Наш черговий нарис – про коменданта пляцувки Союзу збройної боротьби в містечку Мізоч Степана Гурняка.

Гурняк Степан-Михайло Григорович народився 1913 р. у Мізочі Здолбунівського повіту. Його батько, Григорій Гурняк, працював на цукровому заводі. 1924 р. він помер. У Мізочі Степан мешкав на вулиці Заводській, 9 разом зі своєю матір’ю Аполонією Фадеївною (приблизно 1888 р. народження). З 1930 р. юнак перебував у складі Здолбунівського повітового осередку харцерів. До служби у війську він також належав до організації «Стрільці».

1938 р. Степана призвали на строкову службу до польської армії, яку він проходив у 39-му піхотному полку. 1938 р. його відрядили на курси зброярів до Варшави, після завершення яких він потрапив у 97-й піхотний полк у Перемишлі, де отримав звання капрала. У складі цього військового формування на початку вересня 1939 р. Степан потрапив на фронт. Війська Вермахту розбили 97-й піхотний полк біля Грудка-Ягеллонського (нині місто Городок Львівської області). Серед польських жовнірів, що опинилися в німецькому полоні, був і Степан. Після семиденного перебування в неволі він зважився на втечу і згодом прибув до рідного містечка.

Відомо, що в 1940 р. у Мізочі жили дві сестри Степана Гурняка: Емілія (1918 р. народження) і Софія, в заміжжі Дудко (1911 р. народження). Чоловіка Софії як плутунового (командира взводу) резерву Війська Польського з початком німецько-польської війни мобілізували на фронт, де він потрапив у німецький полон.

Після повернення з полону Степан влаштувався токарем по металу на Мізоцький цукровий завод.

У травні 1940 р. до Мізоча прибув добрий знайомий Степана – Вітольд Бідаковський. Очевидно, чоловіки зналися по спільній харцерській діяльності в міжвоєнний період. У розмові Вітольд Бідаковський повідомив Степану, що у Здолбунові функціонує підпільна організація, до якої входять виключно польські патріоти. Її мета – боротьба за відновлення незалежності Польщі. Вітольд запропонував Степану приєднатися до підпілля. Після отримання згоди запросив його приїхати у Здолбунів, щоб познайомитися з керівником повітового осередку.

Найближчої неділі Степан прибув у Здолбунів. Під час зустрічі з’ясувалося, що діяльністю підпілля на Здолбунівщині керує його добрий знайомий Станіслав Бонк. Оскільки чоловіки знали один одного, не було потреби у якісь «прелюдії» перед серйозною розмовою, як це було з іншими особами, яких залучали до лав СЗБ. Станіслав Бонк відразу поставив перед Степаном завдання підшуковувати у Мізочі польських патріотів для подальшого вербування. Однак керівник осередку зауважив, що більш детально про напрямки діяльності СЗБ Степан дізнається після складання присяги на вірність організації.

Наступна зустріч членів союзу відбулася у вихідний день у приміщенні школи, де працював Станіслав Бонк. У присутності Владислава Кендзерського і Станіслава Бонка Степан склав присягу й обрав собі псевдо «Мокоян». Згодом до присутніх долучилися Генрик Соколовський і Вітольд Бідаковський. На зборах Станіслав Бонк ознайомив нових членів організації з її структурою та напрямками діяльності. На завершення він дав Степану завдання створити у Мізочі пляцувку із семи осіб та очолити її. Тоді ж Степана суворо попередили, що всі особи перед залученням до конспірації мають пройти ретельну перевірку. На той час Степан уже обрав трьох осіб, які, на його думку, підходили для підпільної діяльності: Вінцентія Дзержбінського, Юзефа Загродника і Станіслава Станкевича. Про це він і повідомив Станіславу Бонку. Тоді ж Степан отримав письмовий текст присяги, який мав знищити після вивчення його напам’ять, а також рекомендації щодо оформлення вербування. Дорогою на вокзал Степан одержував настанови і від Генрика Соколовського. Той рекомендував тримати в голові та ніде не занотовувати імена й прізвища залучених осіб, роки їх народження, військові звання і псевдо, отримані при вербуванні.

Попри труднощі, які полягали в тому, що в Мізочі через арешти й депортації зменшилася кількості жителів польської національності, Степану вдалося створити пляцувку із завербованих трьох осіб, про яких він розповідав Станіславу Бонку. Зрозуміло, що в першу чергу він залучив до підпілля своїх колег – працівників цукрового заводу. Але до складу його пляцувки увійшов також Станіслав Станкевич – органіст мізоцького костелу. У своїй квартирі Степан прийняв присягу від колег Вінцентія Дзержбінського й Юзефа Загродника (про них мова йтиме у наступних номерах газети). Тоді ж він розповів їм про завдання організації.

31 травня 1940 р. на чергове зібрання пляцувки Степан запросив Станіслава Станкевича, від якого прийняв присягу. Той обрав собі псевдо «Станчик». Усі троє членів мізоцької пляцувки отримали наступні завдання: встановити усіх поляків, що мешкають у Мізочі; взяти на облік усі підприємства містечка; виявити всі радянські й партійні установи та їх кадровий склад на території Мізоцького району (працівників цих установ заборонялося вербувати й вести з ними розмови антирадянського змісту); постійно відстежувати настрої місцевих поляків й усього населення.

Як тільки Степан довідався про арешт Станіслава Бонка зустрівся з кожним членом своєї пляцувки й заборонив чинити будь-які дії, що могли б привернути увагу НКВС.

28 червня 1940 р. Мізоцький райвідділ НКВС арештував і доправив Степана Гурняка до рівненської в’язниці НКВС. Під час слідства він розповів, як його завербували і яку діяльність він провадив у Мізочі. В’язень не приховував від слідчого, що мав велику надію на війська союзників, Англії та Франції, які, як він сподівався, розіб’ють німецьку армію і з допомогою 70-тисячної польської армії, що перебуває у Франції під командуванням генерала Сікорського, примусять СРСР повернути Польщі Західну Україну й Білорусь. Саме тоді, на його думку, і мала вступити в гру підпільна організація, до якої він належав, аби зіграти ключову роль у тилу ворога.

На судовому засіданні, що відбувалося 13–15 листопада 1940 р. у Рівненському суді, Степан заперечував те, що завербував трьох жителів Мізоча. Він стверджував, що розповів останнім про наявність польської підпільної організації, а потім вони пообіцяли, що триматимуть у таємниці зміст їхньої розмови. Проте підсудний не заперечував своєї участі у СЗБ. Суд прийняв рішення засудити Степана Гурняка за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР до 10 років позбавлення волі у віддалених регіонах СРСР, а після звільнення обмежити у громадянських правах на 5 років за пунктами «а», «б» і «в» ст. 29 КК. Його подальша доля нам не відома.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 7 липня 1993 р. Степан Гурняк потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Редакція «Волинського монітора» вітає Тетяну Самсонюк зі здобуттям третього місця в Х Конкурсі імені Єжи Ґедройця в категорії кандидатських робіт.

Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.