Якщо Ви цікавитеся польським кінематографом, повинні переглянути ці картини не лише через чудову гру польських акторів, але й тому, що вони залишили глибокий слід у свідомості кількох поколінь поляків.

Що об’єднує фільми «Miś» (укр. «Ведмедик») і «Psy» («Собаки»)? Чому про картини, які мають настільки різну стилістику, можна писати під одним заголовком в одній статті? Чому їх вважають шедеврами?

Картину Станіслава Бареї під назвою «Miś» зняли в 1980 р. Це сатира на абсурдність життя в Польській Народній Республіці. Солом’яний ведмедик із назви є символом нікчемності, сірості, довжелезних черг, минущості життя в соціалістичному світі. Можна побачити, як у кіоску продають м’ясо з-під прилавка, а в їдальні ложки прикріплені до столу ланцюжками, аби їх ніхто не украв. На летовищі в Окенцю видніється табличка, яка інформує про те, що найближчий оглядовий майданчик знаходиться у Вроцлаві.

Фільм Владислава Пасіковського «Psy» був створений у 1992 р. Він розповідає про похмурі переломні роки, коли міліцію міняли на поліцію, про час, коли міліціонери мали пройти переатестацію та вирішити, як їм далі бути.

Режисерові вдалося в рамках добротно вибудуваного сюжету показати велику частину правди про 90-ті роки минулого століття – про перехід зі світу соціалістичного абсурду у світ капіталістично-мафіозного перелому, бандитських розбірок, очорнення й відмивання, спалення і знищення документів, оборудок, торгівлі наркотиками та краденими автомобілями.

Що може об’єднувати ці дві різні стрічки? Обидві вони розповідають полякам про них самих у роки, які існують виключно в їхній пам’яті. Комедія «Miś» у своїй карикатурно-кабаретній формі показує поляків, які живуть у рамках абсурдного соціалізму, а «Psy» змальовують 90-ті роки, період польських перемін, позбавлених моралі пошуків швидкого збагачення, оборудок і афер. Після сірості приходить свобода і з нею треба щось робити. Знайти себе, зберегти моральність чи втратити її, спалити гебешні документи чи зберегти їх, співпрацювати з комуністами чи відмежуватися від них, бути далі порядним чи вкрасти перший мільйон і стати бізнесменом.

«Miś» має форму кабаретних скетчів епохи соціалізму, роль головного героя Ришарда Охудзького виконує Станіслав Тим, а «Psy» – художній фільм із Богуславом Ліндою в ролі Франца Маурера. «Miś» – це епопея, в якій поляки бачать себе у кривому дзеркалі режисера Станіслава Бареї років «найгуманнішого у світі ладу», а «Psy» – епопея перших років свободи, дикого капіталізму, перебудови устрою, морального вибору, мафіозного життя, швидкого збагачення найспритніших, брудного здобування грошей, зв’язок світу суддів зі злочинним світом та влаштування колишніх сексотів у нових реаліях.

Пасіковський зняв художній фільм із багатим тлом перетворення єдино правильного ладу на світ, яким править насильство, а Барея – комедійну картину про те, чому соціалізм мав розвалитися. Обидва вони сконцентрувалися не виключно на фабулі, а зобразили ціле суспільно-побутове полотно, на фоні якого відбувається дія і розігруються перипетії героїв. Як до Ришарда, так і до Франца глядач ставиться з симпатією, попри те, що перший – директор клубу «Райдуга», замішаний у махінаціях, а другий – мент, який стріляв у поляків, бив кийками співвітчизників, а тепер палить документи, котрі засвідчують те, що система робила з людьми.

В обох стрічках є пронизливі сцени: у фільмі «Miś» – коли Ева Бем співає колискову про Ісуса, ведмедик падає на землю й розбивається, а в картині «Psy» – коли міліціонери несуть на руках п’яного товариша і співають «Баладу про Яника Вишневського» (пісня про розстріл комуністичною владою Польщі маніфестації робітників у Гдині в 1970 р., – прим. пер.). В обох випадках вчувається хихотіння історії, яка сміється з людських мрій і прагнень, із надій на кращий, справедливіший світ.

Обидва фільми по-різному розповідають про поляків. Раджу їх подивитися поціновувачам польського кінематографу. Ці картини заслужили не тільки Оскара, а й безустанного нагадування, адже «традиція – це дуб, який тисячі років пнувся догори. Хай ніхто не важиться малого кілочка до дуба приміряти. Традиція нашої минувшини – це оборонний мур, це виконання колядки, святкова вечеря, це пісня народу, це батьківська мова, це наша історія, яку не змінити. А те, що довкола постає наново, – це наша буденність, у якій живемо».

Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

Культові цитати:

«Miś»:
«Знаєш, чому до тебе телефоную? Щоби сказати, що не можу з тобою говорити».

«Ви їдете до столиці капіталістичної країни, країни, що, може, навіть і має там свої… плюси. Протиріччя, однак, у тому, аби ці плюси не перекрили вам мінусів!»

«– Дуже порядна дівчина.
– Угу, що ж поробиш».

«Psy»:
«– Чи готові ви стати на варті правопорядку відновленої демократичної Польщі?
– Безперечно, до самого кінця… мого або її...»

«Мене звати майор Бень, і я маю звання майора. Відучора ви мої підлеглі, а я ваш безпосередній начальник. Тепер ви в поліції, а не в ментовці. Знаєте, в чому різниця? В ментовці нічого не треба було робити і за це тобі платили гарні гроші, а в поліції треба буде гарувати нон-стоп і за це тобі не буде ніяких кокосів. Ніхто тут не буде отримувати 30 доган, бо після другої отримає копняка під зад і ніякий тесть-генерал не допоможе».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КУЛЬТОВА ТРИЛОГІЯ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: РЕЙС У НІКУДИ В ДУРМАНІ СОЦІАЛІСТИЧНОГО АБСУРДУ