Повернуті із забуття: Тадеуш Лехович
Статті

У продовження теми про польських військовополонених пропонуємо читачам біографічний нарис про Тадеуша Леховича.

Тадеуш Лехович, син Вінцентія, народився в 1900 р. у місті Пшеворськ (нині Підкарпатське воєводство). Батько, Вінцентій Лехович, працював на цукровому заводі, помер у 1937 р. Матір, Марія Лехович (прибл. 1873 р. народження), була домогосподаркою. Брати: Ян (1907 р. народження) – чоботар, Владислав (1909 р. народження) – дорожній будівельник. Сестра, Марія-Тереза (1916 р. народження), – домогосподарка. Усі – мешканці Пшеворська. Із дружиною Яніною Лехович (1900 р. народження), котра була канцелярським працівником, мали двох синів: Генриха (1918 р. народження) та Збігнєва (1930 р. народження). Перед війною Тадеуш Лехович жив у Варшаві на вулиці Хожій, 27.

У 1921 р. Тадеуша Леховича призвали на строкову службу до Війська Польського, демобілізували у званні рядового. Після строкової служби він вступив на правничий факультет Варшавського університету, який закінчив у 1927 р. У 1937 р. проходив військові 4-тижневі навчання. 24 серпня 1939 р. його призвали на службу в 33-й піхотний полк у званні підпоручика, де обійняв посаду командира взводу. Того ж дня полк направився на німецько-польський кордон у Кольно. Під час збройного протистояння з військами Вермахту один батальйон полку було розбито, інші відступили до Ковеля, а згодом – до села Верба (тепер Дубенський район). 24 вересня 1939 р. колону польських військовослужбовців, що відступала, роззброїли та захопили в полон частини Червоної Армії. Серед полонених був і Тадеуш Лехович. Перебуваючи в полоні, він був задіяний на будівництві траси Проскурів–Тернопіль–Львів–Яворів–держкордон у табірних пунктах «Радивилів» і «Ситне» (тепер Радивилівський район Рівненської області)

У ході обліку військовополонених Тадеуш Лехович приховав своє офіцерське звання. Згодом, після арешту, він так аргументував цей вчинок: «Під час здачі зброї командир радянської частини на моє запитання, що з нами буде, відповів мені, що всі підуть у концентраційний пункт, а потім рядові будуть відпущені по домівках, а офіцери – затримані в таборі. Бажаючи бути звільненим, я під час опитування назвався рядовим. У подальшому, перебуваючи в таборі військовополонених і працюючи на трасі нормально, нарівні з іншими, я надіявся, що буду швидше звільнений із полону і зможу поїхати до своєї сім’ї».

За «антирадянську пропаганду та зведення наклепів на життя трудящих в СРСР та розмови націоналістичного характеру» 25 листопада 1940 р. Тадеуша Леховича арештував Особливий відділ будівництва № 1 НКВС. Із-поміж іншого, слідчі закидали в’язню критику політики СРСР стосовно заборони релігії. Його міркування з цього приводу, зароджені у важких табірних умовах, мають до певної міри філософський характер: «Я висловлював свою думку, що комуністична партія в СРСР заснована на принципі аристократичної демократії та ієрархії, коли кращі одиниці ідуть вверх, тобто аналогічно католицькій церкві. Костел заснований духовенством. Рішення костелу обов’язкове для всіх членів, і невиконання настанов костелу – це гріх. Я думав про те, що те ж саме є і в комуністичній партії, яка вимагає від своїх членів розкаяння у випадку скоєння провини. Далі я казав, що присутність членів на зібранні обов’язкова і в костелі, і в партії, чим підтверджується проведена мною аналогія...» Такі міркування в’язня обурювали слідчих, вони не могли змиритися з ними й вимагали пояснень. На це Тадеуш Лехович продовжував: «Ідентичність між костелом і більшовицькою партією я вбачав лише в їхній організаційній побудові. Що ж стосується їхньої діяльності, то протилежність її мені відома, оскільки партія більшовиків керується матеріалістичним світоглядом, а костел – ідеалістичним, з ідеалізму виникає віра в Бога, до якого ми, віряни, звертаємося у кожному випадку. Мій же світогляд ідеалістичний, він виникає з моїх переконань і мого розуміння». Таким чином Тадеуш Лехович, знаючи атеїстичні настрої співробітників НКВС, відверто говорив про свої релігійні переконання. Проте між в’язнем і слідчим зав’язалася справжня дискусія, яка першому могла коштувати не лише тривалого терміну ув’язнення, а й життя. Слідчий стверджував, що ідеалізм закликає експлуатованих робітників і селян ставитися з любов’ю до своїх власників, експлуататорів, поміщиків і капіталістів, отже є ворогом класової боротьби й відстоює інтереси багатіїв. Матеріалізм, своєю чергою, – це основа наукового соціалізму, що заперечує приватну власність на засоби виробництва та споживання товарів. Він вимагав від Тадеуш Леховича визнати свої ворожі радянській владі переконання. В’язень попросив дати йому час на обдумування своєї відповіді та, як не дивно, отримав його – допит було перервано на два дні з 17. 00 год. 21 грудня до 21. 00 год. 23 грудня 1940 р. А відповідь на поставлене запитання була такою: «Я – військовополонений солдат під опікою радянської влади і як громадянин іншої держави, і як полонений не можу займати жодної ворожої позиції до могутньої країни. Як солдат, ідучи в поле, я дав присягу на вірність своєї Вітчизни. Я настоював на тому, що жодна людина не може одночасно служити «двом богам». Якщо вона, як польський солдат, давала присягу на вірність Польщі, то, допоки буде солдатом і не демобілізується, повинна зберігати честь солдата своєї Батьківщини».

Серед звинувачень, пред’явлених Тадеушу Леховичу, був збір коштів серед військовополонених для сплати податку з костелу в Радивилові. І хоч він заперечив причетність до такої ініціативи, все ж підтвердив, що гроші таки давав, оскільки: «...костел у Радивилові знаходиться під благословенням Божої Матері, яку в польському народі шанують як Королеву польської корони, кожен вірянин звертається до неї за підтримкою в усіх труднощах».

Тадеуш Лехович, перебуваючи в таборі, висловлював фактично пророчі думки про неминучість війни між Німеччиною й СРСР і про відновлення Польщі як держави: «Стверджую, що Польща нині перебуває під окупацією, а після завершення війни будуть встановлені її кордони і політична влада».

Зрозуміло, що такі міркування та факт приховування свого справжнього військового звання не могли залишитися поза увагою Особливого відділу Рівненського табору НКВС № 1. Військовим трибуналом військ НКВС Волинської області від 7 лютого 1941 р. за ст. 54–10 ч. 1 КК УРСР Тадеуша Леховича засуджено на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Його подальша доля нам невідома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Юзеф Афент
Статті
Наш черговий нарис присвячено Юзефу Афенту, старшому поліціянту 2-го комісаріату поліції в Рівному, арештованому радянською владою на другий день після її вторгнення на територію Другої Речі Посполитої.
21 вересня 2022
Повернуті із забуття: Єжи Толвінський
Статті
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
09 вересня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Слівінський
Статті
Одним із героїв книги «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яку нещодавно видала редакція «Волинського монітора», був Владислав Слівінський. На початку 1941 р. за підпільну антирадянську діяльність його засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.
25 серпня 2022
Повернуті із забуття: Болеслав Хиль
Статті
Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
19 липня 2022
Антон Мацєєвський: продовження історії
Статті
17 липня 1944 р. у битві під Анконою в Італії загинув уродженець Рівного Антон Мацєєвський. Перед вступом до лав Армії Андерса він був в’язнем радянських таборів, до яких потрапив за приналежність до польського підпілля.
17 липня 2022
Повернуті із забуття: Едмунд Кастнер
Статті
Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
04 липня 2022
«Ці люди ходили зі мною одними вулицями». Презентували книгу про польське підпілля в Рівному
Статті
«Це книга – про питання вибору. Так, як перед нами, українцями, сьогодні стоїть вибір, долучитися до боротьби за незалежність чи шукати безпечніше місце, волонтерити чи перейти на сторону окупанта, такий самий вибір стояв перед поляками в 1939 р.», – сказала Тетяна Самсонюк, авторка видання «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941».
11 червня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Якушевський
Статті
У міжвоєнний період Владислав Якушевський працював у поліційних відділках у Рівному, Ковелі, Дубні та Здолбунові. НКВС арештував його в листопаді 1939 р., а в березні 1941 р. за «активну боротьбу з революційним рухом» засудив до восьми років виправно-трудових таборів.
27 травня 2022
Повернуті із забуття: Стефан Яжомбковський
Статті
Стефан Яжомбковський, поліціянт із Глинська Чеського на Рівненщині, – герой нашого чергового нарису про працівників польської державної поліції, які зазнали репресій з боку радянської влади.
18 березня 2022