи козацьких війн єзуїтський колегіум в Острозі, ще незакінчений, був зруйнований і спалений. Тому Анна Ходкевич ще примножила свої дарування в залишеному по собі заповіті. Вона зробила відпис у готівці, крім того, подарувала золото, срібло, клейноди, дорогоцінні камені, перли, дорогий посуд та інші коштовності, весь рухомий і нерухомий інвентар фільварків тощо.

Досить цікаву і навіть типову деталь про колегіум в Острозі наводить отець Беднарський: «Колегіум мав фундацію на бурсу для незаможної шляхти, бурса отримала власний дім. Однак єзуїти, маючи достатньо місця в колегіумі, перенесли її для зручності до шкільних будівель, бо вони були ближче, а старий конвікт стояв пусткою. Князь Павло Сангушко, звернувши увагу на те, що дім, виділений на бурсу, стоїть пустим, вирішив відібрати його у єзуїтів разом із фундушем і передати його піярам. Налякані єзуїти, не бажаючи мати в невеликому місті суперника, поспішно відновили конвікт і переселили в нього хлопців. Цей конвікт у 1731–1732 рр. перетворили на шляхетський колегіум. Про його історію ми не знаємо нічого, крім прізвищ ректорів і викладачів; збережена в APMP чималенька хроніка цього колегіуму обривається на 1731 р.»⁶.

Руїни Острозького єзуїтського колегіуму. Рисунок Наполеона Орди. Public domain

Набагато пізніше, тобто аж біля 1720 р., виникає нижча єзуїтська школа у Кременці. Її фундували брати Вишневецькі, краківський каштелян Януш-Антоній і його брат Михаїл. Вони збудували для ордену костел і чудові корпуси, які існують донині. У Кременці було аж два конвікти: один для синів незаможної шляхти, другий – для новонавернених. Варто в цьому місці зазначити, що «колегіуми були окремими адміністративними одиницями із власним ректором на чолі, мали своє викладацьке коло, молодь навчалася окремо, а не разом із молоддю державної школи. У конвіктах же хлопці ходили на лекції до гімназії, деяких додаткових предметів навчали в конвіктах, а сам конвікт був не самостійною адміністративною одиницею, а частиною колегіуму, якою керував окремий регент»⁷. Кременецькі школи і конвікти підлягали єзуїтському колегіуму в Острозі.

Інших шкіл на Волині єзуїти не утримували, хоч можна натрапити ще там і сям на кілька їхніх костелів і місій, як, наприклад, у Володимирі, Княгинині тощо. Так ці школи згадує «Проєкт… Чарторийського, генерала подільських земель»: «У Волинському воєводстві такі є: в Луцьку, Острозі та Кременці ексєзуїтські. З них може бути воєводська [школа] в Луцьку, перевівши василіян із монастиря до колегіуму, а в монастирі – воєводський конвікт. Повітові: у Кременці – перевівши василіян до колегіуму; друга – у Володимирі, перевівши василіян зі школою до ексєзуїтської резиденції; третя – в Острозі, перевівши василіян із Гощі зі школами до Острозького колегіуму ексєзуїтського»⁸.

Оснащення єзуїтських шкіл на Волині було цілком хороше, про це єзуїти, зрештою, добре дбали. Вони вміли «знайти підхід до сердець» своїх благодійників. Даровизну княгині Алоїзи з Острозьких Ходкевич отець Беднарський називає магнатською щедротою. Та й для луцького колегіуму не бракували благодійників, про яких ми вище вже згадали. Про багате оснащення єзуїтських колегіумів на Волині пише теж Заленський, називаючи, зокрема, колегіум в Острозі «одним із найбагатших і найкрасивіших у Польщі»⁹.

Будівлі колишнього єзуїтського колегіуму в Кременці. Авторка: Ірина Канагеєва

(Продовження тут).

Примітки:

1. Отець С. Беднарський SI. Упадок і відродження єзуїтських шкіл у Польщі. Краків, 1993. Видавництво отців-єзуїтів.

2. Станіслав Кардашевич. Давніша історія міста Острог. Варшава–Краків, 1913 р., с. 184.

3. Тадеуш-Єжи Стецький. Луцьк древній і теперішній. Краків, 1876, с. 192.

4. Адам Войніч. Луцьк на Волині. Луцьк, 1922 р., с. 52.

5. Станіслав Кардашевич. Давніша історія міста Острог. Варшава–Краків, 1913 р., с. 85–87.

6. Отець С. Беднарський SI. Упадок і відродження єзуїтських шкіл у Польщі. Краків, 1993. Видавництво отців-єзуїтів, с. 452.

7. Отець С. Беднарський SI, там же, с. 441.

8. Музей князів Чарторийських. № 1709. Документи 1770–1793, 5233-5. Проєкт про школи… за наказом його світлості князя Чарторийського, генерала подільських земель, укладений.

9. Отець С. Заленський SI. Єзуїти в Польщі, т. ІІІ, ч. 1, с. 23. Львів, 1902 р.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.