«Із малечку я робив ескізи, малював, писав вірші. І досі це роблю. Я створив кількасот знімків, кільканадцять муралів, кількадесят обкладинок, кількасот портретів, кілька тисяч рисунків, але найбільше пишаюся більш як 1300 плакатами», – говорить про себе графік Анджей Понговський.
Він – один із найбільших майстрів польського плакату, а його роботи назавжди стали єдиним цілим із фільмами Анджея Вайди, Кшиштофа Кєсльовського, Юліуша Махульського тощо. Вони потрапили також у колекції Центру Помпіду в Парижі, Музею Вікторії та Альберта в Лондоні й Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Окрім цього, Анджей Понговський допомагав у розробці дизайну фарбування хвостів літаків компанії LOT і знімав відеокліпи для польських зірок. Діагноз – мистецька гіперактивність.
Анджей Понговський – один із найвідоміших польських графіків і плакатистів, який вийшов із так званої польської школи плакату. Однак перед тим, як ця назва та всі пов’язані з нею мистецькі досягнення назавжди зайняли свою позицію, такі митці, як Ян Лєніца, Ерик Ліпінський, Ян Млодоженєц і Францішек Старовєйський, пройшли довгий і важкий шлях. Тож перед тим, як розглянути постать самого митця, варто кілька слів написати про те, чим була ця школа.
Про складні початки медіа-мистецтва, яким є плакат, нехай засвідчить одна історія. Після війни зустрілися два художники: Ліпінський і Томашевський. Ліпінський каже Томашевському: «Знаєш що, в мене є гарна ідея: будемо робити плакати для кінофільмів». Томашевського ледь інфаркт не вхопив. Сказав: «Як це – будемо робити плакати для кінофільмів? Ми? Справжні митці? Це неможливо».
Плакат як форма донесення інформації поєднує в собі графічні елементи й текстову інформацію та належить до так званої прикладної графіки. Найчастіше в ньому приховані розмаїті своїми значеннями багатошарові смисли, він сповнений символікою, асоціаціями й недомовками, які гротескним, а часом гумористичним чином можуть розповісти також і про трагічні речі. Виникають серйозні рефлексії над темами, на перший погляд, банальними й легковажними. Ця форма візуального донесення інформації супроводжувала поляків у найважчі та найважливіші моменти. Десятиліттями плакат агітував, закликав, мобілізував, подеколи осягав моменти свободи або ж просто омріяну нормальність. Як надзвичайно активний і відносно дешевий засіб плакат був барометром суспільних змін, конфронтацій та настроїв. У часи, коли державність була під загрозою або її просто не було, він нагадував про традиції, вплітаючи в інформаційну або рекламну основу народні й регіональні мотиви.
На противагу того, як професію дизайнера та роль постера визначав відомий французький дизайнер Кассандр, польський плакат визволився від суворих і невблаганних законів реклами та конкуренції; графіки вже не були тільки ремісниками на побігеньках у фірм. Унаслідок цього неоднозначна позиція плакату, яка розміщалася між мистецтвом і прозаїчним практичним застосуванням, виразно пересунулася в бік мистецтва, а митці могли зосередитися виключно на формі – і до того ж такій, яку їм диктували власний смак, фантазія і мистецька зрілість.
Характерні для польської школи плакату мистецькі засоби вираження наступні: натякання, узагальнення, асоціації, метафори, алюзії та – особливо улюблені – підтексти. Часто графіки використовують теж посилання на людські інстинкти: еротику, страх, материнство. Мова, якою говорить постер, зумовила те, що польський плакат був і залишається нечувано заманливим й одночасно не до кінця зрозумілим для осіб без відповідних знань про реалії чи історичні аналогії. Такий спосіб використання графіки постійно мобілізує реципієнта й підіймає інтелектуальну планку.
Шанс проявити назовні власне індивідуальне відчуття, бачення світу та інтелект став основоположним правилом і залишився найважливішою розпізнавальною рисою польської школи плакату. Однак одночасно він становить єдність, яка гуртує роботи, виконані в різних стилях і техніках. «Усе полягає в умінні обіграти чужу тему по-своєму», – ця максима Лєніци, одного з найвідоміших польських графіків, стала визначною складовою якісного плакату.
Представником саме цієї течії є Анджей Понговський, котрий народився 19 квітня 1953 р. у Варшаві. «Кількадесят разів був лауреатом конкурсу «Найкращий плакат Варшави», кілька разів перемагав на конкурсі найпопулярнішого плакату місяця, був багаторазово нагороджений і відзначений у конкурсах журналу «The Hollywood Reporter» на найкращу кіно- і телеафішу в Лос-Анджелесі (так звані плакатні Оскари) та в Міжнародному конкурсі кіноафіш у Чикаго», – читаємо про художника в тексті Сильвії Гіжки на порталі Culture.pl.
Понговський завжди асоціюється з динамічними композиціями, які анонсують важливі культурні події типу Європейського кінофестивалю або фестивалю кінооператорського мистецтва «Camerimage». Це спеціаліст нетипових соціальних кампаній, які легко западають у пам’ять, як наприклад «Молодь без цигарки» – плакат «Палю, отже смерджу». Його рисункам притаманні сміливі, експресивні жести, які вириваються з рамок. Він сам належить до когорти надзвичайно оригінальних творців, які нічим себе не обмежують.
Скріншот із сайту https://pagowski.pl
У його роботах надзвичайну і, як зізнається сам автор, надихальну роль відіграють жінки та еротичні символи. Усім зацікавленим життям і творчістю цього виняткового митця рекомендую чудову книгу-інтерв’ю «Бути як Понговський» Дороти Велльман, однієї з найкращих польських журналісток.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МИСТЕЦТВО – ЦЕ ВТЕЧА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ ПОДКОВИНСЬКИЙ – ХУДОЖНИК БАГАТЬОХ І ЛИШЕ ОДНІЄЇ КАРТИНИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВРУБЛЕВСЬКИЙ – БУНТІВНИК, ЛЕГЕНДА ПОЛЬСЬКОГО СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВІЧНИЙ ШУКАЧ ТАДЕУШ МАКОВСЬКИЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПЬОТР МІХАЛОВСЬКИЙ – РОМАНТИК У СЛУЖІННІ НЕЗАЛЕЖНІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МАГІЧНИЙ СВІТ ЮЗЕФА МЕГОФФЕРА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЯЦЕК МАЛЬЧЕВСЬКИЙ – МАНІЯ СМЕРТІ Й ЛЮБОВ ДО ЖИТТЯ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АРТУР ҐРОТТҐЕР – ХУДОЖНИК НЕЗАЛЕЖНОЇ ПОЛЬЩІ
