Цей нарис ми присвячуємо Ізабелі Печкіс із Рівного, на квартирі котрої в січні 1940 р. зупинився полковник Війська Польського Тадеуш Маєвський. На Волинь він прибув із метою розбудови конспіративної мережі Союзу збройної боротьби – 2.

У попередньому тексті про Ядвігу Войнаровську ми вже зазначали, що СЗБ – 2 був чи не єдиною польською підпільною організацією 1939–1941 рр., що включала до свого складу жінок. Інші ж подібні формування категорично відмовлялися від залучення жіноцтва до конспіративної діяльності. Проте не всі жінки, послугами яких послуговувалися підпільники, були членами СЗБ, а деякі навіть не здогадувалися, про його існування. Але радянські карально-репресивні органи не вдавалися до класифікації арештованих осіб на офіційних членів і симпатиків організації. Так сталося і з жителькою Рівного Ізабелою Печкіс, мова про яку йтиме в цьому нарисі.

Ізабела Печкіс народилася 1890 р. у селі Плужне Острозького повіту Волинської губернії (тепер Ізяславський район Хмельницької області). У тому ж селі закінчила початкову школу. Її батько, Петро Ольшевський, працював різноробочим у плужанському маєтку Яблоновських, він помер 1908 р. Матір, Францишка Ольшевська (1865 р. народження), після смерті чоловіка мешкала в селі Малі Селища (тепер Березнівський район Рівненської області). У Рівному жінка мешкала на вулиці Гоголя, 12 із 1923 р. До цього разом із чоловіком Антоном Печкісом вони проживали в селі Вовкошів (тепер Гощанський район Рівненської області). Антон Печкіс помер 1918 р. Після приїзду до Рівного Ізабела поварювала, аби прогодувати багатодітну родину.

На початку Другої світової війни донька Ізабели, Ванда, у шлюбі Вжосек, (1907 р. народження) мешкала в Луцьку, як і матір, вона займалася пошиттям одягу. Про доньку Галину (1912 р. народження) мова йтиме в наступному нарисі. Син Казимир (1909 р. народження), офіцер Війська Польського, під час німецько-польської війни потрапив у німецький полон, де й перебував на момент арешту Ізабели. Син Зигмунд (1910 р. народження) з 1933 р. мешкав у Любліні, де до війни працював державним чиновником. У Рівному жив брат Ізабели, Володимир Ольшевський, він працював на місцевому цегельному заводі. Її сестра Зузанна проживала разом із матір’ю в Малих Селищах. На Костопільщині мешкала ще одна сестра Ізабели, Ядвіга, у шлюбі Птась (1892 р. народження), вчителька за професією.

Після встановлення радянської влади Ізабела заробляла на прожиття пошиттям та в’язанням одягу для своїх знайомих. Разом із нею в Рівному мешкала її наймолодша донька Галина. У кінці квітня 1940 р. Ізабела прихистила у своїй квартирі дружину колишнього начальника рівненської в’язниці Людвику, яка також виживала за рахунок пошиття одягу.

Коли в січні 1940 р. на квартиру Ізабели прибув невідомий чоловік, який виявився близьким знайомим Зигмунда Гермашевського, одногрупника Казимира Печкіса (Зигмунд Гермашевський – рідний брат Антона Гермашевського). Жінка охоче прийняла його, тим паче, що в того було посвідчення особи і представився він слюсарем, що приїхав до Рівного з Варшави. Незнайомець розповів, що до Рівного він прибув нелегальним шляхом у пошуках своєї дружини й двох дітей. Історія була достатньо правдоподібною, адже війна Німеччини проти Польщі розділила чимало польських родин. Та й сама Ізабела не знала, де на той час знаходяться її сини. Тим чоловіком виявився Тадеуш Маєвський. Переночувавши, він покинув квартиру Печкісів. Сказав, що має побувати в Костополі, Львові, Луцьку та інших містах, де перебувала найбільша кількість біженців. Через якийсь час жінка зустріла Маєвського в місцевому костелі. Запросивши його до себе на обід, вона цікавилася, чи вдалося йому розшукати родину, але зі слів гостя стало відомо, що пошуки ще не завершені. Ізабела знала, що в Рівному Тадеуш Маєвський оселився у квартирі вчительки Яніни Динаковської, проте він іноді заходив і до Ізабели. 7 травня 1940 р. Тадеуш Маєвський був останній раз на квартирі Печкіс, після цього вони більше ніколи не бачилися.

18 червня 1940 р. Ізабелу Печкіс арештували й доправили до рівненської в’язниці НКВС. 1 липня 1940 р. їй пред’явили звинувачення як «активній учасниці польської повстанської антирадянської організації під назвою «Звьонзек Валькі Збройной», яка ставила своєю метою повалення радянської влади на території Західної України». Таке звинувачення було повною несподіванкою для арештантки. Вона категорично заперечувала свою причетність до діяльності польської конспірації.

Проте на одному з допитів жінка зізналася, що у квітні 1940 р., почувши, що її донька Галина збирається їхати у справах до Здолбунова, Тадеуш Маєвський попросив, аби та, будучи у Здолбунові, розшукала вчителя Станіслава Бонка й передала, що Маєвський хоче його бачити в невідкладній справі. Тоді ж він попередив Ізабелу, що якщо хтось прибуде зі Здолбунова, він повідомить: «Від Казіка до Янки зі шкільними програмами». Після цього Ізабела має когось послати за Маєвським на квартиру Яніни Динаковської.

І дійсно, невдовзі після приїзду Галини зі Здолбунова до Рівного прибув невідомий молодий чоловік. Він згадав про шкільні програми й попросив про зустріч із Маєвським. Тоді ж зустріч і відбулася. На допиті слідчий запитував Ізабелу про зміст розмови здолбунівчанина з Маєвським, але жінка її не чула. Не розповів їй Маєвський і про те, що фраза «Від Казіка до Янки зі шкільними програмами» – це пароль. Ізабелу здивувало, звичайно, що слюсар цікавиться шкільними програмами. Врешті вона припустила, що Маєвський хоче зробити подарунок Яніні Динаковській, оскільки та є вчителькою.

На судовому засіданні, що відбувалося 13–15 листопада 1940 р. у Рівненському обласному суді, Ізабела підтвердила свої попередні свідчення, заявивши, що їй було дуже шкода Маєвського як чоловіка, якого спіткало таке нещастя. Лише у в’язниці вона дізналася, що той є полковником Війська Польського. У заключному слові підсудна Печкіс просила суд обрати їй «м’яку міру покарання», оскільки вона не знала про приналежність Тадеуша Маєвського до польського підпілля. Проте радянська Феміда була невблаганною. Ізабелу Печкіс засудили до п’яти років позбавлення волі. Попри касаційну скаргу адвоката П. Ферапонтова до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду СРСР, де той вказував на політичну неграмотність підсудної, вирок Рівненського суду залишили без змін. Її подальша доля залишається нам невідомою.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 7 липня 1993 р. Ізабела Печкіс потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.