Слідство у справі Яна Куровського тривало з вересня 1939 р. до квітня 1941 р. Після більш ніж півторарічного перебування у в’язницях його відправили в табори біля Воркути.

Ян Куровський працював референтом Луцького повітового староства. Його арештували на робочому місці в перші дні совєтської влади на Волині, 23 вересня 1939 р. Того дня в Луцьку затримали багато чиновників державної та самоврядної адміністрацій, працівників судової та банківської систем, поліціянтів.

З анкети арештованого дізнаємося, що Ян Феліксович Куровський народився 14 грудня 1905 р. у місті Любартів Люблінського воєводства. Батьки були селянами, володіли трьома моргами землі, мали дім і корову. У 1934 р. Ян закінчив юридичний факультет Варшавського університету.

На момент арешту в 1939 р. був неодружений, проживав у Луцьку на вулиці Шопена, 13. Разом із ним мешкала його сестра Владислава-Геновефа, якій було 24 роки. Батьки, Фелікс і Маріанна, а також 44-річний брат Кароль проживали на території, зайнятій Німеччиною.

У протоколі записано, що Ян Куровський мав звання підпоручика запасу, працював референтом адміністративно-карного відділення Луцького староства. До речі, документ він підписав російською мовою. Затриманого помістили в Луцьку в’язницю.

28 вересня Куровського викликали на перший допит. На ньому слідчий уточнив, що арештований у 1930–1931 рр. служив у війську, після 15 місяців служби закінчив школу підхорунжих піхоти в Томашові-Любельському. Куровський заперечив безпосередню співпрацю з політичною поліцією і заявив, що він займався виключно паперовою роботою. За його словами, він, зокрема, виписував штрафи за пронімецьку агітацію.

«Наприклад, восени 1938 р. було кілька повідомлень від політичної поліції, що німці скликають збори. Штрафи, які накладали на німецьку інтелігенцію та селян за збори, становили від 50 до 300 злотих. За поширення газет накладали штраф до 50 злотих», – записано у протоколі. Там теж зазначено, що Куровський оштрафував українців за несанкціоновані відкриття кооперативів у Луцьку та Олиці й молочарні в Рожищах і Княгининку. У Піддубцях і Чарукові українців покарали за українські газети, які надходили зі Львова. Що то були за газети, слідчий не уточнював.

На наступному допиті, 30 вересня, Ян Куровський розповів, що оштрафував і поляків за несанкціоновані збори партії «Стронніцтво народове», а також редактора газети цієї політичної сили. На запитання, чи доводилося йому штрафувати комуністів, колишній референт відповів, що в 1936 р. у революційні свята в Щурині були несанкціоновані збори і його учасників мали покарати штрафом по 25 злотих, але врешті присудили сплатити тільки по три злотих з особи. Проте чи були це комуністи, він не знав: «Поліція у своїх повідомленнях просто писала, що треба покарати. Ми карали, не знаючи, комуніст це чи ні».

У цьому документі й наступних протоколах допитів прослідковується, що Куровський намагався не називати прізвищ, конкретних дат і місцевостей.

Хоча слідчі дії вже фактично тривали, постанову про початок попереднього слідства уповноважений Волинського обласного відділення НКВД УССР Каладзе виписав лише 3 жовтня. Звинувачення були стандартні – боротьба проти революційного руху в Польщі. А вже 4 жовтня, тобто наступного дня, цей же старший лейтенант Каладзе попереднє слідство закінчив (!) і передав справу у воєнну прокуратуру.

Засідання Воєнного трибуналу 5-ї армії проходило 15 жовтня 1939 р. Члени трибуналу дійшли висновку, що доказів вини недостатньо й повернули справу на дослідування.

Виписка з протоколу засідання Воєнного трибуналу 5-ї армії

Справа, яку «завершили» за два дні, забуксувала. Найімовірніше, тому що слідчі не справлялися з потоком роботи. Наступний документ датований аж 29 квітня 1940 р. У ньому констатується, що наказ про дослідування не був виконаний і тому справу повертають у Волинський обласний відділ із пропозицією розглянути її впродовж десяти днів. Проте справу прийняли до виконання аж 5 вересня 1940.

Постанова про прийняття справи до виконання

Серія допитів Куровського нічого нового не дала. Арештований наполягав на тому, що з комуністами не боровся, і не давав жодних конкретних показів, які можна було використати проти нього. Слідчий Гісцев допитав свідків: українця Павла Скоробагатова і єврея Лейзера Лернера, яких підслідний колись оштрафував, а також колег, канцеляристів Едмунда Кретовича та Марію-Анну Пухальську. Колеги показали, що Куровського не знали близько, тож Гісцев використав у своїх цілях покази перших двох свідків. І хоч на очній ставці зі Скоробагатовим Куровський заперечив усі звинувачення, 17 вересня 1940 р. справу завершили й передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

Згідно з протоколом № 37 від 7 квітня 1941 р., Яна Куровського помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін від 28 вересня 1939 р.

Виписка з протоколу з вироком Яну Куровському

Зі знайденої на сайті zapisyterroru.pl тристорінкової анкети, заповненої Яном Куровським 15 січня 1943 р., ми дізнаємося про подальшу долю героя нашого нарису. В середині квітня 1941 р. його етапували з Луцької тюрми і через низку пересильних в’язниць у Львові, Києві, Харкові, Дніпропетровську відправили в Севпечлаг. Його табір містився над річкою Усою за 160 км від Воркути. В’язням дошкуляли мороз, а впродовж короткого теплого сезону – комарі, адже бараки стояли на болоті. В’язні працювали по 12 годин, не рахуючи дороги до місця праці й назад. Робота полягала в прокладанні залізниці. Норма виробництва була великою, тож повної пайки вони майже ніколи не отримували. Арештанти не мали теплого одягу і взуття та були майже позбавлені медичної допомоги.

21 вересня 1941 р. на підставі договору Сікорського-Майського Куровського звільнили. Кілька місяців він пропрацював у колгоспі в Турткулі (Каракалпакська АССР) та поблизу Самарканда в Узбекистані. 2 лютого в місті Керміне вступив до 7-ї дивізії піхоти в Армії Андерса. Його подальша доля нам не відома.

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Яна Куровського реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх