Продовжуємо розповідь Віктора Павловського про історію замку у Володимирі, опубліковану в № 3 «Землі Волинської» за 1939 р.

Першу частину можна прочитати тут.

Далі акт люстрації 1552 р. перераховує доходи замку: оброк із ловів у Смідзинській пущі – ведмеді, лосі, дикі кабани; із земель, розташованих на Смочі, Ритавиці й Лузі, разом із видержавленими на них ставками; з 24 магазинів на ринку, крім цього, низку мит, тобто всякого роду податків, які становили головне джерело доходів. Мостове мито, яке стягували за проїзд міськими мостами і взагалі за в’їзд до міста, також мито за право гнати худобу; мито від мірок проданого збіжжя, яке спеціально призначали на гармати, рушниці, порох, селітру і плату пушкарям. На оборону міста йшли також податки з найважливіших галузей промисловості, як-от: вовняної, м’ясної, з виготовлення воску, з магазинів, броварень тощо.

Натомість мито від транспортованої солі йшло на користь господаря замку – старости города і служби. За віз грубої солі (однокінний чи двокінний) староста отримував 200 головажень (старовинна руська міра), підстароста – 100, одвірний – 100, ключник – 25, сторож – 10; а від дрібної: староста – 400 головажень, підстароста – 200, одвірний – 200, ключник – 50, тивун – 30; сторожі – 25. Ці мита за кожен десятий тиждень належали володимирському єпископу. Від дівчини, яка виходила заміж за мешканця іншого міста, староста отримував 40 грошів, а війт – чотири гроші; від удови староста отримував 20 грошів, війт – 10 грошів. На особисте утримання старости йшло ще багато інших податків; спочатку вони були невеликі і в них входили добровільні податі (так звані коляди), натомість із часом вони ставали все більш обтяжливими. Міщан змушували платити передусім «капщизну», тобто різновид мита від продажу трунків; крім того, старости вимагали десятину від солоду, за право виготовлення тих самих трунків, окремий податок від садів, гумен, подвір’їв, відомий під назвою «верховщизна»; «квитове» – його брали з приїжджих купців; брали теж дохід із міських млинів, десятину з товарів, які продавали в місті, та інші. Обов’язок контролю над правильним стягненням згаданих поборів лежав на старості, тобто на найбільш зацікавленій особі.

Крім цього, існувала низка натуральних податків: старости вимагали, щоб міщани утримували варту при старостинській казні, щоб вони охороняли в’язницю, в якій утримували тих, хто підлягав гродському суду, щоб вони являлися на лови, щоб допомагали старості під час полювання й утримували його сокільничих, щоб надавали у своїх домівках житло старостинським слугам.

Ремісники були повинні, кожен за своїми обов’язками, постачати замкові продукти в натурі: шевці – взуття слугам старости; кравці, ковалі, столяри, ювеліри, майстри з виготовлення луків і рушниць, кушніри та інші повинні були виконувати для замку різного роду роботи на замовлення старости, а до того ж жертвувати, під виглядом щорічного дарунка, певну кількість луків, сокир, черевиків і т. д. Визиск пішов настільки далеко, що частенько міщани були змушені задарма виконувати половину роботи^₁₃. Однозначно, користався привілеями і підкоморій, а городничому щороку в день Святого Юрія поміщики зобов’язані були давати від кожної городні по два гроші, дві курки і два буханці хліба.

Загальний вигляд Володимира. Листівка міжвоєнного періоду. Public domain

У 1683 р. у Володимирі була величезна пожежа, під час якої згоріли обидва замки, єпископський і королівський¹⁴.

Податкова система, запроваджена у XVI ст., призвела до занепаду добробуту міста; повальне зубожіння населення, яке тоді сталося, не могло не відобразитися на стані самого замку, що видно з наступних люстрацій (1765 і 1789 рр.).

Ревізія 1765 р., проведена за панування Станіслава Августа, стверджує, що володимирський замок побудований серед боліт, був оточений довкола високими валами, які місцями обсипалися так, що від рову не залишилося ані сліду, його колись занесло мулом; дерев’яний міст перед замком зіпсований; брама також дерев’яна, перед самою ревізією відбудована, складалася з двох поверхів: на першому містилася в’язниця для простолюдинів, на другому – кліть із балконом для ув’язнених шляхтичів. Наліво від входу розташований будинок гродського суду, але він був такий старий і занедбаний, що необхідно було, на думку люстратора, збудувати новий.

Гродські акти зберігалися в домініканському костелі, а земські – у фарному.

На замчиську: будинків – чотири, залізних гармат – дві, одна з них розірвана, друга заржавіла.

Обов’язок оборони міста, тобто оборона замку, було покладено, крім війська, на цехи. Перший цех, кушнірський, за королівським привілеєм від 1582 р. був зобов’язаний завжди мати зброю й амуніцію, а також давати по три литовських гроші на кафедральну церкву. Другий цех, кравецький (привілей 1585 р.), мав мати напоготові одну гармату, вісім рушниць, прапор, бубон і порох. Третій цех – пекарський; до нього належали теж ті, хто виготовляв мило, свічки і крохмаль. Четвертий – шевський, він теж повинен був забезпечити себе порохом за розпорядженням від 1582 р. П’ятий – різницький, шостий – ковальський, постанова від 1643 р. зобов’язувала його мати гармати, порох і олово; до цього цеху належали також слюсарі, ливарники, годинникарі та інші.

На землях старости, як зафіксовано під час візитації, було вісім єврейських будинків і 13 християнських; ті, хто проживав у них, силою чиншового права називалися підзамчанами. Війтівських будинків було сім¹⁵.

Наведений зміст акту ревізії, проведеної в 1765 р., – непомильне свідчення, яке пророкувало остаточний занепад замку. Про цей занепад говорить наступна і водночас остання перед розбором (1795 р.) люстрація, проведена через рік після відкриття Великого Сейму (1789 р.). Вона застала місто в надзвичайно важкому стані: хоч держава почала потрохи йти вперед, хоч загал під впливом освіти, реалізованої Освітньою комісією, вже зрозумів необхідність проведення реформ, які піднесли би Польщу з безодні безвладдя й анархії, зміни йшли з дуже великим спротивом, особливо на Волині. Добробут, який повільно зростав, не встиг іще піднести місто і врегулювати його економічні відносини; визиск і здирництво, об’єднані тупим егоїзмом, надалі стояли вгорі, а внизу було населення, утиснуте тягарем несплачених податків¹⁶.

Візитація, яка низкою фактів яскраво ілюструє тодішній стан міста, показала, що ще за кілька років до неї дерев’яні будівлі замку розібрали, а установи розмістили по монастирях і заїжджих домах.

Вона наводить перелік податків, призначених для старости, і говорить, що євреї всім кагалом скаржилися на них люстраторові. Староста отримував: від гендлярів 500 польських злотих, від корчмарів – 3897 злотих 27 грошів, із податків від котлів – 413 злотих п’ять грошів, від копи збіжжя – 28 злотих, торгівці від кожного ярмарку платили по 74 гроші.

Крім того, існував податок на утримання солдатів при старості – 104 злотих, на утримання равина – 1300 злотих, війта – 15 злотих.

Причини упадку володимирського замку можна ототожнити з причинами упадку Польщі. Ера Сасів, під час якої Польща «безпорядком жила», не могла не вплинути на загальний стан міста й замку, а роки відродження, які настали після неї, не встигли відбудувати руїни, адже їх шаблею і кнутом перекреслив ненависний агресор.

Зараз на місці королівського замку розташована в’язниця; з колишньої системи валів залишилося тільки зовнішнє коло, а два внутрішніх розкопали, рів засипали ще в XVI ст. на користь міста, що розросталося. «Недоторканим» залишилося тільки городище.

Про те, які древні часи воно пам’ятає, свідчать кам’яні предмети епохи неоліту, знайдені на його території в 1840 р.¹⁷, про що згадано на початку, а також багато інших, що походять зі значно пізнішої історичної доби, наприклад: шість наконечників списів і стріл, два залізні алебарди без рукояток, п’ять острог, кінці яких сходяться під гострим кутом, дві кам’яні кулі з піщаника діаметром 20 і 25 см, залізний хрест, знайдений на місці колишньої церкви Святих Йоахима і Анни. Крім цього, кількадесят монет, серед них два срібних литовські півгроші з 1548 і 1557 рр., мідний литовський шеляг (1/8 рос. копійки) 1665 р., срібна монета із зображенням хреста, мідна з отвором посередині, срібна угорська монета, викарбувана в 1572 р. за панування імператора Максиміліана ІІ, два срібних польських злотих 1775 р. та інші.

Перераховані речі належали до колекцій «Святого Володимирського братства», заснованого в 1888 р. у Володимирі при Василівській церкві, й були вивезені під час світової війни вглиб Росії (ймовірно, до Житомира або Києва).

Володимирські міські, земські та градські документи певний час зберігали в єзуїтському костелі, зараз вони перебувають у Києві, захоплені росіянами.

***

Примітки:

13. Теодорович. Місто Володимир. Почаїв, 1893 р., с. 224 (першоджерело Архів Південно-Західної Росії, ч. 5, т. 1).

14. Відновлення древнього православного храму. Петербург, 1895 р. Синодальна типографія, с. 19.

15. Теодорович, цит., с. 226, 227, 228.

16. Пор. Нанке Ч. Волинська шляхта і Конституція 3 Травня. Львів, 1907 р.

17. Чехович Ю., Володимирські пам’ятки. Люблінсько-Кресовий огляд, № 7, 1925 р.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

На головному фото: Вали Володимирського замку. Автор: Neovitaha777, CC BY-SA 4.0.

***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.