Пропонуємо увазі читачів цікаву працю – статтю «Перебування Юзефа Пілсудського в Дубні в 1921 р.», опубліковану в № 3 «Землі Волинської» за 1939 р., авторства місцевого дослідника Мечислава Любіча-Шулмінського. Зберігаємо всі особливості оригіналу, навіть великі літери, щоб не спотворити духу тієї епохи сучасним розумінням історії.

16 липня 1921 р. у магістраті міста Дубна вперше зібрався Повітовий комітет зустрічі Глави Держави під керівництвом тодішнього бурмістра Адама Розбіцького.

До складу комітету увійшли наступні особи: перший повітовий староста Тадеуш Валіцький, віцестароста Єжи Лісецький, референт Вітольд Тиранкевич, граф Ян Тарновський, Вацлав Стобніцький, Вацлав Гулевич та граф Карвіцький, заступник бурмістра Юзеф Завітовський, лавник Хайм Гальперин, секретар магістрату Станіслав Маршалек та Економічний комітет міста Дубна під головуванням Юзефа Вітвіцького і з представниками Вольфом Грінбергом, Юзефом Вільчинським, Владиславом Стибліком, Шмулем Гольденбергом і Казимиром Мацюком.

Економічний комітет був відповідником сучасної міської ради.

Крім того, до комітету зустрічі входили війти всіх гмін Дубенського повіту.

Комітет провів два засідання.

Кошторис зустрічі Глави Держави був затверджений у розмірі 300 тис. польських марок, із чого 100 тис. польських марок виділив Економічний комітет, другі 100 тис. – сільські гміни, останні 100 тис. – поміщики Дубенського повіту.

Дубно перебувало у стані нечуваних воєнних руйнувань; уздовж вулиць тягнулися руїни домів і купи сміття. Проїжджі частини за російських часів забрукували тільки на кількох головних вулицях, зараз це була картина вбогості й розпачу.

На забрукованих вулицях щокроку траплялися вирви від гранат, а на незабрукованих підносилися хмари куряви.

Міське управління було змушене невідкладно привести до можливого ладу місто та вулиці. Однак це було складне завдання, адже Дубно було розташоване на бойовій лінії понад дев’ять місяців. Тож вирви позасипали, поверхню вулиць вирівняли, злиденність будинків прикрили зеленню і де-не-де килимами та вивісили національні прапори, з яких багато було паперових. Цим зовнішні приготування до урочистого заходу обмежилися.

За пару днів до прибуття Глави Держави до Дубна приїхав командувач 2-го генерального округу, генерал Єнджеєвський разом із частиною канцелярії. Він розмістився в залах клубу «Вогнище» на вулиці Поштовій, 9, зараз – Словацького.

23 липня 1921 р. офіцери в бойових шоломах із раннього ранку аж до ночі виконували поліційну службу на вулицях міста.

Дубно, вулиця 9 Серпня. Листівка 1918 р. Public domain

Прикрашанням міста, а також усіх трьох привітальних брам та зал ратуші керував російський полковник, нині покійний, Лаврентій Бірнбаум. Він дізнався, що маршал любив волошки; саме ці квіти були основним елементом всіх декорацій. На третій брамі був напис: «Вітаємо».

21 липня на залізничній станції в Бродах дубенський повітовий староста Тадеуш Валіцький зустрів поїзд Глави Держави. Вздовж залізничної колії від Бродів аж до Дубна стояли тисячі селян, уперше вітаючи Володаря Воскреслої Польської Держави.

Поїзд їхав повільно.

Привітання було дуже сердечним. Характерним була приголомшеність селян, які не бачили військових і поліційних кордонів та не могли зрозуміти, як це «Польський цар» подорожує без багнетів і нагайок. Адже старші люди ще пам’ятали приїзд до Дубна царя Росії Олександра ІІІ і пов’язане із цим приїздом накопичення на території всього повіту і міста великої кількості військ та поліції.

Між десятою і одинадцятою годинами на спалений під час війни залізничний вокзал у Дубні заїхав потяг Глави Держави. На вокзалі зібралися волинський воєвода Двораковський, командир 2-го генерального округу, генерал Єнджеєвський, командир Дубнівського гарнізону, полковник Борзобагатий-Якубовський разом з офіцерським корпусом, бурмістр з Економічним комітетом, парох, ксьондз-канонік Броніслав Галицький, протоієрей, отець Соботович, рабин Гешель Розенфельд, перший голова Окружного суду Єловицький із Луцька, куратор шкільного округу, комісар Державної поліції Олександр Маєвський, начальник пошти Іжицький і представник 2-го відділу Генерального штабу Марцелій Гладковський, представники соціальних організацій міста та повіту, представник землевласників, граф Ян Тарновський та діти зі шкіл.

Дубно, пошта. Листівка. Public domain

Глава Держави вийшов із вагону-салону разом зі свитою, яка складалася з генералів Евгеніуша Ромера, Латиника, Станіслава Галлера, Новотного, Янушайтіса, полковника Токажевського, ад’ютанта Веняви-Длугошевського і багатьох інших.

Пройшовши перед почесним караулом, виставленим місцевим піхотним полком, маршал підійшов до групи громадськості, яку йому представив староста, привітався з нею й коротко поспілкувався.

Біля сходів, які вели з перону на площу перед залізничним вокзалом, спочатку жінки, а потім діти подали Главі Держави квіти, переважно троянди, які спеціально привезли зі Львова, адже в Дубні війна і квітів не пощадила.

Промов на вокзалі не було.

21 і 22 липня Глава Держави провів у військових казармах, керуючи показовими воєнними навчаннями.

Ночував у вагоні-салоні на залізничному вокзалі.

23 липня в післяобідні години Глава Держави виїхав з ад’ютантом Венявою-Длугошевським автомобілем до міста.

Перші тріумфальні ворота височіли біля військових казарм біля так званої «Економії», тобто Управління дубенськими маєтностями графині Шувалової, теперішнього Центру культури села. Від самих казарм з обох боків проїжджої частини стояли натовпи людей.

Автомобіль їхав поволі. Одразу за найближчим від міста мостом, який, до слова, був у стані ґрунтовної перебудови, розтягнулися ряди школярів.

Другі вітальні ворота стояли між вулицею Милярською та замковою вежею.

Авто зупинилося.

Коли Глава Держави вийшов, до нього підійшла семирічна Галина Бахувна з квітами і почала декламувати вірш. Та несподівано мала злякалася й розплакалася. Маршал сердечно поцілував дівчинку і сказав: «Боїшся моїх брів? Не бійся: вони приклеєні». Дитина розсміялася. Маршал узяв її на руки, а вона почала гратися орденами Глави Держави.

Потім коротку промову виголосили учениця другого класу російської гімназії Олександра Кентшинська й учень третього класу Теодор Міхаляк, який заразом вручив гарні троянди.

У вітальних воротах бурмістр Розбіцький подав Главі Держави хліб і сіль, а також виголосив привітальну промову, за яку маршал коротко подякував.

Через кілька кроків перед божницею маршала привітав кагал із Торою під балдахіном. Привітальну промову єврейською виголосив дубенський рабин Гешель Розенфельд. До речі, він представник дубенської династії, адже вже більш ніж 300 років цю посаду займають члени його родини.

Звідти Глава Держави поїхав до фарного костелу, де короткий молебень відправив ксьондз-канонік Броніслав Галіцький. Коли Глава виходив із костелу, на паперті стався цікавий випадок: двоє селян впали перед Главою на коліна, поклавши на свої голови супліки, тобто скарги.

Пілсудський сам підвів їх, а листи передав ад’ютанту для негайного розгляду.

Водночас маршал намагався пояснити сконфуженим селянам, що на коліна потрібно падати лише перед Богом і що він – не цар. Був звичай, що тільки так можна було особисто подавати прохання російському цареві.

Дубно, вулиця Александровича. Листівка. Public domain

Із костелу маршал вирушив до староства, яке тоді розташовувалося на вулиці Дівочій. Їхав вулицями В’язничною, зараз Польської військової організації, Пекарською, тепер його імені, і Дівочою. Всіх чиновників староства мали представити у їхніх кабінетах, однак в останній момент їм наказали зібратися в залі, в якій маршал провів певний час. Глава Держави уділив аудієнції дев’ятьом делегаціям і окремим особам, присвячуючи більш-менш по 30 хвилин кожній.

Після аудієнцій маршал повернувся вулицями Дівочою, Замковою, тепер Легіонів, Майора Матчинського і Воскресіння Польщі до казарм. Проїжджаючи вулицею Замковою, він розглядав славетний дубенський замок, який на той час перебував у руїні.

О 20:00 Глава Держави разом із генералітетом удруге приїхав до міста на урочистий обід у ратуші. Обід приготували на 150 персон, а присутніх було 180. Вартість обіду для кожної особи становила по 5 тис. польських марок.

Біля входу в ратушу на кожній другій сходинці стояли панянки (їх було 22), одягнені в білі сукні, з волошковими вінками на голові. Маршал подав руку першій і другій, а побачивши їх цілу вервечку, засміявся, махнув рукою й усміхнений, без привітання піднявся нагору.

Велика зала ратуші, яка пам’ятала ще великі торгівельні трансакції і шумну радість контрактових балів Незалежної Польщі, через багато років тиші, святково прикрашена зустріла Нову Польщу.

Зробивши невелике коло, маршал підійшов до столу з холодними закусками і почав веселу бесіду з представниками місцевої громадськості. Біля столів із їжею підготували велике крісло з костелу, яке використовували як єпископський трон. На цьому кріслі сидів маршал. Промов було багато. Від імені міста промовляв Юзеф Вітвіцький, голова Економічного комітету міста, ксьондз-канонік Галицький (зараз він проживає у Володимирі-Волинському), отець-протоієрей Соботович російською, від імені землевласників граф Карвіцький із Мізоча. Від українського населення промовляв Никифор Нечипорук, тодішній війт гміни Судобичі, а від чеського населення – Лібовицький. Нечипорук у своїй промові підтвердив лояльність українських мас, проте просив Главу Держави тримати народ міцно в руках. Потім маршал власноручно налив Нечипорукові склянку горілки і, прикликавши його, сказав випити.

Після промов Глава Держави коротко відповів, дякуючи за такі сердечні, щирі та ентузіастичні привітання і прийом.

За обідом обов’язки офіціанток виконували учениці російської гімназії і панянки з товариства, зокрема Олександра Кентшинська, Зіновія Салієнко, Рива Берма, Наталія Лелявська і багато інших.

Після обіду за згодою Глави Держави влаштували бал, який тривав до білого ранку. Маршал провів ще коротку хвильку в ратуші, а потім, після 23:00, поїхав у вагон-салон на залізничному вокзалі. Перед від’їздом жартома перепросив панянок, сказавши, що має забрати обох ад’ютантів, але за годину їх поверне. І дійсно вони невдовзі повернулися.

На другий день фактичного перебування в місті, тобто 24 липня 1921 р., Глава Держави оглянув форт Загірці (Тараканівський форт, – перекл.) і того ж дня повернувся до Варшави.

Удруге маршал проїжджав через Дубно в 1922 р., прямуючи до Кременця на якийсь захід. Дубно зустріло маршала вітальною брамою, зведеною над залізничною колією. У привітанні взяли участь представники міста і громадськості, зібрані на залізничному вокзалі.

Потяг, стишивши ходу, повільно пройшов через залізничну станцію. Маршал виглядав із вікна вагону.

Із нагоди перебування Глави Держави в Дубні варто підкреслити величезну сердечність усіх, хто його вітав, та великий ентузіазм населення. Це було не офіційне привітання, а таке, що плине з глибини серця, поєднане із захватом місцевого населення і польської, і інших національностей, із відсутністю кордонів війська та поліції, простотою і скромністю Володаря Польської Держави, а не так, як це було раніше за приїзду російського царя і його сім’ї.

Вищенаведену інформацію я базував на підставі зібраних даних від наочних свідків згаданих заходів та на протоколі № 4 засідання Економічного комітету міста Дубна від 19 липня 1921 р.

На закінчення додам, що, наскільки мені відомо, Головний комітет вшанування пам’яті першого маршала Польщі не володіє даними про перебування Юзефа Пілсудського в Дубні.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

На голловному фото: Дубно, замок. Листівка 1930 р. Public domain