Жителя Ковеля Антонія Собеського звинуватили в тому, що він був конфідентом польської поліції. Проти нього дали свідчення близько десяти колишніх працівників психіатричної лікарні «Зофіювка» біля Отвоцька, головою профспілки якої він був.
Антонія Собеського арештували 14 жовтня 1940 р. Того самого дня в його квартирі в Ковелі на вулиці Помніковій, 48 (нині вулиця Грушевського) працівники НКВД провели обшук. Зокрема, вони вилучили 1975 злотих паперовими банкнотами і 60 злотих сріблом, а також три американських долари. Гроші, як свідчить постанова, підписана оперуповноваженим 3-го спецвідділу УНКВД у Волинській області, сержантом держбезпеки Горлачовим, «здали у фінчастину в дохід державі».
Собеському повідомили, що його підозрюють у тому, що він (цитуємо постанову) «є конфідентом колишньої польської поліції та організатором фашистської спілки ЗЗЗ. Затриманого помістили в Луцьку в’язницю.
З анкети арештованого й протоколу першого допиту від 15 жовтня 1940 р. дізнаємося, що Антоній Владиславович Собеський народився в 1898 р. у Лодзі. За фахом – бухгалтер. Протягом останнього часу був безробітним, тому закінчив радіо-телеграфічні курси при ковельському радіовузлі. На момент арешту проживав у Ковелі разом із дружиною Монікою, 36 років, домогосподаркою, сином Георгієм, 18 років, чорноробочим ковельського залізничного вузла, й дочкою Юліаною, 10 років, ученицею школи. Разом із ними проживав брат Станіслав Собеський, 1890 р. н. Як зафіксовано в документах, до революції Антоній Собеський двічі перебував під наглядом поліції за підозрою в розкраданні коштів, проте його вину не довели. В армії, за словами затриманого, він не служив за станом здоров’я.
У протоколі допиту зафіксована трудова кар’єра Собеського, за якою можна скласти певне уявлення про його життя на Волині. З березня 1921 р. до 1928 р. він працював секретарем управління гміни в Камені-Каширському, з липня 1928 р. до серпня 1929 р. – бухгалтером у Рожищенському міському управлінні, потім продовжив роботу там секретарем. Із квітня 1931 р. був секретарем управління гміни в Голобах, в 1934–1936 рр. працював бухгалтером в ощадкасі. З квітня 1936 р. працював в Отвоцьку в психіатричному шпиталі для євреїв «Зофіювка» секретарем і бухгалтером, а у вересні 1938 р. його звільнили. З того часу й до приходу Червоної армії працював рахівником у Ковелі на елеваторі. Майже рік був безробітним, а в червні 1940 р. вступив на курси радіо-телеграфістів.
Енкаведистів цікавила робота Антонія Собеського в «Зофіювці». Вони звинуватили його в розпуску профспілки, якою керували діячі Комуністичної партії Польщі, та створенні, як записано у протоколі, «фашистської профспілки ЗЗЗ – Звьонзку звьонзків заводових» (центральний профспілковий орган у Польщі в 1931–1939 рр., – ред.), але Собеський усе заперечив. Також слідчі виявили, що арештований особисто знав і кілька разів зустрічався з Булою – комісаром поліції в Отвоцьку. Собеський продовжував заперечувати, що був конфідентом поліції.
Як свідчать документи справи, підставою для арешту послужила заява Сруля Хаймовича Златковського, завідувача пекарні № 2 у Ковелі, колишнього працівника «Зофіювки». У заяві Златковський стверджував, що Собеський «за колишньої Польщі був співробітником 2-го [відділу] генерального штабу, за каральні експедиції, проведені на території Західної України, був нагороджений орденом Virtuti Militari. Після проведення каральної експедиції був направлений польською дефензивою в місто Отвоцьк Варшавського повіту секретарем лікарні для психічних хворих, одночасно мав завдання від дефензиви шляхом провокації розбити профспілку «Класовий союз» і створити фашистську спілку ЗЗЗ».
Фото Антонія Собеського, долучене до справи
Як стверджував заявник, завдяки провокаційній діяльності Собеського польська поліція арештувала багатьох діячів комуністичного руху, а сам Златковський ледь встиг урятуватися. Він зміг втекти, вимастивши обличчя брудом і переодягнувшись у піжаму для хворих. Далі Златковський писав, що 7 вересня 1940 р. він, зустрівши Собеського в Ковелі, особисто затримав і привів його до ковельського НКВД. Проте Собеського через кілька днів відпустили, тож він написав заяву до самого Лаврентія Берії. Тепер Златковський вимагав покарати Антонія Собеського й наводив список колишніх працівників лікарні, які могли би підтвердити його свідчення.
У справі підшито протоколи зі свідченнями Ізака Хаймовича Бекера, члена КПЗУ з 1928 до 1937 р. Допит цього свідка працівники НКВД Львівської області провели 3 жовтня 1940 р.
Згідно з показами Бекера, він був активним діячем КПЗУ у Львові, а в 1934 р. – навіть секретарем Львівського районного комітету КПЗУ. Бекер заявив, що в 1937–1938 рр. він був лікарем-психіатром у психіатричній лікарні «Зофіювка», а Собеський у цей час працював там на посаді завідувача кадрами. У Собеського, за словами Бекера, був родич, поліціянт Була, який спочатку був повітовим комісаром під Варшавою, а потім – комісаром у познанській поліції. Саме Була нібито допоміг Собеському отримати посаду в шпиталі. За свідченнями Бекера, Собеський був конфідентом Були, доносив йому на працівників психлікарні, особливо на тих, хто належав до комуністичного руху.
Тому, як ідеться у протоколі допиту, «в 1938 р. працівники лікарні стали вести боротьбу проти Собеського і його наближених. Ця боротьба була викликана тим, що Собеський займався хабарництвом, тероризував працівників лікарні, збирав навколо себе окремих осіб, з якими переслідував революційно налаштованих співробітників лікарні». Через доноси і загрозу арешту влітку 1938 р. Бекер мусив втекти з лікарні, а в січні 1939 р. поліція арештувала близько 20 працівників лікарні. Це, на його думку, було справою рук Собеського.
Також у справі, крім заяви і протоколу допиту Златковського та Бекера, є покази інших свідків, колишніх працівників «Зофіювки». Це, зокрема, Нафталій Герман, уродженець села Мельниця Голобського району, в 1940 р. секретар сільради Мельниці, Ієхел Кістер, який у 1940 р. проживав у Львові, Тайба Роч, культармієць артілі пекарів Ковеля, Іда Міршан, інспекторка дошкільних закладів, Хайм Бергенбаум, лікар 2-ї ковельської лікарні, Роза Кац із Колок, працівниця райвиконкому, Туля Герман, завідувачка районної бібліотеки в Голобах, Пейсах Рибак, голова Луцького міського комітету Міжнародної організації допомоги борцям революції (МОПР).
Усі вони переконували, що постраждали від дій Антонія Собеського, адже нібито за його доносами їх арештувала й репресувала польська поліція. Всі отримали різні строки ув’язнення за приналежність до КПЗУ, а Тайба Роч, за її словами, була засуджена навіть на вісім років. Тоді як інші свідки переважно показали, що в лікарні всі знали про співпрацю Собеського з поліцією, проте прямих доказів не мали, вона заявила, що під час слідства особисто бачила Собеського в приміщенні поліції.
Попри всі зусилля, вагоміших доказів слідство так і не здобуло.
5 листопада 1940 р. енкаведисти викликали Антонія Собеського на наступний допит. Вони звинуватили арештованого в доносах і провокаціях, а саме – в підкиданні агітаційних листівок євреям-працівникам «Зофіювки», які були членами Комуністичної партії. Собеський продовжував усе заперечувати і заявив, що Златковський мстить йому за те, що він не погодив його заяву на підвищення зарплатні.
Більше допитів слідчі не проводили. Так само вони не влаштували жодної очної ставки, хоча багато обвинувачів, як бачимо, жили на Волині.
Уже 13 листопада Антонію Собеському висунули обвинувачення в тому, що він «мав тісний зв’язок із колишньою польською поліцією, як конфідент видав поліції революційно налаштованих осіб, був організатором фашистської спілки ЗЗЗ, тобто винен у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР».
Обвинувальний висновок у справі Антонія Собеського
Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.
Згідно з протоколом № 39 від 7 квітня 1941 р., Антонія Собеського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 14 жовтня 1940 р. Покарання він відбував у Севвостлазі. Його подальша доля нам не відома.
Виписка з протоколу з вироком Антонію Собеському
Заключенням прокуратури Волинської області від 5 червня 1989 р. Антонія Собеського реабілітовано.
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
