Чи не найбуремнішими роками, зокрема й у шкільництві, були перші роки радянської влади на Волині. У період із вересня 1939 р. до початку радянсько-німецької війни у червні 1941 р. у школі в Копачівці змінилися три керівники.
Восени 1939 р. у діяльності в контрреволюційній організації звинуватили та арештували Тадеуша Козьола, який керував навчальним закладом із 1936 р. У жовтні 1939 р. школою в Копачівці почав керувати Дмитро Казван, член ОУН, а згодом один із керівників УПА на Рівненщині. На цій посаді він також пропрацював недовго, бо вже у червні 1940 р. його арештували. У липні 1940 р. директором навчального закладу став Петро Броніславович Клюгер, який до цього часу вчителював у Слободарці Рожищенської гміни. Саме про нього піде далі мова.
Список учителів, що викладали в Копачівці в 1940–1941 н. р. Документ зберігається в Державному архіві Волинської області
Народився Петро Клюгер 18 січня 1911 р. у селі Дзволя Білгорайського повіту Люблінської губернії (нині Янівський повіт Люблінського воєводства). Окрім нього в сім’ї був ще один син – Станіслав. Батько Броніслав працював у Дзволі млинарем. Після Першої світової війни сім’я переїхала в сусіднє село Константув, де батько працював столярем. Саме в Константуві Петро пішов до місцевої чотирикласної школи. Навчався дуже добре і прагнув після закінчення сільської школи здобувати освіту у старших класах. Про цей період він згадував у своїй автобіографії, що зберігається в його особовій справі в Державному архіві Волинської області: «Щоб поїхати вчитися до гімназії, мені й мріяти не можна було. Це ж значило 50–70 злотих місячної плати за науку, а в батька заробіток за місяць був менший. Але все ж я просив батька вчити мене далі». До речі, цю автобіографію він написав українською мовою.
Сторінка шкільного журналу п’ятого класу 1940–1941 н. р. ДАВО
Зрештою батьки вирішили, що Петро навчатиметься у приватній гімназії в Янові та проживатиме на квартирі в дядька, який працював у цьому місті. Щоправда, навчався він там лише впродовж трьох років, бо далі не було чим платити за гімназію. Після повернення додому, Петро допомагав батьку на роботі. За порадою місцевого ксьондза продовжив навчання в одному з навчальних закладів Любліна, де мав можливість здобувати освіту безкоштовно. В автобіографії Петро Клюгер не вказав назви закладу, згадав про нього лише як про «гімназію святих людей» та написав, що після її закінчення він мав би стати священником: «Пішов я до цієї «гімназії святих людей». Що робилося з моїм пожиттям цього в автобіографії розказати не можна. Ксьондзи переконалися, що з мене нічого не буде».
У Любліні Петро Клюгер учився впродовж чотирьох років, а згодом повернувся до Янова, в місцеву гімназію. Там він закінчив 8-ий клас і знову поїхав до Любліна, цього разу навчатися на математично-природничому факультеті Державної дворічної педагогії – саме така назва подана в автобіографії. Очевидно, йдеться про Державну вчительську семінарію імені Евариста Естковського в Любліні. У 1934 р. отримав свідоцтво навчального закладу та педагогічну кваліфікацію «учитель фізико-математичних-природничих наук старших класів». У тому ж році отримав посаду вчителя в Ківерцях у Волинському воєводстві.
У 1935 р. Петра Клюгера перевели вчителювати до села Несвіч. Там він теж пропрацював лише рік і в 1936 р. став директором школи в Слободарці Рожищенської гміни. Разом із ним у селі проживали його батьки. У місцевій школі він працював до липня 1940 р.
18 липня 1940 р. Петра Клюгера призначили директором Неповносередньої польської школи в Копачівці. Тут він викладав арифметику та співи. У копачівській школі працювала також його дружина Галина Теодорівна Клюгер, яка викладала польську та українську мову. Після початку німецької окупації Петра Клюгера звільнили з посади директора школи. Відомо, що в 1942 р. він працював магазинером у Рожищі. Подальша його доля нам не відома.
Сергій ЯНІШЕВСЬКИЙ,
Копачівка
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ШКІЛЬНИЦТВО В КОПАЧІВЦІ: ВІД ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ І ДО НАШИХ ДНІВ
ДОЛІ ВЧИТЕЛІВ ІЗ КОПАЧІВКИ: ТАДЕУШ КОЗЬОЛ
ДОЛІ ВЧИТЕЛІВ ІЗ КОПАЧІВКИ: ЮЗЕФА КВАСНЕВСЬКА
ДОЛІ ВЧИТЕЛІВ ІЗ КОПАЧІВКИ: ВАЦЛАВ АРБЕСБАУЕР
