Наш цикл статей про учасників Союзу збройної боротьби – 2, що діяв на Волині в 1939–1940 рр., продовжує фрагмент біографії Ядвіги Войнаровської – друкарки Рівненської контори зв’язку.

Ядвіга Антонівна Войнаровська народилася 1904 р. у Рівному. 1925 р. вона закінчила вісім класів польської гімназії, після чого влаштувалася до рівненського поштового відділення. 1934–1939 рр. вона була членом Морської і колоніальної ліги. Напередодні Другої світової війни Ядвіга мешкала в Рівному на вулиці 3 Мая (згодом Сталіна), 310/3 разом із батьком Антоном Олександровичем Войнаровським (приблизно 1876 р. народження), слюсарем-механіком за професією, та сестрою Єленою. Про матір дані відсутні.

Відомо, що брат Ядвіги, Казимир (рік народження невідомий), був підофіцером і після розгрому польської армії військами Вермахту потрапив у німецький полон. Її сестру Яніну (1901 р. народження), у шлюбі Реклайтіс, після встановлення більшовицького окупаційного режиму на території східних земель Другої Речі Посполитої виселили до Казахстану, тоді, коли її чоловік перебував у Козельському таборі НКВС. Сестра Єлена була безробітною. Сестра Наталія (1920 р. народження) у вересні 1939 р. втекла з міста разом із працівником 2-го відділу генштабу Війська Польського (так званої двуйки), родина не мала жодних відомостей про неї. Сестра Марія (1908 р. народження) проживала в Рівному на вулиці Вєнзенній. Як і Ядвіга, працювала в Рівненській конторі зв’язку. Попри те, що Ядвіга офіційно не була заміжньою, вона виховувала двох дітей.

Ядвіга з дитинства товаришувала з Анною Динаковською. Дівчата навчалися в одному класі гімназії. Часто бували одна в одної вдома. Тож, Ядвізі доводилося частенько спілкуватися і з Яніною Динаковською, вчителькою польської загальноосвітньої школи імені Генрика Сенкевича в Рівному. Тому, коли в травні 1940 р. Яніна Динаковська попросила Ядвігу прийняти до себе на нічліг молоду дівчину (псевдонім «Яніна»), та погодилася. Згодом Яніна Динаковська розповіла Ядвізі, що та дівчина –  учасниця польської підпільної організації, та, знаючи свою сусідку як патріотку, запропонувала їй час від часу надавати одну з кімнат своєї квартири іншим приїжджим членам тієї ж організації для перебування. Ядвіга погодилася, проте Яніна Динаковська більше не направила на квартиру Войнаровських жодної особи, оскільки її саму невдовзі арештували. Однак на цю квартиру приїздив Генрик Соколовський, член здолбунівського осередку СЗБ–2, який хотів побачитися з Тадеушем Маєвським, використовуючи пароль «від Казіка до Янки у справі шкільних програм». Ядвіга не відразу зрозуміла, що від неї хоче молодий чоловік, оскільки жінку ніхто не повідомив, що її адреса вже значилася в колах конспіраторів як явочна.

Ядвізі було відомо, що в квартирі Динаковських нелегально мешкав поляк, слюсар за професією, віком 45 років, середнього зросту, кругловидий, брюнет, на прізвище Маєвський. Знала вона й інших осіб, що були кур’єрами та прибували до Рівного з Варшави та Львова.

10 червня 1940 р. Ядвігу Войнаровську арештували й доправили до Рівненської в’язниці НКВС. 23 червня її звинуватили в тому, що вона учасниця польської антирадянської повстанської організації під назвою «Звьонзек Валькі Збройней», крім того, їй інкримінували антирадянську агітацію серед працівників пошти. Ув’язнена визнала себе винною лише в тому, що знала про існування підпільної організації та, на прохання Яніни Динаковської, погодилася приймати в себе її членів.

На допиті від 1 серпня 1940 р. на запитання слідчого, чому вона дозволила використовувати свою квартиру «контрреволюційній повстанській організації», Ядвіга відповіла: «Наданням своєї квартири в розпорядження цієї організації я хотіла надати посильну допомогу останній, оскільки я була кровно зацікавлена у вигнанні радянської влади з території Західної України й у відновленні колишньої польської держави».

Свідком у слідчій справі Ядвіги залучили росіянина Якима Бичова – ревізора-бухгалтера Рівненського управління зв’язку, уродженця Орловської області, що прибув до Рівного після встановлення радянської влади в грудні 1939 р. для заміщення вакантних посад у державних установах після звільнення місцевих поляків. На допиті від 8 серпня 1940 р. він зазначив: «На початку квітня 1940 р. під час розмови зі мною про результати виборів до Верховної Ради СРСР та УРСР Войнаровська заявила, що це нічого не означає і хто їй може нав’язати радянські погляди й переконання, якщо більшість із наших незадоволені вашою радянською владою. На це я їй відповів, що вас не більшість, а меншість, оскільки це показали вибори, на яких 99,7 % голосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Такий аргумент для Войнаровської був непереконливим, вона, схвильована, відповіла, що ці вибори були якісь дурні, оскільки у них не брали участь багато партій, а лише одна комуністична, і якби й інші партії були б, то ви тоді побачили б, як ваші кандидати отримали би більшість». Зазначимо, що для місцевих жителів такий стан речей, коли балотуються представники лише однієї партії, був дійсно дивним, оскільки у міжвоєнний період на виборах до законодавчих органів Другої Речі Посполитої брали участь багато партій, зокрема й представники національних меншин.

Також у слідчому процесі використали покази, які 9 серпня 1940 р. дала Яніна Динаковська. Остання підтвердила, що просила свою сусідку, аби та надала нічліг учасниці СЗБ–2 з Володимира, і на її квартиру з метою конспірації направляли членів СЗБ з інших міст, зокрема зі Здолбунова. Також Яніна Динаковська зазначила, що Ядвігу Войнаровську не вербували до лав СЗБ і вона не була його учасницею.

На допиті від 1 вересня 1940 р. Тадеуш Маєвський підтвердив, що організація використовувала квартиру Ядвіги Войнаровської на вулиці Сталіна, 310 як конспіративну.

На судовому засіданні, що тривало 13–15 листопада 1940 р., з’ясувалося, що Ядвіга надсилала листи до Козельська своєму швагрові, в яких повідомляла про вивезення його дружини у віддалені райони СРСР та про важкий економічний стан і черги в Рівному. На суді вона повністю підтвердила свої попередні свідчення. Вироком Рівненського обласного суду Ядвігу Войнаровську за ст. 54–2, 54–11, 54–10 ч. 1 КК УРСР засуджено до 10 років позбавлення волі та за пунктами «а», «б» і «в» ст. 29 обмежено у громадянських правах терміном на п’ять років після відбування покарання.

Під час слідства з’ясувалося, що Ядвіга має двох неповнолітніх дітей. Окремою ухвалою від 15 листопада 1940 р. Рівненський суд зобов’язав Рівненську міськнаросвіту забрати дітей Ядвіги, 14-літню Любомиру та 12-річну Божену Войнаровських, що мешкали в Рівному на вулиці Сталіна, 130, і «дати їм відповідне опреділення, так як останні залишилися без родинного догляду» (цитата з документа – ред.).

Незважаючи на касаційну скаргу, направлену до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР, вирок Рівненського обласного суду залишили в силі. Подальша доля Ядвіги Войнаровської нам не відома.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 7 липня 1993 р. Ядвіга Войнаровська потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.