«Увесь фільм розповідає про спробу вловити те, що від нас утікає», – сказав під час показу фільму «До побачення, до завтра…» культурний діяч та дослідник кінематографу Мацей Гіль.

14 грудня в коворкінгу «Passage Interdit» у Луцьку відбулися зустріч із Мацеєм Гілем із краківського фонду підтримки кінематографу «Cyrk Edison» та показ культового польського фільму «До побачення, до завтра…» (1960 р.), режисером якого був Януш Моргенштерн.

Мацей Гіль організовує різноманітні заходи, присвячені кіно. 15 років своєї діяльності він присвятив кіноклубам. Два рази очолював Польську федерацію дискусійних кіноклубів. Протягом 12 років долучався до проведення фестивалю «Кінотеатр на кордоні», в рамках якого на польсько-чеському кордоні показують польські, чеські та словацькі стрічки. Зустріч із ним організували Генеральне консульство РП у Луцьку та мистецьке об’єднання «стендаЛь».

«Останнім часом мої зацікавлення переключилися з історії кіно на історію кінотеатрів. Я досліджую історію кінокультури. Наприкінці 60-х років у Польщі було 3700 кінотеатрів, сьогодні є лише близько 400. Звичайно, серед них було багато сільських кінотеатрів. Місць розташування багатьох із них ми навіть не можемо знайти. Я почав організовувати акцію «Кінобус», яка полягає в тому, що в кінці серпня протягом чотирьох днів ми об’їжджаємо якийсь регіон Польщі слідами колишніх кінотеатрів. Зустрічаємося з людьми, які їх творили, працювали операторами чи білетерками. Знаходимо скарби, які передаємо до музеїв, а розмови з людьми стараємося записувати», – сказав Мацей Гіль.

Під час зустрічі порушили також тему дискусійних кіноклубів у Польщі. Кінозустрічі, як зазначив Мацей Гіль, відбувалися в Польщі ще до війни, але тоді їх ще не називали дискусійними кіноклубами: «У Варшаві діяла група «Старт», у Львові – група «Авангард», у Кракові – також авангардисти. Вони організовували кіноперегляди, щоб обговорити фільм, і робили все для того, щоб кіно було мистецтвом, а не лише розвагою для мас».

Перший дискусійний кіноклуб у Польщі було створено у Варшаві, наступний – у Кракові, а згодом з’явився третій – у гданському клубі «Жак». Лектором у Гданську був Богуміл Кобєля, а дискусії вів Збігнєв Цибульський. Сьогодні в Польщі діють близько 130 дискусійних кіноклубів. Мацей Гіль підкреслив, що найкраще польські дискусійні кіноклуби дають собі раду у провінції, зокрема в Холмі, Августові на Підляшші та Валчу в Західнопоморському воєводстві».

Перед показом картини «До побачення, до завтра…» Мацей Гіль ознайомив глядачів із постаттю режисера та тим, як творилася стрічка. Розповів теж про найважливіше в мові фільму.

Режисером картини був Януш Моргенштерн (1922–2011 рр.), який народився в Микулинцях (нині Теребовлянський район Тернопільської області). У 1954 р. він закінчив Лодзьку кіношколу. Починав свою діяльність асистентом Анджея Вайди та Єжи Кавалеровича. Разом із Вайдою, як другий режисер, знімав найвідоміший польський фільм «Попіл і діамант».

«Моргенштерн мав особливий талант до сцен, які запам’ятовувалися, були дуже образними, поетичними та фотогенічними. Він довго йшов до дебюту. «До побачення, до завтра…» – це перший фільм про молодіжну культуру тих часів. Це також перший фільм із музикою Кшиштофа Комеди. У ньому зіграли Збігнєв Цибульський, найбільша зірка польського кіно, та непрофесійні актори – митці з аматорських театрів, письменники, музиканти тощо», – сказав Мацей Гіль. Він додав: «Цей фільм можна віднести до нової європейської хвилі. У Франції в цей час розквітала хвиля з Жаном Годаром на чолі, через два роки з’явилася нова чехословацька хвиля, започаткована словацьким фільмом «Slnko v sieti». Ця стрічка новаторська для європейського кінематографу в багатьох площинах, до того ж у ній з’являється джаз як музика ілюстративна та музика світу, представленого в картині».

Після показу відбулося обговорення фільму, під час якого Мацей Гіль звернув увагу на те, що вже перші кадри допомагають зрозуміти головне послання картини: «Це спроба вловити невловиме. Увесь фільм розповідає про спробу вловити те, що від нас утікає. Одразу після титрів показано загальний план: пуста театральна зала, сцена і через кілька секунд камера фокусується на головному герої. Після цього ми чуємо діалог головного героя з лялькою, завдяки чому розуміємо, що все, що з’явиться у фільмі, – це суб’єктивна розповідь. Ще через кілька секунд перед нами постає ціла ретроспекція зустрічей і розставань».

Лектор наголосив також на тому, що фільм побудований на близьких планах, тобто розказує не про весь світ, а про окремі вибрані історії. Він звернув увагу на слова головної героїні: «Будемо дуже-дуже грати». «Цей діалог наводить нас на думку, що все умовне», – зазначив Мацей Гіль, згадуючи про мовний бар’єр між головними героями – поляком Яцеком та француженкою Маргеріт.

Мацей Гіль додав: «Про цей фільм кажуть, що він такий прекрасний, оскільки повністю позбавлений політики. Проте політика шалено присутня в цій картині». Потім він надав слово глядачам.

«Політика в цьому фільмі є всюди. В опустіле місто в’їхала різнорідна спільнота, яка до нього пристосовується. Герої говорять із різними акцентами. Вони намагаються вижити в цьому місті та знайти те, що, як їм здається, після війни вже не існує», – сказав Валентин Ваколюк, головний редактор «Волинського монітора».

Учасники дискусії звернули увагу на те, що багато кадрів у фільмі зняті з-за парканів, огорожі чи навіть сітки на тенісному корті. «Увесь час герої стоять із двох різних боків бар’єру. Дуже виразно показано, що це два різні світи», – зазначила Тереза Хрущ, консул Генерального консульства РП у Луцьку. «Є також момент, коли герой може увійти за цю огорожу, але там уже нічого немає. Згодом він сам будує бар’єр за допомогою шнурка на сцені», – додав Валентин Ваколюк. У фільмі помітне також протистояння Схід–Захід.

Під час дискусії присутні обговорили діалоги з фільму. «Кажуть, що беззмістовні діалоги в кінематографі вперше застосував Квентін Тарантіно у «Кримінальному чтиві». А тут, у фільмі, що вийшов на екрани в 1960 р., відбувається розмова про оцінки з фізики», – підкреслив Мацей Гіль. У діалогах звучать також мотиви з Шекспіра та «Маленького принца».

Мацей Гіль звернув увагу на акторів другого плану, зокрема Романа Поланського чи Адама Павліковського. Він підкреслив, що герої фільму весь час ходять містом, а це не було притаманне польському кінематографу в ті часи.

Світлана Федонюк, викладач режисерських дисциплін із Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, сказала: «Цей фільм – скарб польського кіно. Він нагадує французькі та італійські фільми. Під час перегляду в мене не склалося враження, що це польське кіно. Картина, як густе вино, поєднала в собі все найкраще, що було в лідерів світового кінематографу».

Наталя ДЕНИСЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ХІІІ ДНІ ПОЛЬСЬКОГО КІНО В ЛУЦЬКУ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: РЕЙС У НІКУДИ В ДУРМАНІ СОЦІАЛІСТИЧНОГО АБСУРДУ