Пропонуємо нашим Читачам черговий нарис про учасника Союзу збройної боротьби – електромонтера цукрового заводу в Мізочі Юзефа Загродника.

Здолбунівський повітовий осередок Союзу збройної боротьби – 2, очолюваний Станіславом Бонком, на першому етапі своєї діяльності мав на меті розширення кадрового складу організації за рахунок поляків, що мешкали в колишніх гмінах Здолбунівського повіту, переважно учителів. Однак до лав союзу вербували й колишніх членів організації харцерів. Ті ж, у свою чергу, залучали своїх товаришів і знайомих із різних сфер діяльності. Таким чином, організація розбудовувалася за мережевим принципом. 

У попередньому нарисі ми розповідали про очільника мізоцької пляцувки СЗБ–2 Степана Гурняка. Цей біографічний нарис присвячено Юзефу Загроднику, електромонтеру Мізоцького цукрового заводу, завербованому до лав організації Степаном Гурняком у 1940 р.

Юзеф Загродник народився 1917 р. у місті Прашка (в міжвоєнний період належало до Лодзинського воєводства, нині це територія Опольського воєводства) в багатодітній робітничій родині Франца (1895 р. народження) і Петронелі (1895 р. народження). Франц Загродник працював на місцевій молочарні. Відомо, що Юзеф мав молодшого брата Зигмунда (1926 р. народження) і три сестри, дані про яких відсутні.

У Пьотркуві Трибунальському Лодзинського воєводства Юзеф закінчив сім класів загальноосвітньої (повшехної) школи. 1934 р. він вчився у слюсарно-механічній школі Олькуша, проте впродовж чотирьох років після завершення навчання юнаку не вдавалося знайти роботу за спеціальністю, і весь цей час він перебував на утриманні батьків.

1937 р. його призвали на строкову службу до Війська Польського, яку він проходив у 19-му полку волинських уланів в Острозі. У вересні 1939 р. Юзефа перевели до Мізоча, де розташовувався кавалерійський ескадрон. Звідти у званні капрала він потрапив на німецько-польську війну. Біля Варшави його військову частину вщент розбили війська Вермахту. Юзефу вдалося вціліти. Однак після падіння столиці Польщі він повернувся не до батьків, а приїхав у Мізоч. Очевидною причиною такого вибору було кохання: у Мізочі мешкала Станіслава (1918 р. народження), майбутня дружина Юзефа. Припускаємо, що вони побралися уже після встановлення радянської влади на території Західної України. Тоді ж Юзеф влаштувався електромонтером на Мізоцький цукровий завод. Відомо, що він був людиною дуже релігійною, оскільки кожної неділі відвідував місцевий костел. Саме там у кінці травня 1940 р. він і мав першу розмову зі Степаном Гурняком про існування польської антирадянської конспірації на Волині.

Як і багато інших резервістів Війська Польського, що з поразкою повернулися з фронту в украй нестійкому психологічному стані, важко переживали втрату побратимів і не могли змиритися з тим, що Друга Річ Посполита перестала існувати як держава, Юзеф був готовий долучитися до організації, що мала на меті боротьбу з окупаційною владою. Тому він відгукнувся на пропозицію Степана долучитися до діяльності підпілля. Загалом, до складанням Юзефом присяги, чоловіки мали кілька зустрічей, що відбувалися на вулицях Мізоча. На початку червня 1940 р. у квартирі Степана Гурняка у присутності ще одного мізочанина, Вікентія Дзержбінського, Юзеф склав присягу на вірність СЗБ. На той час чоловіки вже ознайомилися з окремими напрямками роботи польського підпілля. Через кілька днів після складання присяги Юзеф повідомив Степану, що для себе він обрав псевдо «Юст». Коли в черговий раз Степан Гурняк вирушив до Здолбунова для того, щоб отримати розпорядження від Станіслава Бонка, йому довелося повертатися з невтішними новинами про арешти. З його свідчень відомо, що він відразу заборонив Юзефу Загроднику та Вікентію Дзержбінському чинити будь-які дії, що могли б привернути увагу Мізоцького райвідділу НКВС. Однак обережність не дала результатів: після свідчень Станіслава Бонка затримали Степана Гурняка, а після його свідчень – інших мізочан, членів підпілля.

Самого Юзефа Загродника арештували 5 липня 1940 р. Як і всі інші учасники СЗБ–2, він відразу потрапив до Рівненської в’язниці НКВС. В’язень швидко зізнався, що був членом підпільної організації, назву якої дізнався від слідчого. Уже 17 липня 1940 р. Юзефу пред’явили звинувачення за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР у тому, що він був учасником польської антирадянської організації. Він визнав себе винним у всіх діях, які йому інкримінували. Під час очної ставки зі Степаном Гурняком Юзеф підтвердив його покази, а на допиті від 19 серпня 1940 р. ще раз повідомив, що від Степана Гурняка отримав завдання взяти на облік усіх патріотично налаштованих жителів Мізоча польської національності з метою їх подальшого вербування.

Проте під час судового засідання, що відбувалося 13–15 листопада 1940 р. у Рівненському суді, як Степан Гурняк, так і Юзеф Загродник відмовилися від своїх попередніх свідчень. За вироком суду Юзефа Загродника засуджено до восьми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмежено на три роки у громадянських правах за пунктами «а», «б» і «в» ст. 29 КК.

У касаційній скарзі, поданій членом колегії адвокатів Ю. Ферепонтовим до Верховного суду УРСР, зазначено, що суд не врахував те, що Загродник абсолютно політично неграмотний, не брав раніше участі в політичному та громадському житті, закінчив тільки народну школу і немає підстав стверджувати, що він закоренілий класовий ворог пролетарської держави. На думку адвоката, «стосовно Загродника, паралельно з покаранням, варто впродовж нетривалого часу застосовувати виховні методи, і тоді обов’язково цей робітник стане добрим сином своєї пролетарської батьківщини». Незважаючи на аргументи, викладені стороною захисту, вирок залишили без змін. Подальша доля Юзефа Загродника залишається нам невідомою.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 23 червня 1993 р. Юзеф Загродник потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.