75 років тому терени Західної України, що перебували в складі Другої Речі Посполитої, були окуповані радянським тоталітарним режимом, а тисячі місцевих жителів, українців, євреїв, поляків, потрапили в жорна репресивної машини.

Нова рубрика «Повернуті із забуття», яку ми вирішили розпочати з біографічного нарису про військового лікаря Яна Яковича Гаєка, покликана стати своєрідним пам’ятним знаком для громадян Польщі, котрі в 1939–1941 рр. пройшли через пекло радянських катівень, повернути із забуття тих, хто зазнав фізичних і моральних тортур за свою стійку громадянську позицію, політичні, релігійні переконання, професійну діяльність, хто до останнього подиху залишався патріотом своєї Батьківщини й мріяв про її відновлення.

Нині надзвичайно важливо згадати про цей історичний період, уроки якого ми стали поволі забувати, влаштовуючи в катівнях НКВС розважальні заклади, демонтуючи меморіальні дошки з місць масових розстрілів наших земляків. Такі пам’ятні знаки мали б нагадувати нам про методи радянської моделі управління, яка й до сьогодні існує в Російській Федерації.

Військовий лікар Ян Якович Гаєк народився у 1901 р. у с. Холендри Келецького повіту в селянській родині. У 1922 р. він вступив на медичний факультет університету в Кракові, однак 13 грудня того ж року перевівся у Військово-санітарну школу у Варшаві та одночасно продовжив навчання на медичному факультеті Варшавського університету. Очевидно, сумісне навчання було зумовлене матеріальним становищем студента. Як стверджував Ян Гаєк, окрім студій із військової хірургії, перевагою навчання у Військово-санітарній школі було забезпечення студентів обмундируванням та харчуванням. Навчання здійснювалося на безоплатній основі, але за кожен його рік необхідно було відслужити два роки у Війську Польському.

Після завершення університету в 1928 р. молодий лікар почав працювати в шкільному госпіталі у Варшаві, а в 1930 р. його перевели в Рівне на посаду лікаря 44-го піхотного полку. Тоді ж Яну Гаєку присвоєно звання поручика. Тут він знаходить своє кохання – Єлизавету Мартинівну (дівоче прізвище невідоме), а в 1931 р. у них народжується донька Агнєшка-Тереза. Родина мешкала на вул. Обозовій, 4а в Рівному (нині це вул. Герцена). Уже в 1933 р. чоловік отримує звання капітана та посаду старшого лікаря, яким працює до 1937 р. Прагнучи удосконалювати свої професійні вміння, у 1937–1938 рр. Ян Гаєк пройшов стажування у Варшаві за спеціалізацією «внутрішні органи» й після повернення до Рівного розпочав службу у військовому госпіталі. Тут він працював на посаді керівника відділення внутрішніх хвороб.

Коли розпочалася Друга світова війна, Яна Гаєка перевели в госпіталь у Люблін на посаду керівника відділення хімічних отруєнь. Однак уже 16 вересня лікар разом із військовою частиною повернувся до Рівного, де одразу взявся за облаштування хімічно-бактеріологічної лабораторії. Одночасно очолював також переповнене пораненими військовослужбовцями відділення внутрішніх хвороб.

Після того, як 17 вересня 1939 р. СРСР розпочав інтервенцію на Польщу, Яну Гаєку вдається протягом якогось часу ще залишатися на своїй посаді. Певно, це було зумовлено дефіцитом кваліфікованих лікарів серед новоприбулих радянських військовослужбовців. Однак, 2 жовтня 1939 р. його звільнили, а 9 жовтня арештували за підозрою в скоєнні злочинів, передбачених ст. 53–13 КК УРСР (активні дії або активна боротьба проти робітничого класу й революційного руху).

Під час арешту в родини Гаєків вилучили 2 218 злотих. Таку суму подружжю вдалося зібрати завдяки продажу предметів домашнього вжитку. Зауважимо, що так чинила більшість родин військовослужбовців, заощаджуючи кошти на втечу до Румунії чи на інші території, окуповані німецькими військами. Під час слідства, яке недбало здійснював Рівненський повітовий відділ НКВС, Ян Гаєк перебував у в’язниці в Рівному. Фактично слідчий процес розпочався лише 19 липня 1940 р., коли 1-й спецвідділ НКВС у Рівненській області з’ясував, що слідча справа на Яна Гаєка була загублена. Перший допит проведено 12 серпня 1940 р.

Незаперечним лишається той факт, що Ян Гаєк потрапив у категорію в’язнів, провина яких була визначена ще до радянської окупації Західної України. У директиві НКВС СРСР народним комісаріатам внутрішніх справ УРСР і БРСР про організацію роботи у звільнених районах західних областей України та Білорусі від 15 вересня 1939 р. зазначалося: «Арештуйте найбільш реакційних представників державних адміністрацій (керівників місцевої поліції, жандармерії, прикордонної охорони і філій 2-го відділу генштабу та ін.)», серед останніх були й польські офіцери. У Звинувачувальному висновку слідчої справи на Яна Гаєка зазначається, що він «провинився» тим, «що з 1928 р. до кінця існування колишньої польської держави був кадровим офіцером бувшої польської армії, як патріот польської держави охороняв її інтереси…» На це в’язень дав таку відповідь: «Винним у висунутому звинуваченні я себе визнаю. Дійсно з 1928 р. до кінця існування польської держави я був кадровим військовослужбовцем, офіцером, та з 1933 р. мав звання капітана-лікаря Війська Польського. Щодо другого розділу звинувачення, то логічно, оскільки я був кадровим офіцером, я залишався патріотом своєї держави й стояв на варті інтересів Польщі. Конкретної діяльності проти революційного руху в колишній Польщі я не маю».

2 листопада 1940 р. постановою Особливої наради при НКВС Яна Гаєка було засуджено до восьми років виправно-трудових таборів. Термін покарання він відбував у таборі Івдельлаг (територія Свердловської області, Росія). Його подальша доля залишається для нас невідомою. Висновком Рівненської обласної прокуратури від 20 лютого 1989 р. Яна Гаєка реабілітовано.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Текст про Яна Гаєка та інші матеріали рубрики опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.