«Це була людина, яка творила нервами. Він вливав у себе літрами чорну каву і прикурював цигарку від цигарки. Щодня стояв по шість-вісім годин на драбині й малював ці свої велетенські полотна», – згадувала Марія Пшемицька-Зелінська.
Писати про Матейка в контексті художників незалежності може здатися процедурою страшенно простою і навіть банальною. Проте оминути це прізвище, не згадати виняткового у своїй величі художника, та ще й в абетці польської культури, додатково посилаючись на історичні події, було би непростимо.
Ян Матейко був низького зросту, худорлявий, та й узагалі здавався карликуватим. Коли малював, через короткозорість прикладав до лівого ока збільшувальне скло. Ще як був учнем носив не надто вишукані прізвиська. Називали його «сліпондя» або «зануда». До Школи художніх мистецтв вступив у 13-річному віці. Одну зі своїх найвідоміших картин, «Станьчика», закінчив у 24 роки. Цей видатний талант, який проявився так швидко і в такому молодому віці, так само, як Генрик Сенкевич у літературі, нагадав співвітчизникам славетні й незабутні події з історії Польщі, їхньої Батьківщини.
Матейко був творцем національної школи історичного малярства, яке в ті часи, часи неволі, виконувало особливу роль. У державі, позбавленій політичного суверенітету, митець, зображаючи колишню пишноту і велич Речі Посполитої та славу її зброї, формував серця й уми поляків, воскрешав віру у відродження незалежної Батьківщини. Надаючи такого великого значення історичному малярству, він зачарував і захопив ним широкі маси громадськості.
Зацікавлення історією, культ великої незалежної Польщі художник виніс зі свого рідного дому. Попри те, що батько митця був чеським емігрантом, а мати походила з полонізованого німецького роду, у краківському помешканні Матейків панувала польська патріотична атмосфера. Безсумнівно, неабияке значення на формування молодого митця мав винятковий дух міста, в якому народився й жив художник. Його пам’ятки, Королівський замок на Вавелі, гробниці володарів, а також свобода в культивуванні національних традицій (порівняно з іншими окупованими територіями) стали причиною того, що художник скерував свій талант та зацікавлення саме в напрямку національного, історичного малярства. Для Матейка це була прекрасна емоційна й ментальна пожива – творити монументальні полотна, які зображали військові та політичні успіхи Польщі. Хто сьогодні не знає «Битви під Грюнвальдом», «Присяги Пруссії на вірність Польщі» чи «Собеського під Віднем»?
Окрім тематики, пов’язаної з польським військом, митець охоче зображав відомі історичні любовні історії. У Польщі особливо популярним був роман короля Сигізмунда Августа і княгині Барбари Радзивілл. Скільки сліз було пролито біля картини, на якій Матейко увіковічив короля біля коханої, котра перебувала на смертному ложі. Черговим характерним тематичним мотивом були портрети відомих людей: учених, можновладців, митців. Завдяки Яну Матейку та його циклу «Почет королів і князів польських» ми уявити не можемо, щоби Стефан Баторій, Болеслав Сором’язливий або Болеслав Хоробрий мали інші обличчя та статури.
У композиціях художника переважають натовпи, багатофігурні сцени, ніби кадри барвистого театрального видовища або фільму у стилі екшн. Найчастіше події розігруються в позбавленому глибини просторі першого плану. Всі найважливіші герої знаходяться на відстані простягнутої руки. Глядач може майже увійти в раму. У полотнах митця з’являється величезна експресія, яка часто межує або навіть переходить у пафос. Спостерігач без зусиль може оглядати неймовірну драматичність фігур, яка проявляється в позах, міміці, гримасах, жестах, навіть у складках одягу. Станіслав Віткевіч написав, що «Матейку вдалося створити специфічну расу людей, яким притаманний героїзм і незламна воля, якими керують великі пристрасті, що проявляються в їхніх патетичних жестах або сповнених захватом поглядах».
Матейко був щедрою людиною, багато своїх творів він подарував польському народу, Папі, Франції, своїм знайомим. Великі суми він спрямовував на благодійність. Не дуже дбав про гроші, часто продавав свої роботи за значно зниженими цінами, тому фінансовий стан його сім’ї був далеко не найкращим.
Любов, захоплення, пристрасті не були чужими митцеві. Майже всі жінки на його полотнах мають обличчя його музи – Теодори Гєбултовської. Кохана, з якою після багатьох зусиль він одружився в 1864 р., виявилася не такою ідеальною, як уявляв собі митець. Щастя, на жаль, було недовгим. Дружина була сварливою та охочою до скандалів. Теодора страждала від цукрового діабету, пізніше в неї стався психічний розлад, тож її довелося помістити в психіатричну лікарню.
1 листопада 1893 р. став трагічним днем для польського малярства. Цього дня у 55-річному віці помер Ян Матейко. Під час похорону бив дзвін «Сигізмунд», а в останню дорогу його проводжав увесь Краків. Повідомлення про смерть митця опублікували в кількох десятках європейських газет. До будинку на вулиці Флоріанській надходили телеграми зі співчуттями з Відня, Берліна, Праги, Рима, Парижа й багатьох інших міст. Навіть власною смертю Ян Матейко долучився до втілення своєї мети: «Нагадай Європі Польщу».
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: А ЯК АССАМБЛЯЖ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Б ЯК БЕКСІНСЬКИЙ ЗДЗІСЛАВ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Ц ЯК ЦИБІС ЯН
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Д ЯК ДУНІКОВСЬКИЙ КСАВЕРІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕРНО ЕРБ – НЕПРОСТИЙ ХУДОЖНИК ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Ф ЯК ФАЛАТ І ФАНГОР
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АРТУР ҐРОТТҐЕР – ХУДОЖНИК НЕЗАЛЕЖНОЇ ПОЛЬЩІ
