Знайдено Флорентину і Ванду
Статті

Після виходу на шпальтах «Волинського монітора» моєї публікації «Кулінарне етно в українському перекладі» про перші переклади русинською мовою польських куховарських книг Флорентини Нєвяровської і Ванди Малецької я отримала лист від Оксани Антонової з Києва, у котрої є фрагменти рідкісного видання «Кухарка руска» за 1894 р.

З’ясувалося, що Оксана Антонова – справжня реставраторка. За фахом вона фінансист, але за покликанням – ініціаторка відновлення старовинних кулінарних книг. Разом із командою однодумців вона заснувала серію гастрономічних перевидань у київському видавництві «Богуславкнига». У серії вийшли вже дві книги: «Нова кухня вітамінова» Осипи Заклинської (Львів, 1928 р.) і «Домашна кухня» Леонтини Лучаківської (Львів, 1910 р.). Нині триває робота над поверненням до читача бестселера «Як добре і здорово варити», що тричі виходив друком у Коломиї (1931–1938 рр.) під редакцією Олени Кисілевської. Співавторками книги були знамениті жінки: письменниця Ольга Кобилянська, Адольфіна Макогонова (матір Ірини Вільде), поетеса Ольга Дучимінська, а також господині з України та закордону.

А як же віднайшли Флорентину і Ванду? Це вдалося завдяки кропітким пошукам редакторів колективу видавничої серії. Оксана Антонова згадує: перегорнули весь інтернет, архіви та колишню періодику, аби зрозуміти, чи може йти мова про серію, а не про дві-три книги? І були здивовані. Таких «забутих та загублених» видань нарахували п’ятнадцять. Серед них – і «Кухарка руска» з часів Австро-Угорщини, ймовірно, найдавніша з відомих кухарських книг русинською (фрагменти видання можна завантажити тут). Вона є адаптованим до українських вподобань перекладом бестселлера «Кухарка польська, або Школа приготування дешевих, смачних і здорових обідів» Флорентини Нєвяровської і Ванди Малецької. Спеціально для українок польки підібрали страви, що найбільше смакували на Русі: «руські пироги із сиром або повидлами», «печеня волова руського способу», «воловий язик із руським соусом» та інші. А які в них цікаві різновиди обідів і вечер: «богатий обід», «обід менш богатий», «обід звичайний прошений», «вечера менш виставна»…

vanda 02

«Думаю, якби вдалося перевидати всі ці книги, ми б трохи більше дізналися, перш за все, про себе, – розмірковує Оксана Антонова. – Які вподобання у стравах мали українці більше ста років тому? Як змінювалися смаки? Як приймали гостей і як вели домашнє господарство? А ще з тих книжок можна досліджувати, як змінювалася українська мова. Наприклад, усім відома нині капуста кольрабі за часів Леонтини Лучаківської та Осипи Заклинської (авторки українських кулінарних книг 1910–1928 рр.) звалася калярепою, а за часів Флорентини Нєвяровської і Ванди Малецької – галярепою. В останніх знаходимо рецепт цвітної капусти, а пізніше (в Лучаківської та Заклинської) це вже каляфіор. Слово «шпінак» (шпинат) має однакове звучання у цих трьох виданнях. А ще – труфлі (труфелі), капари (каперси), пастернак… У Флорентини і Ванди мене зацікавив розділ «Гарнітури до яринъ». Про гарніри до м’яса чула, а от про гарнітури до ярин – ні. Тут і мозок телячий смажений, і грінки з мозком, і печінка гусяча смажена. Виходить, що тут ярини (овочі) є центром страви, а, наприклад, печінка – гарнітурою».

Оксана Антонова звертає увагу на мультикультурність, що присутня у книгах всіх вищезгаданих авторок. Як доказ цитує назви рецептів: м’ясо на французький спосіб, м’ясо на португальський спосіб, полядвиця на віденський спосіб, гуляш угорський, страви на спосіб a la Nelson, а ще цитриновий, капаровий, труфлевий соси (соуси), як і холодник помаранчевий та багато інших страв різних культур і з використанням заморських продуктів, які нині вже займають належне місце в галицькій кухні.

«Найближчим нашим сусідам, полякам, завдячуємо цікавими рецептами й уже улюбленими стравами, – продовжує моя співрозмовниця. – Вже навіть важко з’ясувати, де коріння цих страв. У моїй сім’ї, це, безперечно, канапки. На свята, на прийняття, для несподіваних гостей і просто на сніданок. Пам’ятаю, за радянських часів, мій тато передплачував польські газети й журнали (я жила у Львівській області й там це було можливо, так само, як і «Польське радіо»). На останній сторінці публікували різні рецепти. Тато завжди вирізав їх і перекладав для нас українською».

Із дитинством в Оксани Антонової асоціюються ще й палюжки, политі засмаженою булочкою, які готували її мама й бабця. «Думаю, це польська страва, яка нам так присмакувала. Хоча в наших перевиданнях я цього слова не знайшла. Натомість є кнедлики, клюсочки, пульпети. А ще на нашому родинному столі завжди бували пироги (вареники) з картоплею і сиром. У нас завжди вживали слово «пироги», як у книжці Флорентини і Ванди. Картоплю й сир, як начинку, в «Кухарці рускій» вони рекомендували ще в 1894 р., а також цікава їхня ідея начинки для пирогів із гречаної кашки й сиру. Мені здається, що колись я вже куштувала такі вареники в дитинстві. Дякую Флорентині і Ванді, що нагадали».

Ще моя співрозмовниця потішена тією увагою, яку Флорентина і Ванда надали соусам. У їхній перекладній книжці цьому присвячено цілий розділ. «У часописі «Нова хата» за 1936 р. я прочитала, що соуси – це найбільша заковика куховарського вміння: «Хто не є цієї думки й ладить підливу в останній хвилині, видно не збагнув всіх тайн куховарської штуки». І дивно мені, чому «труфлева підлива», подана як у Нєвяровської і Малецької, так і в Лучаківської та Заклинської, донині є для нас такою недоступною. У наш час трюфелі не вдасться купити в супермаркеті, та й ціна їхня космічна. Осипа Заклинська писала, що труфлі ростуть в окремих наших регіонах. Мабуть, у цьому і є розгадка, чому українські господині більше ста років тому використовували ці гриби у своїй кухні, а ми вже ні», – розмірковує киянка.

Оксана Антонова вважає, що репринт чи перевидання «Кухарки рускої» (звісно, без редакційних «покращень») нині обов’язково знайшов би своїх поціновувачів. Для неї старовинні кулінарні книги є свідченням правдивої історії, правдивої культури, правдивих звичаїв та уподобань українців і їхніх сусідів. А «Кухарка руска» – це ще й символічний місточок дружби й визнання між двома народами: польським і українським.

Вікторія МАНЬОВСЬКА
Тернопіль

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

КУЛІНАРНЕ ЕТНО В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Схожі публікації
Учасники школи архітектури відвідали Дубно
Події
21 серпня Дубенське товариство польської культури приймало учасників денного табору, присвяченого архітектурі, який у ці дні проводить Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному.
21 серпня 2026
Безкоштовні заняття з польської мови в Дубні
Події
Дубенське товариство польської культури запрошує на заняття в суботньо-недільній школі польської мови, які проводить учитель із Польщі.
21 серпня 2026
Польські фразеологізми: Асертивність, тобто непросте мистецтво казати «ні»
Статті
У теорії все виглядає банально просто. Психологи переконують, що асертивність полягає у висловленні власних потреб та окреслені кордонів – спокійно, рішуче та з повагою до інших. Однак на практиці багато хто досі має із цим величезну проблему.
21 серпня 2026
В Івано-Франківську провели форум національних спільнот та корінних народів
Події
18 серпня в Івано-Франківську відбувся Західноукраїнський форум національних спільнот та корінних народів України «Єдність у розмаїтті: європейський поступ та спільна перемога».
20 серпня 2026
Харцерський табір у серці Карпат
Події
3–16 серпня Карпати стали домівкою для групи зухів, харцерів і мандрівників із Рівного, Здолбунова та Костополя.
19 серпня 2026
Сила родинних історій
Статті
В одному з варшавських сховків нещодавно натрапили на коробку з документами і фотографіями, які належали одному з героїв наших публікацій. Щоб знайти інформацію про власника, людина, яка відкрила цю коробку, ввела ім’я в гуглі. І натрапила на сайт «Волинського монітора», на текст із рубрики «Родинні історії».
19 серпня 2026
Репресовані волинські поляки: Постерунковий із Каменя-Каширського Францішек Дукевич
Статті
Як показують документи кримінальної справи Францішека Дукевича, його репресували тільки за те, що він був поліціянтом. Жодних доказів злочину слідству роздобути не вдалося, що не зашкодило засудити чоловіка до восьми років таборів.
18 серпня 2026
«Чиїми голосами звучить війна»: дискусія про документалістику і пропаганду в Музеї війни
Події
20 серпня в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбудеться дискусія «Чиїми голосами звучить війна: між свідченням і пропагандою». Про це повідомляє Польський інститут у Києві.
17 серпня 2026
На військовому кладовищі у Зборові звершили богослужіння
Події
15 серпня на військовому цвинтарі у Зборові відбулася урочиста меса з нагоди свята Успіння Пресвятої Діви Марії та Дня Війська Польського.
16 серпня 2026