На 37 років вирішила я собі купити автомобіль. Принаймні, ніхто не буде поступатися мені місцем у маршрутці, а цей елемент української культури «має свої плюси додатні і від’ємні», як сказав Лех Валенса.
Пам’ятаю, що моя перша автомобільна мрія не збулася, коли я забажала мати відреставровану «Волинянку», яку вже не виготовляють, а переробляються на старі олдскульні джипи. Тоді я зіткнулася із рішучою реакцією своїх друзів з України – з іронією навпіл зі співчуттям. Як можна мати «Волинянку»?
Ця тема постала переді мною недавно через те, що мені остогиділи маршрутки, і те, що всі мене з обуренням запитують: «Чому я, полька, не маю свого автомобіля, з Польщі, без розмитнення?» (Адже розмитнення на українському кордоні коштує стільки ж, як сам автомобіль або й більше). Ну, і всім, звісно, це здається очевидним.
Те, що я, як полька, можу мати в Україні свій автомобіль, ввезений із Польщі без розмитнення, спирається на кілька на перший погляд зрозумілих правил. Раз на рік, наприклад, я повинна його відвозити до Польщі. Оскільки батьки дали мені «Ланоса» (старенький, але ніхто ним майже не їздив), я вирішила, заради експерименту, взяти його до Рівного. Далі ставало все веселіше. Ну добре, я можу взяти «ланосика», але при ретельнішому штудіюванні наказів виявилося, що я повинна бути його власницею протягом року до того, як отримала дозвіл на постійне перебування в Україна. Перша спроба виявилася невдалою, бо власницею я була всього 11 місяців… Ну що ж, покинула думку про «Ланоса», як колись про «Волинянку». Хоча мені було його шкода – на перший час він мене влаштовував.
Тож я вирішила, як середньостатистичний поляк, придбати собі щось середньостатистичне за 12–13 тис. злотих і наново почати писати свою «автомобільну історію». На жаль, виявилося, що згідно із законодавством розмитненим автомобілем я можу їздити Україною не більше 10 днів. А що, коли я, наприклад, приїду з Польщі на екскурсію до Рівного на 11 днів? Відповідно до одного з багатьох наказів я повинна в такому випадку заплатити заставу розміру мита. Якщо перевищу термін, заставу мені не повернуть. Автомобіль вартістю 12–13 тис. злотих коштував би мені з розмитненням близько 26 тис.: 20 % вартості – ПДВ, 10 % вартості – мито, акциз – залежно від об’єму двигуна і 4 % – у пенсійний фонд. Всі оплати – це якісь додаткові 40 % вартості автомобіля.
Курс на Європу приніс, однак, народу «пом’якшення приписів про ввезення транспортних засобів» і «зниження акцизу». Як виявилося, до кінця 2018 р. я можу ввезти автомобіль типу «Euro 5» (повинен мати близько 5 років, певний вид двигуна, який не забруднює навколишнього середовища, і т. п.). Складно, дам 35 тис. (саме стільки коштує «Euro 5» у Польщі), але матиму спокій. Порахувала гроші. Конкретна частина моїх заощаджень пішла б на авто. Рідкісна справа серед поляків середнього класу, котрим, як правило, вистачає простого автомобіля за 12 тис.
Проаналізувала ситуацію з усіх сторін. Терпеливо знайшла привід витратити 35 штук на автомобіль, який, звісно, не буде ніякою інвестицією: хочеш їздити українськими дорогами автівкою з-за кордону – плати податки (більше 40 %) або порядно (слово вжито без іронії) купи її в українському автосалоні. Громадянське почуття лояльності до держави, яка прийняла мене під свій дах, підказало мені, що я повинна лояльно заплатити. Поволі я подумки почала прощатися з 30 тис. злотих на своєму рахунку, дозволяючи їм в уяві перетворитися на конкретну тачку, в якій я навіть у калошах виглядатиму елегантно. У хвилини сумнівів я бачила у фантазіях, як мої 30 тис. злотих в’їжджають в інших автомобіль за 60 тис. злотих. Або п’яних 60 тис. злотих гепають у мої скромні тоді 30 тис. злотих і разом 90 тис. злотих гинуть у пучинах таких самих каламутних міжнародних принципів автомобільного страхування…
Врешті я зробила ставку на авто типу «Euro 5» і звузила коло пошуків у польських автокомісіонках. Мій чоловік-українець довго не міг пояснити моєму татові-поляку наказово-приписової плутанини, пов’язаної з перевезенням автомобіля через український кордон. Розмовляли як глухий зі сліпим. Мій тато – людина, що пережила комунізм і капіталізм, яка бачила і чула багато. Мій чоловік – громадський активіст – теж немало. Через кілька днів пошуків ми знайшли пристойне авто марки «Renault Koleos» за 36 тис. злотих – «салон, музон і телефон», як говорять спеціалісти. За такі бабки непотребу не купиш. Автоматична коробка передач, шкіряні крісла (!), 7 динаміків і сабвуфер (що б це не означало). Останній перегляд наказів. Акциз ніби менший, але решта по-старому: 20 % – ПДВ, 10 % – мито, 4 % – пенсійний фонд. Всього «Euro 5» за 36 тис. злотих коштуватиме з усіма оплатами 49 тис. злотих.
Добре. Наступна спроба – схоже, можна ввезти автомобіль «на фірму». Таких Рівним їздить вже чимало. В них польські або литовські номери. Схема ніби проста: хтось реєструє фірму в Польщі або в Литві. Фірма реєструє на себе автомобілі, які потім віддає у користування «своїм представникам» в Україні. На щастя, моя сестра має приватний логопедичний кабінет у Болеславцю. Я повідомила їй, що куплю її фірмі автомобіль! Важко було це їй пояснити. Але, звісно, вона погодилася без проблем! Задоволена, я знов повернулася до пошуків чогось за 12–13 тис. злотих. Майже-майже вибрала сріблястого «Пежо 307». Розсілася собі за кермом в автокомісійному! Ідеальний. 2009 року випуску. В доброму стані. Та й навіщо кращий для поїздок на роботу, коли падає дощ, чи по закупи? Про всяк випадок вчергове перепитала, чи все буде за законом. Телефоную до юриста. Чую: «Купуй на фірму, але сама знаєш, як то є… Може бути так, що в разі сумнівів чи звичайного огляду скажуть тобі заплатити 200 євро штрафу, автомобіль відтягнуть на штрафмайданчик, а суд тягтиметься місяцями… Поки справа проясниться, навіть на твою користь, автомобіль втратить у ціні, а ти в цей час їздитимеш маршрутками».
Йдеться про те, щоби заплатити податки і купити автомобіль в Україні. Зрозуміло також і те, що українське законодавство суперечить міжнародним договорам. Особисто я підозрюю, що йдеться про дезінформацію і контрольований бардак, щоби проста людина, заблукавши в хащі приписів і наказів, не могла просто так безкарно поїздити власним автомобілем. Йдеться про те, що я мушу комбінувати і надіятися на те, що мене не зловлять. Цей елемент недомовок і неясності діє так, що вже зараз я почуваюся одночасно ошуканкою й ошуканою.
Нещодавно врешті купила собі транспортний засіб. Оминула і ПДВ, і акциз. Транспортний засіб відповідає стандарту «Euro 5» і не шкодить навколишньому середовищу. Заплатила 2200… гривень. Купила собі самокат. І їжджу ним щодня на роботу.
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 10 РОКІВ ІСТОРІЇ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: УЯВНИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НЕВИДИМІ КОРДОНИ
