Вацлав Арбесбауер був одним із керівників школи в Копачівці. Джерелами інформації про нього стали його особова справа, яка зберігається в Державному архіві Волинської області, та відомості й документи, котрими з нами поділився його правнук Томаш Холась.
Народився Вацлав Арбесбауер 1 січня 1900 р. у Ладижині, що в Гайсинському повіті на Вінничині (нині Тростянецький район), у родині Тадеуша та Валентини (дівоче прізвище – Петранська). У Вацлава було ще троє братів: старший Антоній, менші Мар’ян і Генріх. Вацлав навчався в гімназії у Гайсині. Разом з Антонієм служив у Польському війську під час польсько-більшовицької війни 1919–1921 рр. Після демобілізації обоє братів вступили до Львівської політехніки. Згодом Вацлава скерували займатися організацією шкільництва на Волині.
Фотокартка Вацлава Арбесбауера з посвідчення вчителя. 1920-ті рр. Фото з особової справи, що зберігається в Державному архіві Волинської області
18 березня 1921 р. він почав учителювати в Кременці Рожищенської гміни Луцького повіту (нині Рожищенський район). Проте вже в липні того ж року його перевели до однокласної початкової школи в Антонівці тієї ж гміни. Там 3 серпня 1924 р. він одружився з місцевою мешканкою Антоніною Гагальською. У подружжя народилися троє синів: Ромуальд (1928 р. н.), Тадеуш (1926 р. н., помер у 1927 р.) та Зигмунт (рік народження нам не відомий). Того ж року Вацлава Арбесбауера перевели до Копачівки, де він став керівником тодішньої Двокласної початкової школи.
Вацлав та Антоній Арбесбауери. Фото авторові надав Томаш Холась, правнук Вацлава Арбесбауера
У Копачівці Вацлав учителював недовго. Одруження з місцевою жителькою в Антонівці видалося неприпустимим Шкільному інспекторату, адже не відповідало тогочасному моральному становищу вчителя. Пояснюючи свої дії, Вацлав у листі до інспекторату писав: «Я не знав, що перед одруженням повинен був просити дозволу у свого керівництва. Одружився без дозволу». Як наслідок, 27 листопада 1924 р. його перевели до однокласної школи в колонії Баларка у гміні Сильне (нині Ківерцівський район). Натомість вчителя з Баларки, Францішека Скварло, направили до Копачівки, судячи з пояснення інспекторату, через такі самі причини.
Майже чотири роки Вацлав Арбесбауер працював у Баларці. 21 травня 1928 р., написавши письмове прохання до Шкільного інспекторату, він перебрався до Копачівки, де знову став керівником школи. Щоправда, повернувшись, учитель нехтував своїми обов’язками, не проводив занять та й узагалі часто не відчиняв школи. Принаймні про це ми довідуємося з численних скарг місцевих мешканців надісланих до освітніх органів. У них вони розповідали, що Вацлав Арбесбауер замість того, щоб проводити уроки, їздить велосипедом до своєї дружини в колонію Антонівка, а діти тим часом кидають каміння в автомобілі, вживають погані слова і б’ють одне одному голови. Крім того, вчителя звинувачували в тому, що він розпочинав заняття із запізненням на 40 хвилин, записував у журнал уроків вигадані теми і раніше відпускав учнів.
Скарга мешканців Копачівки шкільному інспектору на Вацлава Арбесбауера
Згодом мешканці Копачівки ще й прикрасили лист цікавою віршованою скаргою.
Віршована скарга (текст подаємо без змін):
Przed wojną światową, kiedy moskal władał
To dla naszych ojców strogo zapowiadał
Dzieci uczyć w domu w polskim jęzuku
Niewolno nikomu ani gdzieś w kąciku
Uczyli się w domach w ciemnych kątach Boże
I niejeden z ojcuw w weńzniu siedział może
Lecz dążyli szczerze by dzieci wykształcić
Żeby młode serca niemugl moskal zgwałcic
Dziś już mamy wolę oświata się szerze
Ale czyż niestety tylko w wyszej swerze
A ten biedny polak co to mieszka nawsi
Krzywdzony był obcemi i krzywdzo go nasi
Czy też brak oświaty czy zdolniejszych ludzi
Czy miłości bratniej co się serca budzi
Żeby nas polaków krzywdzić tak haniebnie
Kiedy nas tu garstka i jesteśmy biedni
Takiem kierownikiem jak unas w Kopaczuwce
Można by traktować innych wyznań w szkółce
A nie w naszej szkole co są tetki dzieci
Co kolwiek tez w sercach polska miłość świeci
Trzeba nam człowieka zeby był tak zdolny
Żeby nas też ojców zebrał w czas tak wolny
O budowie szkoły coś kolwiek zachęcił
Żeby prędzej lokal szkolny z cudzych kąt wykręcił
Wiec prosimy najuprzejmiej pana szkuł zwierszchnika
Proszę wysłać jak najprędzej innego kierownika
Jeżeli pana inspektora ta skarga nie wzbudzi
Będziemy się zalic gdzie są wysze ludzie.
Przepraszam ze pisanie bez kresek i przecinku
Bo szkuł zadnych nie posiadam, uczyłem się nakominku
W naszego pana kierownika taka jest to wada
Ze codziennie po zajęciach na rower usiada,
Pędzi wiarst dwadzieścia do swej żony czciga
Nam stakiego wykształcenia pozostaje figa
Zawżdy rano gdy powruci dumny swej ochocie
A płaszcz rower, razem wszystko wylapano w błocie
Doczyszczenia dzieci zmusza sam chwilkę spoczywa
W czasie lekcij to dziatwa szaleje jak zywa
Niechce pisać dalej kończe te wyrazy
Prosze nie mieć donas żadnej złej urazy.
Віршована скарга на Вацлава Арбесбауера
Вацлав Арбесбауер переконував, що нібито уроки відміняв тільки з поважних причин, коли був відсутнім у шкільних справах, теми проведених занять завжди записував до журналу й щодня проводив 5 годин уроків і більше.
Виправдовуючись, він писав: «Показання шкільного сторожа щодо зменшення кількості занять до 4 годин на день неправдиві, тому що він годинника не має, а час визначає по сонцю. На пункт третій, нібито я не дивлюся за дітьми під час перерв, зазначу, що скаргу написав, найправдоподібніше, також шкільний сторож, який хотів би бачити, як школярі цілий навчальний день сидять, немов кам’яні статуї, тому що при найменшому русі в тісній шкільній кімнаті і без шкільного подвір’я швидко забруднюється клас. Сторожа я неодноразово просив частіше прибирати приміщення. На це він відповідав, що має визначені обов’язки сторожа, записані в договорі з гмінним самоврядуванням, який навіть мені показав. І дивна річ, бо два рази на рік клас потрібно білити, а два рази на місяць – мити підлогу, що, здається, дуже мало як на таку тісну кімнату і таку велику кількість дітей. Ви, пане інспекторе, можете в цьому впевнитися під час відвідин Копачівки. Сторожові дорученої мені школи мої зауваження не подобалися, тож вистачило йому сказати кілька слів деяким неприхильним до мене батькам, своїм односельцям, щоб представити скаргу пану інспектору. Причому зазначу: якби я не дивився за дітьми і занедбував свої обов’язки, під час перерв могли би виникати досить неприємні інциденти, такі, як вибиті шиби у вікнах чи навіть ушкодження на тілі самих дітей, чого впродовж цілого шкільного року не було».
Зрештою, батьківські скарги стали сильнішим аргументом – уже 31 серпня 1929 р. Вацлава Арбесбауера звільнили, після чого він більше не вчителював. Того ж року його нагородили медаллю 10-річчя Незалежності Польщі. Після закінчення педагогічної діяльності Вацлав Арбесбауер разом із дружиною Антоніною жив у колонії Антонівка, недалеко від Рожища. Там займався сільським господарством, заснував молочарню, підтримував дружні зв’язки із сусідами-українцями.
Згідно зі спогадами його сина Ромуальда, 17 вересня 1939 р., коли Вацлав Арбесбауер повертався з Луцька, будинок сім’ї пограбували, а самого Вацлава вбили на центральній вулиці Рожища на очах у дружини та синів. Вбивцями, як згадував син, були «українські націоналісти». Натомість місцеві краєзнавці стверджують, що це були цивільні люди з червоними пов’язками та зі зброєю в руках, велика кількість яких з’явилася на вулицях Рожища саме в неділю, 17 вересня.
Після загибелі Вацлава Арбесбауера його сім’ю переховували українці в Антонівці. Згодом родина виїхала до Варшави. У 1948 р. Антоніна Арбесбауер із синами Ромуальдом та Зигмунтом була змушена змінити прізвище як занадто німецьке на підставі декрету від 10 листопада 1945 р. «Про зміну імен та прізвищ». Відтоді Арбесбауери стали Адамськими. Дружина Вацлава Антоніна померла у 1987 р. У 1990-х померли сини Ромуальд та Зигмунт, лишивши по собі онуків та правнуків.
Ми опрацювали також кримінальну справу Мар’яна Арбесбауера (1902 р. н.), меншого брата героя цієї публікації. Він жив у Гайсині, на підконтрольній СРСР території, працював у місцевому відділі Державного політичного управління (ДПУ), пізніше на місцевому плодозаводі на посаді головного бухгалтера.
Мар’ян Арбесбауер. Фото з кримінальної справи. Державний архів Вінницької області (ДАВіО)
5 грудня 1932 р. Мар’яна Арбесбауера арештували. Його звинуватили в тому, що він підтримував зв’язок із братом Вацлавом, якого в кримінальній справі називають «агентом польської розвідки». Під час допиту слідчий активно розпитував Мар’яна про зв’язок із братами та їхню діяльність у тогочасній Польщі. Арештований відповідав, що менший брат Генріх проживав у Немирові, де був землеміром, найстарший Антоній – у Львові, працював на місцевій біржі праці, а з Вацлавом ні він, ні мати, яка також мешкала в Гайсині, листування не вели, тож про його життя нічого не знали. Мати листувалася лише з Антонієм, який теж не знав нічого про Вацлава. В інших показах Мар’ян зазначав, що мав напружені відносини з братами, бо їм було відомо, що він працював у ДПУ.
Цікаво, що у кримінальній справі Мар’яна Арбесбауера зібрано інформацію про Вацлава Арбесбауера як про польського шпигуна. Зазначається, наприклад, що колишній учитель переходив радянсько-польський кордон із завданнями шпигунського характеру. Зокрема, мав завдання в Умані. Про це нібито повідомляв колишній однокласник Вацлава із гімназії в Гайсині Репуленко, якого згодом розстріляли за шпигунство.
Обвинувальний висновок зі справи Мар’яна Арбесбауера. ДАВіО
Арешт у 1932 р. не був першим для Мар’яна Арбесбауера. У 1928 р. його затримали в колективній справі зі звинуваченнями у шпигунстві на користь Польщі. Через три тижні його відпустили, бо головна підозрювана у справі покінчила життя самогубством. Ще раз його затримали в 1930 р., тоді він також перебував під арештом впродовж трьох тижнів. Арешт 1932 р. став для Мар’яна Арбесбауера останнім. Згідно з рішенням Особливої наради при колегії ДПУ УССР від 2 березня 1933 р., засуджений до трьох років заслання на півночі СРСР. Подальша його доля нам не відома. У 1990 р. реабілітований Військовою прокуратурою Прикарпатського військового округу.
Висновок про реабілітацію Мар’яна Арбесбауера. 1990 р.
Сергій ЯНІШЕВСЬКИЙ,
Копачівка
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ШКІЛЬНИЦТВО В КОПАЧІВЦІ: ВІД ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ І ДО НАШИХ ДНІВ