До учасників дубнівського молодіжного грона Союзу збройної боротьби – 2 належав також Броніслав Румель, випускник Кременецького ліцею. Пропонуємо увазі читачів біографічний нарис нього.
Броніслав Румель народився 19 вересня 1916 р. у Києві в родині Владислава Яновича (1882 р. народження) та Яніни Янівни (1884 р. народження) Румелів. 1918 р. разом із синами Броніславом, Станіславом (1912 р. народження) та Зигмундом (1915 р. народження) Яніна Румель виїхала до Варшави. Очевидно причиною виїзду стала нестабільна політична ситуація. 1920 р. Владислав Румель також залишив Київ разом із Військом Польським, що відступало. 1919 р. дружина з дітьми переїхала до Білостока, а 1920 родина об’єдналася у Кременці, де Владислав отримав посаду земельного комісара. 1921 р. знову переїзд – батько, як учасник більшовицько-польської війни, отримав земельний наділ у військовій осаді Орлополь Кременецького повіту. Тут родина Румелів мешкала впродовж усього міжвоєнного періоду. В осаді 1923 р. у них народилася донька Софія.
1927–1933 рр. Броніслав навчався у початковій школі. 1933 р. він розпочав навчання у Кременецькому ліцеї. В цей час хлопець перебував у складі Союзу селянської солоді. За його словами, як учасник цієї організації він іноді допомагав у навчанні учням із довколишніх сіл. Навчаючись у ліцеї, Броніслав 1935 р. завершив курси пілотів-планеристів за категорією «Б», а 1937 р. закінчив навчання в ліцеї. Цього ж року його призвали на військову службу: 21 вересня 1938 р. у Рівному він закінчив школу підхорунжих і пройшов практику в 43 піхотному полку в Дубні. Після демобілізації Броніслав вступив на дворічні педагогічні курси при Кременецькому ліцеї, де навчався до 15 червня 1939 р.
Із початком німецько-польської війни він вирушив на фронт у до міста Цешин, пізніше у складі своєї військової частини відступив до Львова і вже звідти повернувся в батьківську осаду. Його батька та брата також мобілізували на війну. Батько разом із частинами Війська Польського, що відступали, потрапив до Румунії, а брат Зигмунд – у полон до Червоної армії, звідки повернувся до Дубна на початку листопада 1939 р. Після повернення з неволі Зигмунд поселився в будинку Траутманів на Забрам’ї.
На початку січня 1940 р. Броніслав вирішив провідати брата Станіслава, який перед війною володів складом електротехнічних товарів у Варшаві. Розвідавши ситуацію в німецькій зоні окупації, вже 15 лютого він нелегально перевіз до Варшави свою матір і сестру Софію, аби врятувати їх від депортації до віддалених районів СРСР. Після повернення переїхав до Дубна й поселився в будинку своєї нареченої Ядвіги Траутман. Був безробітним, жив за рахунок продажу своїх речей та дрібниць, привезених на продаж із Варшави: лез для гоління, струн для мандоліни, гральних карт, сахарину тощо.
Мешкаючи в одному будинку, Броніслав та Зигмунд відверто вели між собою розмови про необхідність боротьби з окупаційним більшовицьким режимом. Вони плекали ідею створення потужної конспіративної сили, здатної розпочати боротьбу за відновлення Польщі. На цей час Броніслав був прихильником організації, яка б лише фіксувала факти злодіянь нової влади. Перед братами постало завдання розробки структури організації та її стратегії. Вони вирішили створити організаційні трійки. До своєї трійки Броніслав зарахував Яніну Сулковську й Терезу Траутман. Він також розробив шифр для зв’язку та навчив Яніну користуватися ним. У січні від неї хлопець дізнався, що на Волинь із Варшави прибув офіцер, який буде керувати польським підпіллям.
Під час другого візиту до Варшави Броніслав цілий місяць намагався встановити контакти з польським підпіллям, аби отримати інструкції стосовно ведення конспіративної діяльності на східних землях Другої Речі Посполитої. В останні дні свого перебування у Варшаві він зустрів Станіслава Гарбера, приятеля свого брата Станіслава. Той через недовіру неохоче вів розмову про конспірацію, але дізнавшись більше про ініціативу польської молоді в Дубні й знаючи, що Броніслав буде повертатися в радянську зону окупації, дав йому 50 листівок, зміст яких був спрямований на підняття патріотичного духу поляків. Привізши листівки, Броніслав з осторогою поширював їх серед своїх знайомих. 30 із них він віддав Яніні Сулковській. 20 березня 1940 р. його трійці стало відомо про арешт Броніслава Шевчика, якому Ядвіга дала частину листівок. Припускаючи, що Шевчика арештовано саме за зберігання листівок антирадянського змісту та побоюючись ревізії з боку НКВС, Броніслав закопав частину листівок у дворі Траутманів, заховавши їх у бляшану банку.
23 березня 1940 р. Дубнівський райвідділ НКВС арештував Броніслава. На допиті 8 квітня 1940 р. він визнав себе винним в тому, що був учасником антирадянської організації, яка мала на меті повалення радянської влади.
23 грудня 1940 р. його звинувачено як учасника контрреволюційної організації, який за вказівкою свого брата Зигмунда створив організаційну трійку, розробив шифр для листування між членами підпілля, в січні 1940 р. нелегально ходив до Варшави, звідки приніс 50 листівок, які розповсюджував серед місцевої молоді.
На початку січня 1941 р. слідчу справу Броніслава було направлено на розгляд Рівненського обласного суду. Судове засідання відбулося 15 січня. На ньому Броніслав підтвердив свої свідчення та заявив, що завжди вважав себе і вважає польським патріотом. Згідно з вироком суду його визнали винним за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР та засудили до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного суду СССР від 5 квітня 1941 р. його касаційну скаргу відхилили, а вирок Рівненського обласного суду залишили в силі. 27 червня 1941 р. клопотання про помилування Броніслава Румеля розглядали на засіданні Президії Верховної Ради СССР, яка залишила вирок у силі. Відомо, що станом на 5 липня 1941 р. вирок так і не було виконано, принаймні у справі є довідка, якою голова колегії у кримінальних справах Верховного суду СССР вимагає від начальника 2-го відділу НКДБ прийняти усі заходи для виконання смертного вироку. Подальша доля Броніслава Румеля нам не відома.
Заключенням Рівненського обласного суду від 25 червня 1998 р. на нього розповсюджується дія ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.