Геновефа, дочка Яна Вавжиновича з Вирки, яка сьогодні проживає в Лемборку, розповідала, як у їхній хаті збиралися всі сусіди.
Чоловіки грали в карти й розмовляли про політику, жінки пліткували, а діти приглядалися і слухали. Всі курили тютюн, а найбільше палила бабуня.
Хата діда Юзефа Вавжиновича у Вирці пам’ятала, мабуть, ще Польщу перед поділами. У будь-якому випадку навіть дід діда Юзефа говорив, що за його дитинства хата вже була стара. Одна велика світлиця, така, що возом можна було розвернутися, і ванькир (невеличка кімната). Цю хату називали сеймом. Вона стояла при самій дорозі, вози, їдучи повз, майже торкалися її стін. Світлиця опалювалася великою піччю, на ній лежали шкури, а на шкурах вигрівалися бабуня й діти. Ті, що сиділи на лавах уздовж стін світлиці, пригадували свої пригоди й війни. Вели політичні суперечки, обговорювали перебіг майбутніх воєн, снували мрії про потужну Польщу, обов’язково із заморськими колоніями. Горіла лучина, її зблиски і запах надавали кімнаті казкової атмосфери.
Старші господарі розповідали, як із Сибіру поверталися засланці, покарані за Січневе повстання 1863 р. Через 20 років каторги вернулося їх кілька, прийшли пішки з Києва. Оповідачі пам’ятали їхні прізвища і прізвища тих, хто не повернувся. Але не прожили вони довго, швидко повмирали.
Найбільше мали про що розповісти ті, хто був на Японській і Світовій війнах. Дід Юзеф розказував про облогу Порт-Артура. Вів за собою слухачів до Китаю, де вузькоокі люди живуть в екзотичних краях. Безкінечна мандрівка залізницею і кораблем на край світу. Облога, смерть в окопах, голод, холоднеча – все це слухачі бачили в уяві. Та коли він переходив до торгівлі з японцями, розповіді ставали ще цікавішими. Зголоднілі царські вояки мали вдосталь тютюну та горілки, японці ж – їжі. Без слів хутко домовилися і час війни скрашали торгівлею, яка набрала чималих обертів. Полон і довга дорога додому завершували Японську війну.
Тоді мали слово ветерани Світової війни (ніхто ще не називав її першою), вони найбільше розповідали про бої під Перемишльською фортецею. Дехто дійшов навіть до Горліце в Карпатах. Хвилювали уяву підірвані товстезні стіни фортів у Перемишлі та гори трупів, серед них – незліченна кількість поранених. Роки минули, а вони все у снах воюють… Фронт на Стиру, колони військ, що сунуть у різних напрямках і квартирують по селах, деморалізована царська армія. Врешті більшовики, які пруть на Варшаву і грабують усе, що під руку трапиться. Згадують, як ховали жінок по лісах від тієї здичавілої орди і як потім та орда втікала після розгрому в 1920 р. За кожним разом всі бідкалися над сином Магдзінського із Сошників, якого більшовики, відступаючи, викрали й забрали з собою.
Біло-червоний прапор перед хатою солтиса й поліціянти з орлами на кашкетах, ніби так було споконвіку. Так само, як колоністи, що прибували на станцію в Рафалівці і злидота з «централі», що примандрувала в пошуках роботи.
Геновефа засинала на печі, нічого з тих оповідей не втрачаючи: завтра знову їх вислухає. Сьогодні їй уже 94 роки, і вона досі їх чує. Прикриє очі – й бачить бабусину піч, відчуває той запах дитячих літ. Тільки печі вже немає, дому немає і могили оповідачів невідомо де…
Геновефа Вавжинович, по матері Яніцька. 23 лютого 1946 р.
Ян Важинович, тато Геновефи. 1933 р. У петлиці – орел.
Бабуня Ельжбета Ліберова в Німеччині. 1943 р. Бабуся Геновефи Вавжинович
Францішек Мішкевич – один з учасників сейму у Вавжиновича. 1944 р.
Лист солтиса до заступника, написаний у 1922 р., переносить нас у ті часи
Там, де зараз високі дерева, було кладовище у Вирці.
Місце костелу у Вирці.
Біля дубів був маєток Домбського в Острівках.
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САМОЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І ЛІСОВІ КОНФЛІКТИ
