Наш черговий біографічний нарис про Чеслава Шиманського – капрала Війська Польського, якому вдалося здійснити втечу з табірного пункту польських військовополонених у Дубні, куди він потрапив на початку жовтня 1939 р.      

Чеслав Францович Шиманський (у матеріалах архівної слідчої справи прізвище кілька разів записане також як Шеманський) народився 1913 р. у місті Толедо (США), де до 1921 р. мешкала його родина. В Толедо батько Чеслава працював на фабриці. 1921 р. Шиманські переїздять до Польщі й оселяються в місті Пшасниш Варшавського воєводства. Придбавши 5 га землі, коня та корову, вони намагаються жити за рахунок сільського господарства. У цей час Чеслав здобуває початкову освіту, закінчивши 6 класів загальноосвітньої (повшехної) школи. Відомо, що 1929 р. його матір, Казимира Гнатівна Вежбицька (приблизно 1890 р. народження), вдруге вийшла заміж і в цьому шлюбі в неї народилася донька Даниція (приблизно 1930 р. народження). Від першого шлюбу жінка мала трьох синів Чеслава, Едварда (приблизно 1918 р. народження) й Казимира (приблизно 1926 р. народження) та доньку Марію (приблизно 1915 р. народження), які мешкали разом із нею. Багатодітна родина ледве зводила кінці з кінцями. З 1924 р. Чеслав працював перукарем. На місячний заробіток у 30 злотих він жив сам і намагався допомагати матері. 1937 р. його призвали до лав Війська Польського в санітарний батальйон окружного госпіталю у Варшаві. Закінчивши школу підофіцерів, 1938 р. військовик отримав звання капрала. Тоді ж він прийняв рішення залишитися у війську ще на один рік за контрактом. У цей час його заробітна плата складала 45 злотих на місяць. Отож, Друга світова війна застала Чеслава на військовій службі.

8 вересня 1939 р. після масивного бомбардування німецької авіації санітарний батальйон, у якому служив Чеслав Шиманський, був змушений евакуйовуватися з Варшави до Луцька. У ніч з 18 на 19 вересня польських військовослужбовців захопили в радянський полон і відправили до одного з найбільших пунктів реєстрації військовополонених, організованого командуванням Червоної армії в Шепетівці. Згодом Чеслава Шиманського було доправлено в один із табірних пунктів трудового табору військовополонених НКВС № 1 у Дубні.

14 жовтня 1939 р. військовослужбовцю вдалося здійснити втечу з табору. Намагаючись уникнути переслідування, він потрапив у село Бортниця, де мешкали переважно поляки, та знайшов прихисток в осадника Марціна Волковяка. Як відомо з різних джерел, військові осадники всіляко сприяли втікачам із радянської неволі, надаючи їм житло, одяг та харчі. Оскільки була пора збору врожаю, Марцін Волковяк не відмовився від зайвої пари рук. Чеслав допомагав копати картоплю та доглядав худобу. Інші господарі також вдавалися до допомоги втікача.

Переховуючись у Бортниці, Чеслав Шиманський не полишав надії повернутися до родини. 15 листопада зі станції Дубно він вирушив до Львова, а звідти пішки до кордону. Нелегально перетнути кордон разом із Чеславом мали намір ще двоє військовополонених: Леон Гроностай та Генрих Ковальський – втікачі з дубенського табірного пункту, які теж переховувалися в Бортниці. Нелегали двічі робили спробу перейти кордон, і двічі їх завертали радянські прикордонники. Не маючи документів та грошей, колишні бранці знову прибули до Бортниці. Чеслав повернувся до Марціна Волковяка, а двоє інших влаштувалися на роботу в новостворений радгосп.

Для нелегалів ситуація кардинально змінилася, коли в лютому 1940 р. радянська влада депортувала всіх осадників до віддалених регіонів СРСР. Разом із родиною було депортовано й Марціна Волковяка. Чеславу довелося шукати іншого прихистку. З 10 лютого він мешкав у Станіслава Ковальчика. Станіславу було відомо, що Чеслав – перукар із Варшави, який потрапив до Дубна як біженець. Таким чином, чоловік, прихистивши військовополоненого, не знав про нього правдивої інформації. 21 березня 1940 р. Дубенський райвідділ НКВС арештував Чеслава Шиманського, двох мешканців Варшави, які нелегально прибули до Бортниці, та сестру Станіслава Ковальчика Яніну.

Потрапивши до в’язниці в Дубні, Чеслав на допитах розповідав легенду, складену ним із метою уникнення покарання. Він твердив енкаведистам, що є звичайним перукарем, призваним до війська з початком німецько-польської війни, який навіть не отримав обмундирування та займався в армії виключно перукарською справою. За словами в’язня, після бомбардувань Варшави його частина відступила до Луцька, де всі військовослужбовці потрапили в полон до Червоної армії, проте його та ще кількох перукарів звільнили, оскільки вони не мали зброї та були в цивільному вбранні.

Через чотири місяці перебування в радянських казематах Чеслав Шиманський почав давати правдиві свідчення. Тоді ж у власноруч написаному зізнанні він зазначив, що стати військовослужбовцем його примусили злидні, адже у війську одягали, годували й виплачували заробітну плату.

Попри те, що довідки, надані управлінням табору військовополонених НКВС, не підтвердили перебування Чеслава Шиманського в табірних пунктах, розташованих на території Рівненської області, кілька військовополонених, допитаних слідчими НКВС, засвідчили, що в’язень дійсно якийсь час був із ними в Дубні та здійснив втечу. Оскільки за час перебування на волі він не вчинив ніяких злочинів, а його спроба переходу на територію генерал-губернаторства була невдалою, старший слідчий УНКВС лейтенант держбезпеки Бурлаков за погодженням із начальником слідчастини УНКВС лейтенантом держбезпеки Лосєвим 19 липня 1940 р. прийняв рішення про припинення кримінального провадження у справі Чеслава Шиманського та повернення останнього до трудового табору військовополонених у Дубні. Подальша доля Чеслава Шиманського залишається нам невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.