У 1936 р. у Польщі започаткували нові змагання, участь у яких брали збірні окружних союзів (фактично воєводств). Володаря почесного кубка визначали за олімпійською схемою.
Ці змагання проходили під патронатом тодішнього президента Другої Речі Посполитої та отримали відповідну назву – Кубок президента Ігнація Мосціцького. Участь у них брала також збірна Волинського окружного союзу футболу (ОСФ).
У першому розіграші у складі збірних округів дозволили лише участь гравців з окружних команд. Окрім цього, були залучені збірні Державної ліги – «А» і «Б» (пол. «B»). Одна з них, збірна «Б», і стала суперником волинян у першому колі змагань.
Гравців для збірної Волині визначав капітан Волинського ОСФ Едвард Петровський. Готуючись до поєдинку за кубок, збірна Волині 21 травня зіграла контрольну гру проти збірної Луцька і перемогла (4:1). Три голи забив Леонід Молчановський, один – Анатолій Білоусов. У лучан гол престижу забив Приступа.
Матчі першого раунду (1/8 фіналу) відбулися в неділю, 24 травня. В Луцьку на стадіоні імені маршалка Юзефа Пілсудського зібралася чимала кількість глядачів. Польський спеціалізований часопис «Przegląd Sportowy», який виходив у Кракові, повідомив про 8 тис. уболівальників. Проте, згідно з даними місцевого тижневика «Wołyń», їх було лише 5 тис.
Волинська збірна вийшла на гру в такому складі: Віктор Должанський (ПСК Луцька), Володимир Мазур (ПСК Луцька), Єжи Андрєєв («Стрілець», Янова Долина), Юзеф Поліковський («Погонь», Рівне), Францішек Нагенгаст («Стрілець», Янова Долина), Янкель Латнік («Гасмонея», Рівне), Анатолій Білоусов («Стрілець», Янова Долина), Соломон Пінус («Гасмонея», Луцьк), Тадеуш Пюршель (ПСК Луцька), Леонід Молчановський (ПСК Луцька), Гжегож Каба («Стрілець», Янова Долина).
У збірній «В» ліги грали представники пʼяти клубів: Татусь («Рух», Великі Гайдуки), Сейфорт («Шльонськ», Свєнтохловіце), Гємса («Рух», Великі Гайдуки), Брила ІІ («Шласк», Свєнтохловіце), Вільчкевич («Гарбарня», Краків), Шумара («Погонь», Львів); Нєхцьол («Погонь», Львів), Пазурек ІІ («Гарбарня», Краків), Петерек («Рух», Великі Гайдуки), Цебуляк («Легія», Варшава), Боровський («Погонь», Львів). Звернемо увагу на те, що троє учасників збірної були гравцями команди «Рух» (Великі Гайдуки – це мікрорайон міста Хожув), яка в 1936 р. стала чемпіоном Польщі.
Цілком передбачувано гра пройшла під знаком переваги майстерної команди гостей і завершилася їхньою впевненою перемогою (6:3). До перерви три голи для збірної «В» забили Петерек (два) і Цебуляк, гол престижу для волинської збірної забив Соломон Пінус. Після перерви Вільчкевич і Петерек забили ще два голи для ліги, але Леонід Молчановський із пенальті та Тадеуш Пюршель відповіли своїми влучними ударами. Останній гол у грі забив Цебуляк із подачі Боровського.
Тренер збірної «В» Бергтал за підсумками гри відзначав: «У команді Волині – добрий воротар, оборона на повному ходу, як і Пюршель, колишній гравець варшавської «Легії». Після перерви «Волинь» грала краще, але видно було, що гравців схвилювали прізвища суперників. Поле добре, але не рівне».
Збірна «В» після перемоги над волинянами дійшла до півфіналу змагань, у якому програла Кракову (3:5) – майбутньому першому володарю Кубка Мосціцького.
У 1937 р. новий капітан Волинського ОСФ Зигмунт Хшановський зробив ставку на гравців двох команд клубу «Стрілець»: команду «Стрілець» із Дубна, одного з лідерів класу А Волині (найкращі команди воєводства грали в Лізі Волині), та команду «Стрілець» із Янової Долини – майбутнього чемпіона Волині. Збірну доповнили також кількома гравцями з інших команд. Ворота волинської збірної захищав Артур Плох із Військового спортивного клубу з гарнізону Дедеркали під Кременцем, який щойно став членом Волинського ОСФ і ще не брав участі в офіційних змаганнях. У складі збірної також виходили на поле захисники Володимир Мазур (ПСК Луцька) та Евгеніуш Зьола («Стрілець», Янова Долина), помічники Ашпіс («Гасмонея», Рівне), Мечислав Слабинський («Стрілець», Дубно) і Станіслав Студзинський («Погонь», Рівне), нападники Михайло Маков, Сильвестр Жрубек (обидва – «Стрілець», Янова Долина), Альберт Шимура, Павло Баковський (обидва – «Стрілець», Дубно) і Сухар Винокур («Гасмонея», Рівне).
Першим суперником волинян стала збірна Любліна. Гра відбулася в Луцьку 20 червня. Перед перервою гості забили гол у ворота Волині. Проте в другій половині гри два голи для господарів забив Винокур, завдяки чому волиняни перемогли (2:1).
У другому колі, 4 липня, Волинь програла Вільну (0:1). Вирішальний гол на четвертій хвилині після перерви забив Павловський.
У наступні два роки волиняни двічі програли вже на перших етапах. Поразки у грі зі збірною Станіславова (2:3) у 1938 р. можна було уникнути, адже суперники були одного рівня й переможний гол станіславівці забили вже після основного часу (90 хвилин гри принесли нічийний результат (1:1) і командам додали 30 хвилин; голи для волинян тоді забили Фазан із дубенського ВСК та Загор із Янової Долини). Натомість на переможний результат у матчі зі збірною Варшави в 1939 р. волинська команда, мабуть, і не розраховувала. Справа в тому, що саме в 1939 р. до складу збірних воєводств дозволили залучати гравців із команд Державної ліги. Збірна столиці Польщі задіяла гравців лігових команд «Варшав’янка» і «Полонія»: Страух («Полонія»), Юкш («Варшав’янка»), Цевартовський (не представляв жодної команди), Сохан («Варшав’янка»), Ниц («Полонія»), Любанський («Форт Бема»), Гаман («Варшав’янка»), Кулька, Наврот (обидва – «Полонія»), Кньола, Баран (обидва – «Варшав’янка»). Резервний воротар – Кондрецький («Варшав’янка»).
Волинська збірна грала в такому складі: Жила («Стрілець», Янова Долина), Загор («Стрілець», Янова Долина), Валек («Погонь»), Ашпіс («Гасмонея», Рівне), Ведмеденко (ПСК Луцька), Шапек (ВСК Дубна), Косяж, Молчановський (обидва – ПСК Луцька), Козлік («Стрілець», Янова Долина), Гайдук (ВСК Дубна), Марцінек (ВСК Рівного). Наприкінці першої половини гри воротаря Жилу, який травмувався, замінив Чижевський (ВСК Луцька).
Усі голи забили в другій половині матчу. Після пʼяти пропущених м’ячів на передостанній хвилині гол престижу для Волині з пенальті забив Юзеф Козлік (1:5).
Такий, загалом невтішний, був виступ збірної Волині в змаганнях за Кубок президента Ігнація Мосціцького: чотири поразки і лише одна перемога. Але, враховуючи те, що волиняни двічі грали проти команд, до складу яких входили гравці Державної ліги, провальним цей результат вважати не варто.
Сергій ГРУДНЯК
P. S. від автора: Матеріал підготовлено на основі публікацій у пресі за 1936–1939 рр. у виданнях «Wołyń» (Луцьк), «Janowa Dolina» (Янова Долина) і «Przegląd Sportowy» (Краків).
Буду щиро вдячний усім, хто поділиться зі мною будь-якими відомостями про діячів і гравців волинського міжвоєнного футболу, їхніми фотографіями чи іншими матеріалами. Ви можете знайти мене у «Facebook» (Serhiy Grudnyak) чи відправити лист на електронну пошту: sgrudnyak@gmail.com.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
1921 РІК: ПОЧАТОК ФУТБОЛУ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ
1922 РІК: ПЕРШИЙ ЧЕМПІОНАТ ДЛЯ ВОЛИНСЬКИХ КОМАНД
1923 РІК: КОВЕЛЬСЬКА КОМАНДА ПЕРЕХОДИТЬ ДО КЛАСУ А
1924 РІК: ВСК КОВЕЛЬ СЕРЕД ЛІДЕРІВ КЛАСУ А
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1925–1926 РОКАХ: ПЕРШІ ДОСЯГНЕННЯ «СОКОЛА»
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1926 РОЦІ: ПОВЕРНЕННЯ «ГАЛЛЕРЧИКА»
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1927 РОЦІ: СЕЗОН ПЕРЕД «РОЗЛУЧЕННЯМ»
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1928 РОЦІ: ПЕРШИЙ ВЛАСНИЙ ЧЕМПІОНАТ
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1929 РОЦІ: СКАНДАЛЬНИЙ ЧЕМПІОНАТ
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1930 РОЦІ: НАЙВИЩИЙ ЗЛЕТ «СОКОЛА»
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1931 РОЦІ: УТВОРЕНО ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ СОЮЗ ФУТБОЛУ
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1933 РОЦІ: ОСТАННІЙ УСПІХ РІВНЕНСЬКОЇ «ГАСМОНЕЇ»
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1934 Р.: КІНЕЦЬ ГЕГЕМОНІЇ РІВНОГО АБО ЧЕМПІОНАТ СКАСОВАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
ВОЛИНСЬКИЙ ФУТБОЛ У 1935 Р.: ЯНОВА ДОЛИНА СЕРЕД ЛІДЕРІВ КЛАСУ А
