7 лютого 1940 р. підофіцера Станіслава Колаковського арештували працівники ДТО (Дорожньо-транспортного відділення) НКВД Ковельської залізниці. Подальше слідство проводили працівники цієї структури.

Постанова про розслідування справи Колаковського ДТО НКВД Ковельської залізниці

З анкети арештованого дізнаємося, що Станіслав Колаковський, син Вікентія, народився 7 травня 1898 р. у Варшаві. У 1915 р. закінчив 6-класну школу, з 1919 до 1937 р. служив у польській армії, був підофіцером у 27-му артилерійському полку у Володимирі-Волинському. На момент арешту проживав в осадницькій колонії Стасін у гміні Верба Володимир-Волинського повіту разом із дружиною Марією (38 років) і дочкою Геленою (16 років). Батько Вікентій із матір’ю Геленою, сестри Казиміра і Яніна до війни жили у Варшаві. Брат Болеслав потрапив у німецький полон.

Картка з відбитками пальців Станіслава Колаковського

У справі збереглися протоколи допиту двох свідків, колишніх солдатів 27-го полку Влодзімежа Янюка і Яна Гусаковського, датовані 7 лютого 1940 р. У них записано, що, за їхніми спостереженнями та чутками серед військовослужбовців, Колаковський нібито був агентом чи навіть начальником «двійки», але жодних конкретних даних вони не навели. Проте, попри відсутність якихось неспростовних доказів, ці протоколи послужили слідчим НКВД основою для подальшого звинувачення Колаковського в антисовєтській діяльності.  

8 лютого арештованого викликали на перший допит. У протоколі зафіксовано, що Колаковський, за його словами, «дійсно був працівником Войскового ужонду безпеченьства – «двуйки» у місті Володимир-Волинський». «Двійкою» в міжвоєнній Польщі називали 2-ге відділення Генерального штабу Війська Польського, яке займалося розвідкою і контррозвідкою, а також відповідало за боротьбу зі шпигунством і антидержавною діяльністю.

Згідно з кримінальною справою, в 1929 р. Колаковський служив у місцевому 27-му артилерійському полку. Офіцер із жандармерії, прізвища якого Колаковський не пам’ятав, і ще один офіцер у штатському провели з ним кілька співбесід. Потім його викликали в комендатуру Володимира-Волинського. Там, після розмови з комендантом гарнізону, полковником Влодарським хорунжий Владислав Берслінг узяв з Колаковського підписку про нерозголошення. Як потім з’ясувалося, Берслінг керував «двійкою» у Володимирі-Волинському. Його помічниками були сержанти Станіслав Зелінський і Францішек Горгуль, а також плутоновий 23-го піхотного полку Ерліх, єврей, який був перекладачем.

Обов’язком Колаковського, за його словами, було керівництво канцелярією «двійки», чим він займався три роки. В 1932 р. його перевели назад у полк. «Я думаю, що причиною мого переведення було те, що я трохи попивав», – засвідчив допитуваний. На допиті він назвав десять прізвищ людей, які, на його думку, були конфідентами, бо часто приходили до Берслінга, Зелінського та Горгуля.

 «Таємних агентів у мене на зв’язку не було. Я тільки працював у канцелярії «двійки», – заявив на завершення першого допиту Станіслав Колаковський.

Другий допит відбувся 22 лютого. Тут слідчий Гуров уточнив, що обвинувачений у 1918 р. пішов добровольцем у польську армію, брав участь у польсько-більшовицькій війні, був нагороджений. Дослужившись до чину капрала, в 1922 р. демобілізувався, але невдовзі подав заяву на повернення на військову службу. Повернувшись назад у свій 27-й артилерійський полк, прослужив там до 1929 р., аж доки не був прийнятий на посаду підофіцера, референта військової безпеки в канцелярії. В березні 1932 р. Колаковського перевели назад у полк, де він прослужив до листопада 1937 р. Після цього він пішов у відставку по хворобі й оселився в колонії Стасін, де отримав 14 га землі та займався сільським господарством. Після мобілізації 23 серпня 1939 р. Колаковського зарахували в запасну батарею в Любліні, де він і прослужив до приходу Червоної армії. На цьому допит перервали. Зауважмо, що допит був непростим, бо, як свідчить документ, він почався о 19:00, а закінчився о 4:55.

23 і 26 лютого розмову продовжили. Під час цих допитів Станіслав Колаковський знову розповідав, як його вербували для служби у «двійці», і знову повторював покази стосовно Берслінга, Зелінського та Горгуля, які давав раніше. Основними завданнями «двійки» були, за його словами, «виявлення осіб, вороже налаштованих до польського ладу, і боротьба з комуністичною партією». Колаковський знову перерахував прізвища людей, які були конфідентами в його колег, і сказав, що більше нічого додати до своїх показів не може.

У протоколі допиту від 14 березня Станіслав Колаковський учергове повторив свою біографію, але на завершення заявив: «Із 1929 до 1932 р. я працював у командуванні гарнізону міста Володимир-Волинський підофіцером канцелярії. З «двійкою» я жодних відносин не мав і агентом не був. Керівник розвідки мав дві кімнати, розташовані поряд із канцелярією, вхід у які був окремий і через канцелярію. Які розмови відбувалися в кімнатах начальника розвідки, я не знаю, тому що мене туди не впускали. Бували випадки, коли люди приходили й питали про начальника розвідки, тобто про хорунжого Берслінга, то я підходив до дверей і доповідав йому про тих, хто приходив. Більше про ці кімнати я нічого не знаю».

25 березня 1940 р. Колаковському висунули обвинувачення в тому, що «перебуваючи на службі в польській армії, брав активну участь у боротьбі проти совєтських військ, за що від польського уряду отримав осаду, був агентом польських розвідувальних органів «двійки», тобто винен у злочинах, передбачених ст. 54–14 Кримінального кодексу УССР».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

Постанова про передачу справи Колаковського на розгляд ОСО при НКВД СССР

Згідно з випискою із протоколу № 142 від 25 жовтня 1940 р., Станіслава Колаковського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 7 лютого 1940 р.

Виписка з протоколу з вироком Станіславу Колаковському

Покарання ув’язнений відбував в Івдельлагу.

Заключенням прокуратури Волинської області від 5 червня 1989 р. Станіслава Колаковського реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх