«Ми працюємо над стратегічним баченням функціонування польської освіти в Україні», – каже секретар правління фонду «Свобода і демократія» Роберт Чижевський. Наша розмова з ним відбулася в день проведення Другого загальноукраїнського диктанту з польської мови.  

– Як би Ви підсумували перший рік реалізації проекту «Біло-червоне ABC» в Україні? Що вже вдалося зробити, а над чим Ви ще працюєте?

– Думаю, що найважливішим нашим досягненням є те, що вдалося порахувати всі інституції та познайомитися з людьми, котрі займаються польською освітою в Україні. Раніше фінансування надавали з різних джерел, нині відбулася кодифікація такої діяльності. І це вже можна назвати досягненням.

Через рік ще зарано оцінювати всю діяльність, але навіть такий захід, який відбувається сьогодні, тобто диктант, активізує громадськість. Тільки частина польських середовищ в Україні була активною, а частина сиділа тихенько. Маю надію, що нашими пропозиціями ми змобілізуємо до більш амбіційної діяльності навіть ті організації, яких раніше годі було зауважити. І це також великий плюс цього проекту.

Наприкінці 2015 року нам потрібно буде провести серйозний аналіз ситуації й виробити спільну позицію щодо того, як повинна розвиватися польська освіта в Україні. Маємо справу з великою кількістю суботньо-недільних шкіл, які є одним із найважливіших проявів польської активності в Україні. Саме вони повинні відігравати іншу роль, ніж школи, що діють у класичній українській системі освіти. Існує також складна ситуація з так званим сегментом польських класів, над котрим потрібно ще добре подумати. Іншими словами, є необхідність розробки стратегічної концепції, котра би врахувала всі ці чинники.

Додам, що завдяки цьому проектові ми маємо статистичні дані про учнів. Неможливо уявити собі, наприклад, розробку підручників, не володіючи інформацією про вік учнів, які вивчають польську мову в Україні, про те, навіщо вони це роблять і чого потребують. Зараз, після року реалізації проекту «Біло-червоне ABC», ми можемо сказати, і то з великою точністю, скільки учнів маємо і якого вони віку. Можемо робити також висновки про те, яку вони мають мотивацію до вивчення польської мови. Знаємо, скільки з них має польське походження… Це дуже важливо.

Добре було б також, якби нам вдалося поєднати таку нашу активність із навчанням учителів.

– Чи Ви володієте достатньою кількістю інформації про те, яким є рівень навчання в різних регіонах України?

– Частково, звичайно, так. Свідчить про це хоча б сьогоднішній диктант. Помітно, що деякі вчителі мають учнів, котрі пишуть добре, а інші – ні. Проте, якщо йдеться про точне вимірювання рівня навчання в конкретних школах, то це важко. Для цього потрібно було б запровадити єдиний екзамен. Окрім того, якщо ми маємо говорити про рівень навчання, то спочатку потрібно було б провести якийсь тест, що показував би рівень учнів на початку навчального року, а потім такий самий тест через рік. Це поки що неможливо. Проте мусимо пам’ятати, що ми не повинні відігравати ролі інспекції чи екзаменаційної комісії. Цей проект – це не лише частина навчання, але й підтримка шкіл у процесі організації польських свят чи заходів, які вони проводять.

Рівень вивчення польської мови в Україні важко визначити. Проте ми бачимо велику активність окремих середовищ. Під час проведення диктанту тут, у Луцьку, очевидно, скільки молоді займається польською тематикою, скільки обирає польську мову для своєї освіти.

– Чи проект «Біло-червоне ABC» має шанси на те, що його реалізація в Україні відбуватиметься протягом довшого часу і його результати не будуть результатами тільки окремих заходів?

– Проект «Біло-червоне ABC» – це наша концепція. Різні організації можуть мати різні ідеї щодо того, як можна підтримувати польську активність тут, в Україні. Ми не будемо в цій сфері монополістом. Прошу пам’ятати також про те, що ми тільки розпоряджаємося коштами з польського бюджету. Їх нам надають у рамках конкурсів. Наш проект розрахований на два роки. Я хотів би, щоб ми й надалі його реалізовували, але окрім позитивної оцінки нашої діяльності, не можемо бути впевнені, що це вдасться. Думаю, що п’ятирічний проект був би занадто довгим. Надання коштів одній інституції на такий тривалий період викликало б не дуже зручні запитання. Дворічна перспектива видається достатньою й гарантує продовження тієї самої лінії діяльності під час реалізації наступних проектів. Найважливішим кінцевим результатом було би те, що нас добре сприймали б місцеві поляки.

– Ви багато подорожуєте Україною. Де почуваєтеся найкраще?

– Мабуть, найкраще почуваюся в Центральній Україні, в районі Житомира. Там немає такої історичної напруги, різних ресентиментів. Там польськість, хоч і дуже слабка, сприймається як щось дуже позитивне, властиве для сьогоднішньої України. Там я, як історик, відчуваю дух Кресів у справжньому сенсі. Те, що Центральна Україна трохи відстає у розвитку національної свідомості у порівнянні із Західною Україною, викликає сумні рефлексії, але відкриває можливості та створює виклики. Це призводить до того, що історик почувається там часом як у ХІХ ст. І тут уже мова йде про мої сентименти. Розвиток моєї діяльності в Україні був пов’язаний із цим регіоном. Але Луцьк, у котрому ми нині перебуваємо, це теж цікаве місто, і в ньому я також почуваюся дуже добре.

Розмовляв Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований в Україну
Осередком розвитку польської освіти за кордоном